"В Україні склалася військова патова ситуація. Але з початку вторгнення у 2014 році росії вдалося дестабілізувати світовий порядок в інтересах ревізіоністських сил", – пише Андреас Умланд у швейцарській газеті Neue Zuricher Zeitung.
Наприкінці десятого року війни в Україні результат російського нападу на нібито "братній народ" є неоднозначним для кремля. З одного боку, це іміджева катастрофа нібито військової наддержави. Агресивна війна проти України швидко стала міжнародною ганьбою для російського керівництва, армії та оборонної промисловості. Кампанія москви також призвела до втрати західних партнерів, ринків та інвесторів. Ці та інші невдачі матимуть непередбачувані регіональні, геополітичні та економічні, а можливо, навіть внутрішньополітичні наслідки для росії.
З іншого боку, вважає автор, існує низка частково ігнорованих, а частково недооцінених результатів російської політики щодо України, які надовго послабили міжнародний порядок і Захід загалом. Масштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року також призвело до часткової консолідації раніше розділеного західного альянсу. І НАТО, і ЄС зблизилися у світлі російської загрози. Перспектива інтеграції до Євросоюзу не лише України, але й Молдови та Грузії є значним кроком вперед для європейської спільноти цінностей.
Як росія послаблює Захід. П'ять тріщин у світовому порядку
На думку Андреаса Умланда, попри ці та подібні частково позитивні наслідки, завдана російським вторгненням глобальна політична шкода є величезною. Хоча це не було першочерговою метою кремля, можна припустити, що як вторинний ефект це, безумовно, в інтересах москви. Нинішні та потенційні майбутні ревізіоністські актори в усьому світі також отримують вигоду від підривної діяльності росії у сфері врегулювання. російське проникнення у світову систему безпеки послаблює Захід і міжнародне право і принаймні за розрахунками путіна – посилює саму росію, її антизахідних союзників та інших ревізіоністів.
Найгірше у цій війні – це, звичайно, загибель десятків тисяч українських солдатів і цивільних осіб, а також руйнування значної частини країни. Українська авантюра росії може мати найбільш тривожні транснаціональні наслідки для міжнародної системи безпеки, створеної після закінчення Другої світової війни. З 1945 року в усьому світі відбувалися неодноразові війни з великою кількістю жертв. У порівнянні з цим, російське вторгнення до України з 2014-го і особливо з 2022-го має нову якість завдяки сукупності деяких специфічних особливостей.
По-перше, 2014 року росія напала на абсолютно мирну і військово неспроможну країну, яка жодним чином її не провокувала. Драматизм внутрішньо- та зовнішньополітичної переорієнтації України у 2014 році був набагато меншим, ніж його зображувала пропаганда росії та її апологетів за кордоном. До початку війни українська політика щодо етнічних росіян була толерантною. Український правий екстремізм був все ще слабкий порівняно з іншими європейськими країнами. Угода про асоціацію між Україною та ЄС не суперечила Угоді про вільну торгівлю між Україною та росією.
Можливий вступ України до НАТО, про який було і є багато нарікань, 2014-го був у далекому майбутньому і залишається там досі. За логікою цієї популярної апології агресії, росія вже давно мала б вивести свої війська з Республіки Молдова, оскільки Молдова є офіційно позаблоковою державою з 1994 року. Тим не менш, Москва вже тридцять років утримує невизнану придністровську державу-сателіт на молдовській території.
І навпаки, якщо слідувати логіці тих, хто розуміє кремль, росія мала б напасти на Фінляндію у відповідь на її заявку на членство в НАТО у 2022 році. Після того, як намір Гельсінкі вступити до Альянсу став публічним, стало зрозуміло, що НАТО з набагато більшою ймовірністю задовольнить фінський запит на членство, ніж український. російсько-фінський кордон не такий довгий, як російсько-український. Однак він також має значну протяжність і 2022-го майже вдвічі перевищував загальний розмір зовнішнього кордону НАТО з росією.
Крім того, Адреас Умланд наголошує, що вступ Фінляндії до НАТО поставив батьківщину путіна – Санкт-Петербург – у непевне стратегічне становище. Друга російська столиця тепер знаходиться в безпосередній близькості до НАТО як на заході Естонії, так і на північному сході Фінляндії. Ця нова ситуація навколо міста на Неві робить вступ Фінляндії до Альянсу більш загрозливим для росії з точки зору оборони, ніж потенційний вступ України в імовірно, віддаленому майбутньому. Тим не менш, не було жодної суттєвої реакції росії на запит Фінляндії на вступ і процес вступу.
Вкрадена спадщина. росія перевернула в ООН все з ніг на голову
По-друге, російське вторгнення і 2014, і 2022 років мало на меті не лише тимчасову окупацію завойованих територій. Воно також призвело до їхньої – з російської точки зору – остаточної і повної анексії, спочатку українського Криму, а згодом і чотирьох інших регіонів на південному сході материкової України. Такої відвертої загарбницької війни з метою розширення власної національної території за рахунок міжнародно визнаної сусідньої країни навряд чи відбувалося з 1945 року.
По-третє, російське вторгнення з 2022 року є не лише загарбницькою війною, але й війною на знищення. Вона спрямована на ліквідацію України як незалежної держави та викорінення української нації як культурної спільноти, окремої від росії.
Геноцидні наміри москви виражаються у низці масових терористичних форм війни: численні цілеспрямовані бомбардування цивільної інфраструктури, цілеспрямоване знищення українських культурних установ, таких як церкви та бібліотеки, масове вивезення українських цивільних осіб через так звані фільтраційні табори, свавільне жорстоке поводження та вбивства сотень цивільних осіб і військовополонених, масова депортація десятків тисяч дітей у супроводі дорослих та дітей без супроводу дорослих, русифікаторські кампанії на окупованих територіях, створення таборів для неповнолітніх та дорослих українців тощо.
Цей явно геноцидний підхід аж ніяк не є унікальним після 1945 року. Однак у такій формі, підкреслює Андреас Умланд, його ще не практикував жоден постійний член Ради Безпеки ООН, який відповідає за стабільність міжнародного правопорядку, за межами своєї національної території.
З цим пов'язана четверта особливість війни в Україні – свідоме використання росією свого місця в Раді Безпеки ООН, яке вона успадкувала від Радянського Союзу в 1991 році, для надання дипломатичної підтримки війні на знищення і забезпечення відвертих територіальних анексій. З таким підходом росія з 2014-го поставила функцію ООН з ніг на голову. Колись створена для захисту міжнародного права, зокрема, державних кордонів, державної цілісності та суверенітету, Організація Об'єднаних Націй перетворилася на її заступника в руках росії.
Цікавим побічним аспектом, на думку автора, є те, що Україна, як радянська республіка, була одним із засновників ООН у 1945 році, а республіка-попередниця нинішньої росії, російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (РРФСР), таким засновником не була. Тим не менш, держава-правонаступниця РРФСР, російська федерація, сьогодні офіційно включає п'ять насильно анексованих регіонів члена-засновника ООН до складу своєї національної території. На цьому тлі не дивно, що росія бомбардувала Київ у квітні 2022 року, коли в місті перебував Генеральний секретар ООН. Антоніу Гутеррішу довелося ховатися в бомбосховищі від ракет постійного члена Ради Безпеки ООН, що пролітали в безпосередній близькості від нього.
Трагікомічна драма. росія досі використовує українську зброю, отриману за Будапештським меморандумом
Найбільш далекосяжні наслідки поведінки москви для світової системи безпеки пов'язані з п'ятою особливістю – ядерно-політичним аспектом війни росії на експансію та знищення України. Поведінка всіх акторів у цьому протистоянні формується під впливом наявності чи відсутності у росії ядерної та інших видів зброї масового знищення. Сама Україна, а також Захід і решта світу прораховують свої дії і сигнали у світлі відвертих погроз кремля застосувати ядерну зброю і нездатності Києва їм протистояти.
Найбільш скандальним аспектом цієї ситуації у світовій історії є те, що Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), який діє з 1970 року, дозволяє росії володіти ядерною зброєю, але забороняє Україні набувати або створювати її. Подібно до парадоксальних наслідків членства росії в Раді Безпеки ООН, москва перевернула значення ДНЯЗ з ніг на голову. Задуманий як інструмент забезпечення миру, Договір сьогодні має ефект сприяння війні через його послідовну імплементацію в контексті поведінки росії по відношенню до держави-підписанта України.
Як і у випадку з членством Української Радянської Республіки в ООН з 1945 року, нагадує Умланд, щодо ДНЯЗ також існує історичний курйоз. Після здобуття незалежності у 1991 році Україна мала третій за величиною арсенал ядерної зброї після росії та США. На той час Україна мала більше ядерних боєголовок, ніж інші три офіційні ядерні держави – Велика Британія, Франція та Китай разом узяті.
Тим не менше, в середині 1990-х Київ не лише погодився знищити свої вже непотрібні міжконтинентальні балістичні ракети. В обмін на сумнозвісний Будапештський меморандум 1994 року Україну переконали ліквідувати або передати росії всі придатні для використання у військових цілях ядерні запаси, радіоактивні матеріали, науковий потенціал і ядерні технології, а також відповідні системи доставки. Станом на 2022 рік, особливою трагедією цієї ганебної історії є те, що росія зараз використовує деякі системи, отримані від України в рамках Будапештської угоди після 1994 року, для знищення українських міст.
На думку Андреаса Умланда, своєю війною проти України з 2014 року та її ескалацією з 2022-го росія не лише похитнула, але й призупинила не тільки ліберальний світовий порядок, а і загальний післявоєнний порядок Європи, якщо не всього світу. Атака росії спрямована не лише проти української демократії, але й проти української державності, її кордонів, суверенітету, ідентичності та цілісності. Підривні наслідки такої поведінки постійного члена Ради Безпеки ООН та офіційної ядерної держави посилюються слабкодухою або розгубленою поведінкою інших членів Радбезу та ядерних держав, а також решти потужних західних країн.
Розрив між практикою та словами. Захід не звертає уваги на те, що росія війною в Україні зачіпає його інтереси
Масштабні санкції, запроваджені Заходом з 2022 року, помітно ускладнили ведення росією війни та суттєво послабили російську економіку. Однак вони не змогли зігнути волю кремля, докорінно виснажити народ, не кажучи вже про припинення війни. Західні поставки зброї в Україну продовжують бути нерішучими або загрожують припинитися через брак фінансів. Вони залишаються обмеженими і не включають деякі критично важливі види озброєнь.
Часто, на думку Умланда, не береться до уваги те, що війна росії опосередковано, а іноді й безпосередньо зачіпає європейські та інші міжнародні інтереси. Це стосується, наприклад, російських ракет, які падають поблизу українських атомних електростанцій, завдають ударів по району посольств у Києві або руйнують українські зерносховища. Парадоксально, але навіть дуже потужні у військовому відношенні європейські держави, чия безпека поставлена під сумнів російською війною, покладають захист своїх національних інтересів на території України виключно на українську армію.
Міжнародна прихильність до невійськової допомоги Україні також залишається обережною. Сьогодні на Заході точаться інтенсивні дебати на такі теми, як переведення заморожених російських фінансових ресурсів в Україну, покарання винних у масових порушеннях прав людини на окупованих росією українських територіях або повернення десятків тисяч депортованих з росії українських дітей на батьківщину. Однак поки що існує лише кілька відповідних практичних кроків для належної реалізації цих та подібних благородних намірів.
"Навпаки, зростаючий розрив між публічною риторикою і політичною практикою створює враження, що Захід не надто серйозно ставиться до підтримки і забезпечення ліберального світового порядку. Можливо, росія як зомбована імперія стала на хибний шлях і може вийти з війни переможеною. Тим не менш, кремль вже досяг значного прогресу в руйнуванні післявоєнного порядку Європи і світу, що склався 1945 року", – завершує свою статтю Андреас Умланд.
Джерело: Neue Zuricher Zeitung
