Настрій вчора у Парижі і не міг бути іншим. Зникли розкіш і помпезність Ніколя Саркозі. На їх місці - майже спартанська інавгурація першого соціалістичного лідера Франції за останні 17 років. А оскільки останні дані показали, що французька економіка продовжує спадати і лише зростання Німеччини так-сяк тягне єврозону з рецесії, Франсуа Олланд скористався можливістю, щоб засвітити свої вірчі грамоти в якості борця проти заходів строгої економії всієї Європи, обіцяючи "суттєвий" економічний стимул поряд із визнанням необхідності скорочення державного боргу.
Для Великобританії новий чоловік у палаці на Єлисейських полях – незважаючи на усю його ліву політику – мало що змінить наразі. Правда, можуть виникнути тертя у військовому співробітництві (що вже демонструє Британія своїм рішенням купити літаки вертикального зльоту F35s) і будуть додаткові навантаження, якщо соціалісти в Парижі звернуться до свого оборонного бюджету, шукаючи джерела скорочень своїх видатків. Однак, у широкому сенсі давні симпатії і відмінності між двома країнами залишаються там же, де вони і були раніше.
Власне, лише роль Олланда в європейській політиці поставить оцінку його президентству, як і свідчить його майже негайний від'їзд до Берліна вчора. Зустріч називають зіткненням двох фундаментальних протилежностей - непохитної фінансової чесності правоцентристського канцлера Німеччини і лівих бажань пана Олланда надати пріоритетність економічномузростанню. Насправді, в той час як такі уявлення задовольнять обох лідерів у якості пропозицій для внутрішньої аудиторії, справжні розбіжності між ними все більше стосуються окремих наголосів, ніж суті.
Фото: ЕРА
Там, де Ангела Меркель виступає за структурні реформи - пан Олланд надає перевагу інвестиціям в інфраструктуру, які профінансовані "проектними облігаціями" ЄС. Обидві позиції можна узгодити в рамках існуючих фінансових договорів без особливих зусиль. Канцлер Німеччини може навіть стати вдячною новому європейському партнеру, що здатний забезпечити життєво важливе політичне прикриття для зміщення у політиці, яке було б нерозумно і недоцільно очолити їй самій.
Незважаючи на всі свої гарячі слова, Олланд далекий від радикальних позицій, - навіть у ставленні до своїх внутрішніх проблем. Він, можливо, нашпигував свою виборчу кампанію обіцянками оподаткувати багатих, підняти зарплату вчителям та скоротити пенсійний вік. Але він також публічно взяв на себе зобов'язання свого попередника стосовно скорочення дефіциту, і переніс терміни збалансування бюджету в цілому лише на один рік. Питання тільки в тому, чи він може сподіватися дозволити собі все це відразу.
Отже, музика настрою у Франції та Німеччині може звучати у різних темпах, але пісня в значній мірі та ж сама. Не менш важливим є особиста хімія (відносини) партнерства в серці Єврозони - тепер вона може працювати навіть краще, ніж раніше. Вони можуть походити з різних сторін політичного спектру, але Меркель, ймовірно, матиме більше спільного із тверезими, сприятливими до пошуку консенсусу, і в певній мірі, застарілими європейськими поглядами Олланда, ніж вона мала із бурхливою яскравістю і показним атлантизмом Саркозі.
Фото: ЕРА
Саме тут - серед диму і дзеркал політичного позиціонування - результати виборів у Франції матимуть найважливіше значення для британського уряду. Мало того, що Девід Кемерон втратив союзника на спільному правоцентристському фронті, так ще й партія Лейбористів отримала імпульс для озвучення свого месиджа боротьби із політикою жорсткої економії.
Перемога соціалістів у Франції - разом з останніми перемогами німецьких лівих у двох місцевих кампаніях - тільки додає впевненості до відчуття, що європейська політика змінює вектор свого розвитку на зворотній до безапеляційної фінансової дисципліни, яка була повністю підтримана коаліцією в Британії. Неважливо, чи поясненням цього є справжній ідеологічний зсув, чи це різновид спазму проти діючої влади.
Кемерон відрізав себе від Європи своїм ветуванням фіскального договору в кінці минулого року. Інавгурація Олланда робить ізоляцію Кемерона ще більш відчутною.
Оригінал статті: François Hollande is less radical than he seems
