600 днів доблесті та самопожертви. Україна тут, щоб залишитися, незважаючи ні на що. Навіть якщо більшість засобів масової інформації та експертів переключили майже всю свою увагу на щось інше.
Микола Бєлєсков
Виповнилося 600 днів від початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
Але, як справедливо зазначає Кріс Міллер, насправді минуло 3525 днів від початку російського вторгнення і спроб підпорядкувати Україну (я наполегливо рекомендую книгу Кріса "Війна прийшла до нас"). З 2014 року росія веде військову, політичну, дипломатичну, інформаційну та економічну кампанію, щоб переконати інші країни в тому, що Україна не є суверенною державою, а також намагається фізично її знищити.
У різні моменти цієї війни ми відзначали дні, що минали, частково тому, що це могло б спонукати прихильників Києва пришвидшити і розширити свою військову та економічну підтримку, щоб допомогти Україні швидше перемогти. Озираючись назад, ми також можемо вшанувати пам'ять багатьох і багатьох українських цивільних і військових, які були вбиті, піддані тортурам, зґвалтовані, викрадені, поранені...
Але зараз, коли ми досягаємо цих віх війни, це також привід для роздумів і оцінки ключових уроків, які можуть покращити стратегічну і тактичну ефективність українських військових зусиль, а ще – підтримку, що надається їм з боку НАТО, США та інших.
Роздуми про війну. Уроки зі стратегії та її відсутності
З нагоди річниці війни я проаналізував, як вона змусила нас дослідити як тяглість, так і зміни, з нею пов'язані.
У цій війні очевидно багато тяглості. Як я вже неодноразово писав тут і в інших медіа, кожна нова війна є сукупністю ідей, інституцій, технологій і методів, які їй передували. У російсько-українській існує безліч спадкоємностей з попередніх воєн, які проникають у стратегію, дипломатію та військові операції обох сторін.
Війна – це тяглість у людських справах. Можливо, найважливіша спадкоємність полягає в тому, що конкуренція і конфлікт є постійним елементом людських відносин. Вони можуть час від часу спадати, але війна є постійною рисою взаємодії націй, груп націй і недержавних утворень. Ця ідея така ж давня, як і існування людських суспільств.
Хороша стратегія має значення. Стратегія – це, по суті, узгодження національних цілей із засобами та результатами для досягнення цих цілей. Війна в Україні дала науковцям, політикам, військовим лідерам і державним службовцям багато спостережень щодо розробки та реалізації стратегії з точки зору українців, росіян, американців та інших. Існує багато прикладів ефективної розробки та реалізації стратегій під час війни, а також багато прикладів поганих стратегій.
Але з відсутності стратегії також можна винести певні уроки. Як я нещодавно писав у Foreign Affairs, відсутність стратегії США і НАТО щодо підтримки Києва вплине на координацію зусиль, спрямованих на перемогу України.
Несподіванка. Останні 600 днів знову продемонстрували, що двозначність і невизначеність є ключовими характеристиками міжнародної системи. Через це ми також продовжуватимемо дивуватися багатьом аспектам міжнародної безпеки. Як я писав у своїй нещодавній статті "Сюрпризи неминучі", за останні 600 днів у цій війні було чимало несподіванок.
Лідерство. Найкращий спосіб реагувати на несподіванки – це ефективне лідерство. Найбільш переконливо це було продемонстровано Володимиром Зеленським. Український президент проявив мужність, емпатію та повів за собою тих, хто його найбільше потребує – український народ. Але за останні 12 місяців ми також стали свідками того, який вплив має хороше (і погане) бойове лідерство.
За останні 600 днів з'явилося вкрай мало нових елементів війни. Це може декого шокувати. Проте деякі з нових аспектів війни є досить важливими. І як я писав у своїй нещодавній статті "Трансформаційна Трійця", три ключові системи, що розвиваються, мають потенціал докорінно змінити характер війни. Це об'єднана цивільно-військова сенсорна мережа, автономні комплекси протидії безпілотникам і демократизована цифрова С2 (командування і контроль – iPress).
Розвиток ЗСУ за стандартами НАТО. Війна як можливість для навчання
На 500-му дні цієї війни я проаналізував, як Україна та росія вчилися та адаптувалися до неї. Від початку широкомасштабного російського вторгнення торік українці та росіяни продемонстрували здатність вчитися, адаптуватися і продовжувати вчитися. Це відбувалося на тактичному, оперативному та стратегічному рівнях, хоча не завжди системно. З початку війни можна виділити дві ключові стратегічні адаптації для України.
Перехід до армії натівського типу. Перехід від озброєнь і систем радянських часів до систем НАТО розпочався ще до війни. В середині 1990-х років український уряд взяв курс на перехід до військової організації, яка б більше відповідала процесам, обладнанню та організаціям Північноатлантичного альянсу. Однак фізичний та інтелектуальний перехід Збройних сил України до стандартів НАТО залишається незавершеним. Деякі старі радянські ідеї та процеси залишаються. Але результати на полі бою, лідерство таких командирів, як генерал Залужний, і нові плани щодо майбутнього української армії, які розробляє нещодавно призначений міністр оборони Умеров, неухильно рухають стратегічну адаптацію ЗСУ для забезпечення розвитку армії за стандартами Альянсу.
Інтегрована протиповітряна, протиракетна та протибезпілотна оборона. Адаптація української мережі ППО мала стратегічний вплив на війну. Вона забезпечила можливість проводити українські військові операції з меншою загрозою з боку російських ракет, безпілотників і літаків. Це дуже ефективне середовище протиповітряної оборони також зменшило (але ще не усунуло) загрозу українському цивільному населенню і цивільній інфраструктурі. Це важливий моральний і гуманітарний результат, який також допомагає підтримувати роботу українських заводів, що сприяють військовим зусиллям.
Роздуми 600-го дня. 5 ключових висновків
Отже, де ми зараз? Я думаю, що можна зробити п'ять ключових висновків.
Національні, справедливі воєнні зусилля. По-перше, Україна веде війну як загальнонаціональне зусилля, використовуючи цілий ряд військових, дипломатичних, інформаційних, технологічних і суспільних засобів. Важливо, що ці зусилля є демократичним, і на нас чекає багато цікавих досліджень цивільно-військових відносин, які можуть бути проведені зараз і після війни. Взаємодія між президентом, міністром і верховним головнокомандувачем, безсумнівно, матиме багато спільного із західними країнами, але водночас і чимало відмінностей.
У більш широкому сенсі, хоча Україна намагається задіяти всі національні засоби, вона далека від російської стратегії "все дозволено". Україна воює за законами війни і відповідно до міжнародного права. Це важливо для легітимності всередині країни і міжнародному співтоваристві.
Але цей підхід "справедливої війни" є чимось, що, здається, стало природним для України. Солдати, генерали і суспільство розуміють, що неправильні дії не лише скомпрометують їх у стратегічному плані, але й ляжуть плямою на їхні душі.
Український спосіб ведення війни. По-друге, Україна, схоже, розробила свій власний унікальний спосіб ведення війни. Він є конгломератом радянської, західної та української культур, концепцій, організацій і технологій. Існує захоплююча взаємодія між старими радянськими і новими натівськими доктринами підготовки, лідерства та операцій.
Цю тему я досліджував під різними кутами зору в своїх статтях протягом останнього місяця. Під час мого останнього візиту до України я розглядав це питання через призму того, як ця країна застосовує усі елементи своєї національної могутності для розробки стратегічного підходу до виховання, підготовки, використання й адаптації своїх збройних сил. Хоча на цю тему можна написати ще багато, є сенс припустити, що Україна, на 600-му дні війни, впроваджує особливий спосіб її ведення, який був розроблений з урахуванням специфічного контексту цієї війни.
Адаптація. По-третє, інновації та адаптація з нуля також є ключовою частиною цієї історії. Практичне вирішення проблем українськими солдатами та цивільними компаніями забезпечило критичну перевагу за останні 600 днів. Багато з цього відбувається "знизу вгору", але також з'являється все більше прикладів інституційного навчання й адаптації, коли досвід, отриманий на полі бою, втягується в стратегічні системи.
Українська система навчання розвивається і вдосконалюється. Очевидно, що зараз акцент робиться на інституційному навчанні та узагальненні уроків, отриманих на полі бою, для інформування своїх стратегічних систем. На додаток до цього, кожен старший офіцер, з яким я розмовляв під час мого нещодавнього візиту, пропонував поділитися з країнами-партнерами тим, чого вони навчилися. Інституційна культура навчання – частково формальна, частково неформальна – зараз є ключовою частиною способу ведення війни в Україні.
Тактичні та стратегічні операції. На 600-й день ми маємо чітке уявлення про те, як українці змінили баланс між тактичними і стратегічними діями з початку широкомасштабного російського вторгнення. У цей час минулого року існували мінімальні можливості і мало процесів для проведення українських стратегічних ударних операцій. Були деякі операції, як-от атака на Керченський міст у жовтні торік, а також потужна програма операцій глобального впливу.
Зараз, маючи власні і західні наземні, повітряні та морські сили і засоби у поєднанні зі спільними процесами планування НАТО та низкою різних розвідувальних даних, Україна здійснює безперервну серію стратегічних ударів по Криму і росії. Ключовими невідомими є те, чи достатньою мірою ця програма пов'язана з наземними кампаніями, а також те, наскільки добре Україна може виміряти політичний вплив ударів у рф. Тим не менш, я очікую, що стратегічним ударам буде приділятися велика увага протягом наступної зими.
Суспільний договір. Одне з питань, яке постійно піднімалося під час моїх візитів до України, – це центральне місце національної єдності, а також "суспільного договору" між українськими збройними силами і суспільством. Це згадувалося в кожній моїй розмові з цивільними і військовими. Це також включає розуміння вищим керівництвом великої різниці між регулярними і мобілізованими військами.
Українці, очевидно, мають сильну культурну схильність до підходу, коли військові розуміють, що вони повинні балансувати між мобілізацією великої кількості своїх громадян на військову службу і розумним використанням їх у військових операціях. Це може бути джерелом нещодавніх коментарів про те, що українці "не схильні до ризику". Такі коментарі є грубим нерозумінням української культури і українського підходу до війни. Вони не можуть – і не хочуть – повторювати марнотратне використання особового складу росіянами. Україна повинна проводити операції на виснаження, але набагато розумніше, ніж росія. Українське військове керівництво знає, що їм потрібно бути успішними в оперативному плані, але вони також чітко піклуються про своїх людей.
Попереду можливості та перешкоди. Захід має інтелектуально омолодитися
Найближчі місяці пропонують як можливості, так і перешкоди.
Потреба у швидкості та інтелектуальне омолодження. Найближче майбутнє дає можливість тим, хто підтримує Україну, переосмислити, як краще проводити військові операції з урахуванням сучасних умов, таких як три великі зміни, які я описав у Трансформаційній Трійці.
За останні дев'ять місяців НАТО і Захід зазнали значного інтелектуального провалу. Ми не лише не змогли переконати їх надати Україні більшу підтримку для того, щоб вона могла скористатися своїми досягненнями наприкінці 2022 року, але й колективна підготовка до навчань виявилася застарілою на сьогодні. Незважаючи на те, що у нас було 18 місяців, щоб дізнатися про посилену прозорість поля бою, цифрове С2 і подолання розриву від моменту виявлення до знищення, і шість місяців, щоб вивчити, як росія будує оборону, ми наполягали на підготовці українців за доктриною загальновійськових операцій 1980-х років із застосуванням ще старіших технологій подолання перешкод у менших обсягах, ніж рекомендувала стара доктрина.
Нам потрібно здійснити програму інтелектуального омолодження, щоб допомогти Україні та розвивати західні військові інституції, аби підвищити їхню ефективність на сучасному полі бою.
Політики та радники не поспішали надавати Україні військові засоби, які могли б дозволити їй використати свої перемоги під Харковом та Херсоном наприкінці 2022 року. Як наслідок, росіяни отримали перепочинок для відновлення сил, розгортання мобілізованих військ і побудови надійної оборони на півдні, що сповільнило український наступ. Зараз є можливість переглянути процес прийняття рішень з метою підвищення його якості та швидкості для кращої підтримки України, а також інших країн, таких як Ізраїль і Тайвань.
Незважаючи на ці можливості, Україна стикається з деякими стратегічними перешкодами в найближчому майбутньому.
росія веде довгу війну. Ворог завжди має право голосу. росія мобілізувала свою промисловість і суспільство на затяжну війну з Україною та довготривалу конфронтацію зі Сполученими Штатами і Європою. І як показали нещодавні події на півдні України, вона далеко не вичерпала свою здатність генерувати і використовувати нові бойові сили для нападу на українців. Хоча наступальні можливості новостворених російських підрозділів можуть бути поставлені під сумнів, росія явно здатна підтримувати постійний барабанний бій підкріплень і підрозділів для своїх операцій у короткостроковій і середньостроковій перспективі. Отже, Україні ще деякий час потрібно буде продовжувати свою політику "розумного виснаження".
Стратегічне відволікання уваги Заходу. Ще до огидних атак Хамасу на південь Ізраїлю 7 жовтня (і ракетних обстрілів та інформаційних операцій, що тривають відтоді), опитування почали показувати зниження підтримки України серед європейських країн. Мабуть, найбільшим проявом зниження інтересу до російсько-української війни стала когорта американських політиків, які закликали припинити або скоротити допомогу Україні, і які використовували підтримку Києва як політичний футбольний м'яч у Конгресі США. Це дає надію путіну. Це також нівелює будь-який наратив США про підтримку України "доти, доки це буде потрібно".
Нова війна між Хамасом та Ізраїлем (і необхідність стримувати Іран та Хезболлу від приєднання до неї) вже відволікає увагу від України. Як я вже писав, росія виграє від цього. Види зброї, які Ізраїль і Україна потребують від США і Європи, можуть відрізнятися, але це буде все більше і більше розділяти увагу ключових лідерів і осіб, які приймають рішення у Вашингтоні та інших столицях.
Хоча право Ізраїлю захищати себе і відповідати на атаки Хамасу має вирішальне значення, необхідно також не допустити, щоб хижацький авторитарний режим перезавантажив норми міжнародної поведінки. Будь-яке зменшення уваги та підтримки Києва може мати глибокі наслідки для України та для спільного захисту західних демократій у найближчі роки.
Війна в Україні триває. Захід не має збавляти темпи підтримки
Україна наразі зберігає стратегічну ініціативу у цій війні. Але, як показали наземні атаки росіян під Авдіївкою та їхні глобальні пропагандистські операції, путін відчайдушно намагається змінити цей наратив. Він, напевно, ніколи не очікував, що все ще буде вести цю війну через 600 днів після того, як його війська перетнули кордон з Україною.
Водночас похмура ціна колоніальних устремлінь росії і жорстоких спроб підкорити свого сусіда продовжує зростати. Зараз, коли минув 600-й день війни, українці воюють на півдні, сході та північному сході своєї країни, в небі та кіберпросторі, щоб захистити свій суверенітет, повернути свою територію та звільнити своїх громадян від російської окупації.
І поки США та Європа намагаються збалансувати свою підтримку України та Ізраїлю в найближчі тижні та місяці, українці воюють, готуються до зими та планують свої кампанії на 2024 рік.
Для України, яка одночасно проводила дві оборонні кампанії (на сході в січні-квітні і на північному сході зараз) і дві наступальні наземні кампанії на півдні і сході, 2023 рік став роком стратегічної реконструкції та розбудови збройних сил. Зараз це досвідчена мільйонна армія. Якщо попередні війни дають хоч якесь розуміння, і ми враховуємо досвід, набутий українцями за останній рік, ми можемо очікувати, що вони будуть ще більш ефективними тактично і стратегічно у 2024-му.
Ми повинні продовжувати (і посилювати) нашу підтримку цієї мужньої нації, щоб гарантувати, що вони зможуть використати все, чого навчились за останні 600 днів.
