Українські ЗМІ переповнені новинами про те, що Дмитро Фірташ в очікуванні екстрадиції до США презентує у Відні «план порятунку України». Про екстрадицію, звісно, не згадують, а от новини про «план Фірташа» лізуть з усіх щілин. Адже грошей на масовану піар-кампанію явно не шкодують.
Про те, чим є «план Фірташа» можна прочитати у статті «Фірташ із Відня йде у PR-наступ» наших колег з «Німецької хвилі». Якщо коротко, то Фірташ пішов по стопах іншого українського олігарха Віктора Пінчука: найняв за пристойний гонорар негидливих європейських політиків-пенсіонерів, які періодично збиратимуться на публічна заходи для обговорення «плану порятунку України», а через 200 днів мали б презентувати якусь цілісну концепцію.
Втім, сам міфічний «план Фірташа» не настільки цікавий, як резони, які змусили олігарха витрачати доволі значні кошти на рекламу своєї персони в Україні та поза її межами. Тим більше, в умовах, коли з грошима у пана Фірташа певні проблеми. В його компаніях тривають масові скорочення. І навіть заставу за нього австрійському суду змушені були заплатити «російські друзі».
Найбільш очевидний резон – відбілювання репутації на Заході. Олігарх із сумнівною репутацією, подільник Януковича, багатолітній партнер російського кримінального авторитета Семена Могилевича – не найкращі характеристики для людини, яка прагне уникнути екстрадиції до США. От імідж мільярдера-філантропа, який намагається урятувати свою рідну країну – зовсім інша справа. Знадобиться і для австрійського суду, який, до речі, 30 квітня розглядатиме справу про екстрадицію, і навіть для американського – якщо таки екстрадують.
Втім, є й інші резони. Фірташ, а також Ахметов та Пінчук, чиї медіаресурси також активно рекламують віденський «план порятунку», таким чином сподіваються нав’язати певний порядок денний для України. Насамперед – зберегти і захистити status quo позиції вищезгаданих достойників в українській економіці та політиці. Плюс – втягти українську владу в обговорення економічних реформ на позиціях олігархів, змусити її реагувати на «пропозиції щодо порятунку України» від Фірташа і компанії. Потрібно розуміти, що основою будь-яких ефективних реформ в економіці та системі державного управління є демонополізація та деолігархизація. Тобто – позбавлення впливу олігархічного капіталу на систему ухвалення рішень у державі та мінімізація їх впливу на стратегічні галузі економіки. Грубо кажучи, олігархи повинні стати просто великим бізнесом – з великими оборотами, глобальними інтересами та власними лобістами у владі, однак без кишенькових міністрів, депутатських фракцій та судів. Саме цього категорично не бажають олігархи, основні прибуток яких залежить від рівня впливу на владу.
Ще один потенційний резон – захист від процесу реприватизації, який зараз ініціює Ігор Коломойський. А потенційні «постраждалі» – саме Фірташ, Ахметов та Пінчук.
У довгостроковій перспективі «план Фірташа» може формувати ґрунт для ймовірної «широкої» коаліції під гаслами консолідації усіх «здорових сил р парламенту» заради подолання кризи. Напередодні великого розпродажу державних активів, який планує українська влада, Фірташу, як і його ситуативним союзникам Ахметова та Пінчуку, потрібні свої люди у виконавчій владі, у державних монополіях та компаніях, які можуть бути акціонованими – «Укрзалізниці», «Укрпошті», «Укргазвидобуванні», «Нафтогазі» тощо.
І, врешті-решт, не варто забувати про те, що Фірташ, як його колеги по клубу олігархів тісно пов’язані з Москвою. І не варто дивуватися, якщо «план порятунку України» від Фірташа і компанії у багатьох позиціях збігатиметься із порядком денним, який Кремль нав’язує Україні.
***
За версією Фірташа, для відновлення економіки України потрібно залучити 200-300 мільярдів доларів. З таким же успіхом можна було б говорити про трильйон чи десять трильйонів – усі названі цифри однаково фантастичні. Зрештою, Україні немає сенсу ходити з простягнутою рукою по світу, випрошуючи гроші, які все одно ніхто не збирається нам давати. Є простіший і в стократ реалістичніший шлях оздоровити економіку, наповнивши її ресурсами: ефективна робота Генеральної прокуратури по економічних злочинах останніх двох десятків років. Мова не йде про «формулу Шарикова» – «усе забрати і поділити», а виключно про справедливе покарання економічних злочинців. Серед яких не останнє місце посідають новоявлені «рятівники України».
