Черговий, швидкий (і: буквально) чорновий "огляд". Не те, щоб "мало що відбувається": робити такі заяви було б несправедливо по відношенню до всіх тих, хто бореться і вмирає, намагаючись пробратися крізь багнюку на сході України в ці дні. Судячи з різних відео, на деяких дорогах і полях так багато багнюки і води, що екіпажам американських БТРів M113 і радянських БТРів МТ-ЛБ часто доводиться випробовувати "десантні можливості" своїх установок на міцність. А конструктори BAE Systems, мабуть, непритомніють, побачивши, що доводиться терпіти їхнім гаубицям M777 Lamborghini, коли їх буксирують місцевим ландшафтом. Інші щасливі, якщо під колесами їхніх машин є хоч щось, окрім багнюки глибиною 20-30 см, або якщо вони можуть прийняти ванну у брудній і смердючій воді висотою близько 120 см у своїх окопах, у той час як пересування важкої техніки обмежується, лише "за крайньої необхідності".
У світлі цього, дозвольте мені почати цю статтю з мого сумнозвісного сарказму.
1) Мені дуже приємно читати оцінки деяких моїх "колег" про те, що росіянам "не вистачає (артилерійських) боєприпасів", і зсрф змушені "вводити дозування на артилерійські обстріли на багатьох ділянках фронту".
Яка різниця, шановні читачі, якщо судячи з повідомлень військовослужбовців ЗСУ, які потрапили під російські артилерійські обстріли під час відходу з Бахмута (і були вбиті або поранені), або тих, хто змушений відбивати російські атаки на північ і південь від Авдіївки протягом останнього тижня, "або близько того", насправді немає чітких ознак, що у Пудинга не вистачає боєприпасів: "якщо це відбувається не з нами, то цього не відбувається взагалі"...
А тепер серйозно: набагато вірогідніше, що часто трапляється так, що "московське командування" не може привезти достатньо боєприпасів, коли і де це необхідно. Тобто, зсрф (і його "сурогати" – "вагнер" та інші ПВК) стикаються з проблемою, дуже схожою, можливо, навіть такою ж, як у Армії оборони Ізраїлю під час арабо-ізраїльської війни в жовтні 1973 року.
До чого це я?
В Ізраїлі 1973-го боєприпасів було більш ніж достатньо, але на складах, в центрі країни. Проблема полягала в тому, щоб доставити їх у достатній кількості. Причиною були величезні затори на дорогах, наприклад, центрального Синаю. Уявіть собі картину: 30, 40, 50 км дороги, повні вантажівок з боєприпасами, акуратно припаркованих крилом до крила. Проблема: дороги були вузькими односмуговими, оточеними глибоким і м'яким піском. Будь-яка повністю завантажена вантажівка, яка з'їжджала з дороги, застрягала і не могла знову рухатися без допомоги спеціалістів... А спеціалісти не могли допомогти, бо потрапляли в той самий транспортний потік, за десятки кілометрів звідси...
Проблема, з якою стикаються "дірлевангери" Пудинга, більша на кілька порядків. Не тільки тому, що зсрф кількісно набагато більші за ЦАХАЛ, або тому, що поле бою на сході України у 2022-2023 роках у кілька десятків разів більше, ніж на Синаї чи Голанських висотах у 1973-му, але й через те, про що я вже згадував близько місяця тому, пояснюючи, чому гєрасімов не зміг провести єдиний "веееллликий" наступ, а розбив свій "зимовий наступ" на три дрібні операції. Це питання зберігання достатньої кількості боєприпасів там, де вони мають значення: близько до лінії фронту. російська залізнична система може перевозити багато боєприпасів, але зберігання ближче, ніж за 70 км від лінії фронту, є "небезпечним для здоров'я", оскільки на озброєнні в Україні перебувають M142, M270, GLMRS та інші подібні види зброї. Тобто, неважливо, скільки завозять залізницею, і неважливо, наскільки добре десять відомих нам бригад тилового забезпечення зсрф розподіляють і приховують свої склади боєприпасів. Щонайменше один із них підривається щодня "черговим ударом українських HIMARSів". І навіть якщо боєприпаси зберігаються досить довго, їх все одно доводиться вивозити: вантажівками, яких у зсрф було занадто мало вже на початку війни, поганими другорядними дорогами, попри глибоку багнюку, що є великою проблемою. Не дивно, що проблема досягла такого рівня, що деякі з мобілізованих для участі у цій війні БАРС-формувань не роблять нічого іншого, окрім як намагаються допомогти з логістикою, причому на повну ставку. Додайте до цього ендемічну корупцію і некомпетентність системи путіна, і не дивно, що російські офіцери підводних човнів і артилеристи воюють як штурмова піхота, "замість"...
2) Але на українському боці все набагато краще. Українська журналістка сказала мені це день чи два тому, тому що, за її словами, українці всі такі ентузіасти. На відміну від мене: як австрієць, а потім військовий аналітик... мабуть, я песиміст і за народженням, і за професією. Відповідно, не варто хвилюватися: до того, щоб принаймні серйозно збільшити виробництво боєприпасів (нинішніх річних обсягів виробництва вистачило б лише на те, що Україна може вистрілити і що їй потрібно за місяць), і до збільшення потоку необхідних мініБПЛА і важкого піхотного озброєння – світлові роки. І, що найгірше, рішення не видно. Наприклад, бос Rheinmetall скаржиться, що не бачить сенсу збільшувати виробництво боєприпасів, якщо немає замовлень (а Rheinmetall все ще працює лише на 50-70% від своєї повної потужності). А це, в свою чергу, означає, що ідіоти, більш відомі як "наші політики", навіть не додумалися до того, щоб спочатку домовитися, а потім підписати замовлення на додаткові боєприпаси... які вкрай необхідні Україні, принаймні, з середини січня...
Але знову ж таки: агов, немає причин для депресії чи сумнівів: Україна піде в контрнаступ і вижене росіян аж до... Владивостока..., а потім у Тихий океан – це лише питання дня-двох.....
Не вистачало тільки запитати цю жінку, чи зголосилася б вона очолити цей контрнаступ, або будь-яку іншу операцію, розпочату без достатньої кількості боєприпасів, необхідних для її підтримки. Принаймні, якби вона потурбувалася піти і запитати ветеранів центрально-херсонської наступальної операції у вересні минулого року, що трапляється, коли намагаєшся атакувати укріплені вдв без достатньої кількості боєприпасів.
...але я, придурок, просто посміхнувся замість цього... а потім ще й кажуть, що я грубий і нецивілізований... тьху, тьху, тьху...
Битва за Донбас. За що останній тиждень точиться війна
Гаразд, коли у них є боєприпаси, запасні частини і припаси, і вони зуміли пробратися або пропливти крізь багнюку до своїх вихідних позицій, чи у них немає всього цього, але вони вже на передовій... За що воюють росіяни і українці протягом останнього тижня або близько того?
Військово-повітряні сили.... час від часу з'являються відео, на яких показані низько пролітаючі Су-25, або щось, що випускає довгі білі шлейфи високо в небі. Але чим саме займаються ПСУ та вкс останніми днями: вибачте, не отримував нових повідомлень, не знайшов, або пропустив чимало через велику кількість роботи, а тому не маю жодного уявлення.
Бахмут. Тим часом має бути зрозуміло (принаймні це зрозуміло горобцям у моєму саду), що для ЗСУ "утримання Бахмута" – це щось на кшталт "недопущення подібної руйнації Краматорська та Слов'янська". Звичайно, це нічого не означає для всіх можливих західних радників і спостерігачів, але з того, що мені доводилося чути, війська ЗСУ всередині міста і на захід від нього перебувають у доброму гуморі. Критично важливим питанням є запобігання власним жертвам: це нелегко, коли доводиться відбиватися за допомогою автоматів і ручних гранат (якщо такі є). Але, наскільки я чув, кількість загиблих насправді далеко не така велика, як про це регулярно повідомляють у соціальних мережах. Або принаймні те, що ЗСУ вважає "великими втратами", є чимось зовсім іншим, ніж думають фанати Пудинга в інтернеті. Тим не менш, щодня є сотні поранених: більшість з них "несерйозно", і чимало з них "двічі або навіть тричі". Принаймні, здається, що останні два тижні підрозділи частіше ротуються туди і назад.
З точки зору позицій... Усередині міста, на півночі, росіяни зайняли завод "АЗОМ" ще 13-го числа, і стверджують, що перетнули вулицю Коросунського на півдні. Тим не менш, більша частина боїв насправді точиться "за один будинок, поверх або навіть один танк". За межами міста, на північ від Бахмута, росіяни дійшли до селища Залізнянське. Не впевнений, що вони його теж зайняли. На північний захід від міста вже 4-5 днів триває наступ по трасі Е40 та на Оріхово-Василівку. На захід від Бахмута росіяни знову проповзають через лісосмугу у напрямку Богданівки та Громового, але регулярно змушені відступати, не доходячи 500-600 метрів до автодороги 0506. На південному заході: надходили повідомлення про українську контратаку на південь від Іванівського, ще 11 або 12 березня, і, схоже, вона була ефективною. Принаймні росіяни все ще знаходяться досить далеко від цього села і місцевої ділянки дороги 0504.
Кілька днів тому російський БТР був підбитий ПТРК FGM-148 Javelin, що перебуває на озброєнні 59-ї бригади.
Авдіївка. Наскільки мені відомо, це був фактичний центр російських зусиль протягом останніх 9-10 днів. Щось на кшталт "останніх залишків зимового наступу гєрасімова". Можливо, навіть "найуспішніше" з усіх його зусиль.
Північна сторона... немає новин із Красногорівки, але, схоже, це село залишилося під контролем росіян. Кам'янка все ще перебуває під контролем ЗСУ.
Південний/південно-західний напрямок: ЗСУ продовжують наступати з Водяного на північ (приблизно в напрямку Сєвєрного та Авдіївки), але без помітного успіху.
Навпаки, росіяни досягли – ІМХО – найбільшого успіху в цій війні з початку січня, коли 12 або 13 березня змусили ЗСУ, нарешті, залишити Первомайське. Очевидно, кількома залпами ТОС-1 (так багато говорили про "брак боєприпасів"), і після приблизно 7-8 місяців боїв за це місце.... Тим часом, росіяни атакують наступне село на заході – Неталове. Це означає, що вони просуваються ще глибше навколо південного та західного флангу гарнізону ЗСУ в Авдіївці.
БТР-4Е ЗСУ, який отримав влучання з РПГ. На щастя, машина (і екіпаж) вижили після цього обстрілу (не тільки вижили, а машина продовжила рухатися і маневрувати – iPress).
...і це, по суті, все. Звісно, можна було б розмістити посилання на відео, як та чи інша українська бригада накриває ту чи іншу російську артилерію – чи то в районі Кремінної, чи то в районі Нової Каховки; як чергові російські мобілізовані гірко скаржаться владіміру владіміровічу на те, що начальство використовує їх як "м'ясо"; чи як російський безпілотник "Ланцет-3" влучив у ЗРК "Шторм" ЗСУ. Але, вибачте, це поодинокі випадки на дуже різних ділянках фронту, результат яких не так вже й багато значить у загальному підсумку.
За додатковими подробицями та інсайдами, будь ласка, стежте за дописами Стефана Коршака, який щойно повернувся з візиту до підрозділів ЗСУ в районі Бахмута.
