RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Донбас як новий фронтир

Санкціонувавши Мінські угоди, уряд України фактично визнав Донбаську мілітократію, яка водночас є вістрям експансії російського імперіалізму
Донбас як новий фронтир Фото: twitter.com/Segozavr

"Фронтир – опасная территория, граница освоенных земель и
совсем еще диких, неизведанных.
–  Видите ли, Олег, – произнес он менторским тоном. – Нездоровая
подозрительность... Да, именно так, нездоровая подозрительность.
В наших
местах не одобряется. Здесь оружие носят открыто. Или не носят вовсе.
– Закон чего? – переспросил Олег.
Фронтира. Приграничной территории. Если ходишь с пушкой – будь готов к
тому, что другой такой же может в тебя выстрелить".

Олег Дивов. Закон фронтира. Москва, 1997

Сюжет фантастичного роману О.Дівова "Закон фронтиру" (1997) розгортається в Росії після горбачовської "перебудови". Вимерло майже все населення; ті, що вижили, зовсім втратили дар пам’яті; Росія – це пусті простори, знелюднені міста та села, де блукають банди відморозків, які час від часу воюють між собою. Бандити переміщаються на крутих авто, їх не бракує. Чого бракує – передовсім енергоносіїв, харчів та жінок. За них і воюють. Кульмінацією роману є момент, коли головний герой обстрілює Москву з радянської САУ болванками неймовірного калібру, що вчиняє серед звироднілого "істеблішменту" "центру" неабиякий переполох. Через сімнадцять років ці літературні фантазії стали реальністю; з тою основною відмінністю, що гармати обстрілюють не Москву, а міста та села Донбасу. 

Що таке фронтир?

1893р. молодий асистент Вісконсинського університету Фредерик Джексон Тернер висунув тезу, що американське суспільство передовсім сформували відкриті простори Дикого Заходу і саме Дикий Захід забезпечив державі демократичні принципи функціонування та розвинув американський індивідуалізм. Він розумів фронтир як регіон поселень європейських колоністів на межі зіткнення варварства з цивілізацією, де багаті ресурси дали малозабезпеченим винятковий шанс покращити своє матеріальне та соціальне становище. Фронтир, стверджував Ф.Тернер, закрився, однак його піонерський дух продовжує демократизувати країну.


Фото: glieseavfte.wordpress.com

Ідея фронтиру стала не лише основним наративом американської історіографії, а й характерною рисою ментальності американців. Щоправда, від її автентичної форми залишилося малощо. Тепер історики тлумачать фронтир як зону інтенсивної взаємодії різних культур й виділяють чотири його різновиди: 

- географічний фронтир між різними кліматичними й рослинними зонами;

- соціальний фронтир між різноманітними способами життя й системами цінностей;

- релігійний і культурний фронтир між різноманітними культурними традиціями;

- врешті, за умови ескалації насильства – військовий фронтир.

Основними рисами мілітарного фронтирного суспільства є:

- раптова руйнація традиційних суспільних інститутів й звичної моралі та світогляду, вакуум влади, "стрибок у варварство";

- перманентна нестабільність й інтенсивна міграція як наслідок регулярної ескалації насильства;

- амбівалентна ідентичність локального населення, яке зазвичай підтримує переможців;

- у випадку виживання фронтирного суспільства воно поступово трансформується, на його базі може сформуватися нове суспільство.

Український контекст: ретроспектива

Лев Троцький якось сказав, що в Донбас не можна входити без протигазу.  "Донбас – як фронтир. Тут закінчується Україна й починається… а от що починається, ми ще не знаємо. Розтин покаже", – читаємо в одному з нещодавніх номерів інтернет-журналу "Публичные люди".

ЧИТАЙТЕ: "Особливий статус" Донбасу: три сценарії

Що Україна знову  може повернутись в глибину віків, на "фронтирну", так би мовити, стадію своєї історії, передбачав відомий львівський історик Ярослав Дашкевич (1926-2010). Точніше, не відкидав такої можливості. Зрештою, в той час як у Росії знання про фронтир проникли вже й у сферу художньої літератури, у нас ця ідея була відома замало.

Але сказати, що ніхто нічого не робив у цій галузі, – неправильно.  Одним з найвдаліших прикладів застосування тези про фронтир на українському ґрунті була монографія американського історика Гіроакі Куромії "Свобода і терор у Донбасі. Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-і роки" (Київ: Основи, 2002; 1-е видання – Cambridge University Press, 1998). Г.Куромія акцентував на проблемі популярності насильства на Донбасі, взагалі притаманній всім фронтирам. Останні слова цієї книги зараз звучать, немов пророцтво:

"Сьогодні Донбас поділений між Україною і Росією, проте його історія, аж донині, втілює риси Дикого поля (волелюбність, войовничість, жорстокість, схильність до терору, незалежність), які виходять за російські й українські кордони. Політична історія Донбасу визначалася цими рисами навіть після того, як у Дике поле прийшла "сучасність". Якщо взагалі що-небудь, то саме "сучасність", здається, й відродила ці риси степового прикордоння в Донбасі".

Поки найвдалішим прикладом застосування тези про фронтир була монографія Володимира Кравченка про столицю Слобожанщини (Харьков / Харків: столица пограниччя. – Вильнюс: Европейский гуманитарый университет, 2010).

"Важко втриматися від спокуси порівняти процес заселення Слобожанщини з освоєнням так званого Дикого Заходу в американській історії. Вплив фронтиру на ходу американської історії в інтерпретації Ф.Тернера виглядає так: чим далі просувався фронтир, тим очевиднішою ставала самобутність американського суспільного розвитку. З цієї точки зору на перший погляд історія Слобожанщини, здавалося б, повторює американську з точністю до навпаки: чим далі в степ просувався фронтир, тим менше самобутності  залишалося в регіональній системі управління, соціально-правовому ладі краю і т.д. Складається враження, що з просуванням Росії на південь Слобожанщина рухалася в протилежному напрямку – в сторону адміністративної інтеграції з імперією", – стверджує В.Кравченко.

ЧИТАЙТЕ: Путінський план щодо України неможливо реалізувати без зради Порошенка

Довівши розповідь до сьогодення, харківський професор (тепер – директор Канадського інституту українських студій Альбертського університету, Едмонтон) зробив невтішний висновок: "Населення України за роки незалежності встигло набути репутації одного з найпасивніших і розрізнених у сучасній Європі. Відсутність або ембріональний рівень розвитку в його середовищі інститутів і структур громадянського суспільства, корпоративної етики, навиків соціальної активності й використання легальних засобів контролю над владою, податливість популізмові й міфологічному сприйняттю реальності – риси, які дозволили пострадянським елітам здійснити одне з найбільших в історії масових пограбувань населення й продовжити паразитувати на відвертому популізмі".

Зрештою, проросійський "вектор" ментальності пересічного мешканця Слобожанщини донедавна нічим істотним не відрізнявся від світогляду їхніх сусідів з Донбасу. Пам’ятаймо, що заколот у Харкові відбувся водночас з Донецьком і Луганськом, але був придушений за одну ніч. І що Слобожанщина не перетворилася в ХНР  – збіг обставин, насамперед результат того, що міністр Арсен Аваков – місцевий досвідчений політик і адміністратор. Знаючи тонкощі локальної політики, як свої п’ять пальців, він придушив заколот на самому початку, таким чином перешкодивши первісному кремлівському планові перетворити у мілітарний фронтир ще й Харківську область. Натомість ні Донеччина, ані Луганщина не мала, так би мовити, "свого Авакова", заколот не вдалося придушити в самому зародку, а тепер – і поготів.

Що буде далі?

Тож сучасна фронтирна ("гібридна") війна з Росією могла закінчитися одним з таких результатів: 1) придушення заколоту й вигнання інтервентів; 2) анексією Донбасу Росією; 3) перетворенням Донбасу в перманентний український внутрішній фронтир. На мою думку, третій варіант – найгірший. Приклад Криму демонструє, як кримські проблеми стали внутрішніми проблемами Росії. Так само проблеми Донбасу могли б отримати подібний статус.

ЧИТАЙТЕ: Ніякої Новоросії не вийшло, зате в Україні буде вічна виразка, яка буде обурюватись, коли українці захочуть в Європу або НАТО, - Латиніна

Очевидно, адміністрація президента Петра Порошенка надіється на зиму, яка зменшить активність терористів. Але що далі? Найгірше, що санкціонувавши Мінські угоди, уряд України фактично визнав Донбаську мілітократію, яка водночас є вістрям експансії російського імперіалізму. До того ж проект інтеграції ДНР і ЛНР в Новоросію поки залишається недосяжним ідеалом для його прихильників. Тому зовсім невипадково, мабуть, Путін не визнав ні травневий референдум, ані результат нещодавніх виборів там. Авжеж, Російська імперія не бажає мати проблеми, які зараз має Україна. Відтак, оскільки фронтири можуть час від часу перетворюватися в лінію фронту, конфлікт затягнеться не на "три-чотири" роки (як стверджують наші керманичі), а на довгі десятиліття (принаймні).

Cтворення буферної зони фактично означає поділ Донбасу на дві частини – українську північно-західну й проросійську південно-східну. Таким чином, новий фронтир отримав й нові регіони-маркери, котрі співпадають з зонами "цивілізації" та "варварства" теорії фронтиру: 

1) тридцятикілометрова буфер-зона, яка ризикує в кожний момент перетворитися в лінію фронту; 

2) прилегла північно-західна зона, фактично – проукраїнський сегмент фронтиру; 

3) вся Україна як гінтерлянд (зона тилового забезпечення); 

4) південно-східна зона – проросійський антипод українського сегмента; 

5) Росія як гінтерлянд російського сегмента. 

Ще в серпні, під час карколомного наступу Збройних Сил України, здавалося, що це нереально. Але тепер усе змінилося. Врешті, міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що Київ не планує відвойовувати Донбас. Чи в таких умовах Донбас й далі існуватиме як єдиний регіон, – ще не зрозуміло. А водночас з його раптовим перетворенням в мілітарний фронтир вся Україна знову стала фронтиром європейської цивілізації, зоною жорстокого протистояння експансії Росії.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

20 11 2014 14:31
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ