Перший міф "Українського вибору" саморозвіявся, бо Асоціація з ЄС підписана, а про "интересы гомосексуалистов" ніхто не говорить. Проте чи не зміниться ця ситуація після подальшого зближення України та ЄС?
Юридична база
Законодавство України в питанні одностатевих шлюбів та гомосексуалізму неоднозначне. Наша держава першою з пострадянських республік скасувала кримінальне покарання за добровільні статеві відносини між чоловіками по статті 122 Кримінального Кодексу УРСР.
Стаття 3 Конституції України каже: "Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави".
У Ст. 21 читаємо рівність усіх людей у гідності та правах. Права і свободи є невідчужуваними і непорушними. Ст. 22 вказує, що перелік прав і свобод, закріплених в Конституції, не є вичерпним, тобто держава захищає й інші права людини і громадянина, не згадані конкретно в Основному Законі країни. Ст. 23 гарантує право на вільний розвиток особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. У Ст. 24 читаємо: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом".
Тобто, будь-які привілеї за етнічними, релігійними, расовими принципами неможливі в Україні. Щодо одностатевих шлюбів, то "Кодекс про шлюб та сім’ю" неоднозначний. Ст. 15 "порядок укладення шлюбу", ст. 16 "шлюбний вік" і ст. 17 "перешкоди до укладення шлюбу", які містять вичерпний список причин, які перешкоджають укладенню шлюбу, не згадують, а отже, не забороняють укладення одностатевого шлюбу. А в ст. 1 йдеться: "Завданням Кодексу про шлюб та сім’ю України є подальше зміцнення сім’ї : побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі чоловіка та жінки…". Тобто регламентується, між ким може укладатися шлюб.
Рік тому "Український вибір" спекулював на законі України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні". Тоді партія Віктора Медвечука наголошувала, що будь-які законопроекти, які можуть стати протидією поширення гомосексуалізму, одностатевих шлюбів в Україні неможливо буде прийняти після підписання Угоди про Асоціацію: "Сопредседатель Всеукраинской общественной организации "Родительский комитет Украины" Александр Скворцов заявил, что рассмотрение в Верховной Раде во втором чтении законопроекта № 8711 о запрете пропаганды гомосексуализма было заблокировано, а после подписания Соглашения об ассоциации с ЕС станет невозможным…" - йшлося в одній із статей на сайті партії.
Як бачимо, міф № 2 також розвіявся.
Досвід Литви
Перед минулорічним самітом ЄС у Вільнюсі, де нам вдалося побувати, ми вирішили перевірити чи закономірні такі побоювання "Українського вибору".
Литва поновила незалежність 11 березня 1990 року і до того країна не мала тієї політичної традиції толерування сексменшин, яка притаманна, скажімо, Нідерландам чи Швеції. Негативне ставлення до цих груп населення формувалося ще й страхом кримінального переслідування в часи Радянського Союзу. Власне суміш радянського минулого та нового досвіду перебування в складі ЄС робить Литву цікавою для нашого розслідування.
45-річний економічний аналітик з Вільнюса Дейміус Бутатас каже, що у толеруванні сексуальних меншин Європейський Союз не робить жодного примусу, тому вирішення цього питання – суто національна проблема.
"Я не думаю, що Україна має прийняти все, що несе з собою Європейський Союз. Як ми віршуємо і приймаємо те, що найкраще для нас, так і Україна повинна".
Двадцятирічний литовець Мартінас думає зовсім по-іншому. Він вважає, що проблема сексуальних меншин у Литві загострилася після вступу країни у ЄС.
"Європейський Союз цими ідеями просто руйнує традиційну сім’ю. Вони кажуть, що це толерантність, а для мене - це знищення сім’ї".
Пенсіонерка Вірґінія заперечує і каже, що не відчуває жодного тиску зі сторони ЄС. Вона додає, що силою литовцям нічого не нав’язують, і вони все вирішують самотужки в межах букви закону.
"Це питання треба вирішувати помаленьку. Ви як і ми були довгий час закриті і це питання було невідоме людям, ми про нього мало знали"
Загалом литовці по-різному оцінюють ситуацію з лібералізацією статусу сексуальних меншин в їх суспільстві. Ця проблема – не з пріоритетних, суспільного консенсусу тут немає і бути не може. Литва – країна пострадянська, в якій домінують християни, передусім римо-католики, оцінка яких цього питання однозначно негативна.
В Литві тематика сексменшин – справа політиків-маргіналів, таких як депутат литовського Сейму Петрас Ґражуліс, котрий на цю тему говорив схвильовано й помпезно: "У нас було читання закону щодо лібералізації, який руйнує традиційну сім’ю, всі ці питання ідуть з Європи, вони руйнують наші традиції та релігію. Духовні блага є вищі за матеріальні і ми маємо захищати їх"
Він наполягає на тому, щоб Україна вступила до ЄС та допомагала литовцям боротись з лібералами, які хочуть знищити всю мораль у Європі.
Як бачимо, поширення ідей толерантності до сексуальних меншин є. Ліберальні ідеї з Західної Європи задуває і до Вільнюсу, проте жодного насильного насаджування немає. Євросоюз залишає ці питання на вирішення кожній державі окремо. Країна, підписуючи договір щодо вступу до ЄС, захищає свої інтереси і не зобов’язана приймати все, що їй дають. Польща, коли ставала членом ЄС, включили до угоди пункт про те, що вони ніколи і за жодних обставин не легалізують гомосексуалізм, він буде заборонений. Євросоюз за це нічого їм не зробив, угоду було підписано і Польщі спокійно живеться в Європейському сімействі. Можливо і нам не варто завчасно перейматись?
