Україна продовжує шукати консенсус із сепаратистами Донбасу, намагалася втримати Крим і ніколи від нього не відмовлялася. Чому ці люди не хочуть повірити, що ми вважаємо їх своїми?
По-перше, віра – питання, яке складається із багатьох чинників. І знання – це далеко не найважливіший чинник для віри. Щоб кримчани повірили, що вони для українців свої, недостатньо просто казати, що ви наші. Люди словам не дуже вірять. По-друге, це питання страху. Чи ми розуміємо, чому вони бояться і не вважають нас своїми? Навіть не настільки важливо, чи є ці страхи об’єктивні. Якщо людина має страх, вона діє відповідно до цього страху. І розповідями про те, що ти не того боїшся, не завжди позбавиш страху.
Фото: AFP
Тому для мене повернення Криму – це не повернення території, а людей. І це набагато складніше питання, ніж юридично встановити управлінський контроль над Кримом чи Донбасом. Важливо, щоб люди були лояльними до свого ромадянства. На мою думку, дуже важливо показувати, що ми як країна і держава робимо все, аби розуміти кримчан. І незважаючи на розбіжності між нами, чуємо і підтримуємо. Але все це вони не почують, якщо цього не потребуватимуть.
А що Україна може зробити, щоб ці страхи в кримчан зникли?
Перш за все, треба з ними спілкуватися. Якщо людина не відчуває, що її чують, вона не буде сприймати і дії. Українців починають дратувати заклики "почуйте нас", "Почуйте Донбас". Для багатьох психологів події на Донбасі і в Криму - це як розвиток стосунків між батьками і неслухняними дітьми. Коли дитина не отримує уваги від батьків, вона будь-яким способом буде привертати до себе увагу. Буде робити все, щоб її почули.
Відштовхуючись від таких образів, можна сказати, що Донбас нагадує дитину, якій давали гроші (дотації), але приділяли мало уваги, а Крим – дитину, яку рано відпустили в самостійне життя? Як повернути цих "дітей в сім'ю"?
Звичайно, способи будуть зовсім різні, бо в Криму не було фізичного насилля як на Донбасі. Люди Донбасу і Криму – в різному психологічному стані все ж таки. Спільне те, що обидва регіони боялися українського впливу. Інша справа, що він нестрашний, але вони так відчували. І знімати страхи доведеться так чи інакше. Поки люди бояться можна економічному плані робити все, що завгодно. Вони будуть це собі пояснювати, виходячи зі своїх страхів, а не виходячи з інших якихось мотивацій.
На вашу думку, після анексії Криму кримчани відчули себе потрібними, зреалізували нездійсненні бажання, стали щасливішими?
Очевидно, ті, хто очікували небесної манни, її не дочекалися. Є ті, хто впевнилися, що манни небесної не буде. Є ті, які продовжують чекати. Багато українців, стиснувши зуби, також готові перечекати етап кризи, бо люблять свою країну. Вони вірять, що добре буде, але не зараз. Так само і кримчани, які повернулися в Росію. Коли людина зробила неправильний вибір, може спрацювати такий психологічний механізм як самопереконання. Купивши якусь недорогу і непотрібну собі річ, вона починає переконувати себе, що річ потрібна. Визнати свою помилку дуже важко навіть перед собою. Не кажучи, вже перед іншими. І це буде стримувати. Тим більше, коли очікуєш, що інша людина скаже, мовляв, казав не роби цього, а ти не слухав. Ніхто цього чути не хоче. Можна дочекатися, коли вони будуть психологічно готові визнати помилку, але на це треба час.
Фото: unian.net
Частина кримчан ідентифікують себе з Росією, а частина досі вважає себе українцями. Як довго українці зможуть зберегти свою ідентичність в Криму? Чи не зламаються?
Стратегій може бути декілька. Деякі українці виїжджають з Криму, щоб зберегти свою ідентичність. Якщо Росія буде тиснути на українців (а вона зараз це робить), то в частини - це викличе спротив як зворотню реакцію на тиск, частина може зламатися. Без російського паспорту в Криму ти не отримаєш ні роботи, ні стипендії, ні відправиш дитину в школу, ні оформиш поліс медичного страхування. Багато чого не зможеш робити. Якщо Україна зможе заверешити війну і подолати її наслідки, то кількість тих, які асоціюватиме себе з Україною, зросте або започаткується рух за повернення Криму.
А чому так сталося, що в частини кримчан так і не сформувалося української ідентичності?
По-перше, Крим мав свою острівну ментальність. Перешийок, що з’єднує півострів з материком є вузький. І не тільки в географічному плані, але і ментальному. І за останніми соціологічними дослідженнями, кількість українців, що ніколи не виїжджали за межі свого регіону, загалом по Україні – 36%, а по Криму і Львову – близько 45%. А це значна кількість населення, яке ніколи не виїжджало за межі своєї території. Відповідно далеко не всі українці потрапляли в Крим. І це дозволяло формувати там свою специфічну атмосферу. Це так ніби ти вирощуєш троянду і ставиш її під склянку, щоб вона зростала в найкращих умовах. За 23 роки були різні спроби українізувати Крим. Привчати до української мови, використовувати її не тільки в медіа, але й в офіційних структурах. Більше створювати українських видань. Якби в Криму зробили так, як в Латвії, зобов'язавши вивчити державну мову, зараз мали б іншу ситуацію. Набагато більше кримчан зараз би спілкувалися українською мовою. Але з іншого боку це міг би бути вибух, і Росія намагалася б анексувати Крим ще 20 років тому. Не всі спроби "українізації" були розумними, інакше б ми не мали страхів щодо бандерівців чи галичан. Треба випрацювати єдину послідовну політику. А наша мовна політика поривчаста – або в одну, або в іншу сторону. І це створює психологічну ситуацію невизначеності – що буде далі, як буде далі? Це дуже добре підґрунтя для відновлення побоювань в будь-який час.
Чи є методи вирішення конфлікту?
Це буде довгий процес. Навіть якщо домовленості будуть на рівні різних держав, впливових лідерів, то цим не обмежитися. Доведеться на всіх рівнях працювати – на економічному, культурному, політичному. Також має з'явитися громадянське суспільство.
На Донбасі терористи скористалися тим, що у деяких з місцевого населення досить стереотипне уявлення про Україну. Як боротися із стереотипами?
Стереотипи побороти неможливо. Вони є і завжди будуть. Вони виконують багато позитивних функцій також. Боротися варто з тим, щоб стереотипізація не захопила весь простір психологічного бачення іншої групи. А боротися з впливом стереотипів на власному рівні може кожна людина.
Ірина Брунова-Калисецька. Фото: Ukrainian Action: Healing the Past /facebook.com
Довідка
