Відповідний закон ухвали у квітні 2014 року, а вже в листопаді уряд прийняв постанову про створення Національної суспільної телерадіокомпанії України у формі публічного акціонерного товариства, де 100% акцій належатимуть державі. Це означатиме, що в ідеалі суспільний мовник, який буде функціонувати на базі державних ТРК, отримає найбільш вільну для ведення управлінських справ форму власності, розповідає голова Національної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія. "Державна контора, яка є зараз, не дозволяє нічого. Ні звільняти людей, ні наймати, ні розбиратися з фінансами. Акціонерне товариство розв’язує руки і дає шанс суспільному", - каже керівник НТКУ.
Зураб Аласанія. Фото: fraza.ua
Передбачається, що суспільне телебачення має стати голосом народу, задовольнятиме його потреби у корисній і об’єктивній інформатиці, пропонуватиме людям якісний і цікавий медіапродукт в доступному форматі замість застарілих програм, пропаганди і реклами. Для прикладу можна взяти "Громадське", яке спочатку й розглядалося медіаекспертами як база для суспільного телебачення, однак так і не стало нею. Насамперед, через відсутність ефірного мовлення і необхідного фінансування, припускає журналіст "Громадського" Богдан Кутєпов. Втім, додає він, "Громадське" продовжить роботу, керуючись засадами суспільного мовлення і більше того – збирається моніторити роботу головного органу контролю суспільного мовлення – Наглядової ради.
До Наглядової ради за законом, окрім, депутатів і представників Верховної ради, мають увійти дев’ятеро представників громадськості, які б працювали над удосконаленням суспільного мовника: моніторили його роботу, фіксували порушення і вносили пропозиції щодо покращення його роботи. Попередньо всеукраїнські громадські організації мають подати заявку до Національної радиУкраїни з питань телебачення й вказати сферу, якою б хотіли опікуватися. Це, зокрема, освіта, наука, спорт, журналістика, місцеве самоврядування, правозахисна та творча сфери. Обиратимуть членів Наглядової ради на конференції. Однак, виявилося, що сформувати раду не так просто. Громадські активісти не поспішають подавати свої заявки, розповіла перший заступник голови Нацради Ольга Герасим’юк. До встановленої Нацрадою кінцевої дати подання – 28 жовтня 2014 року - свої дані надіслали лише 37 громадських організацій. Зараз, після продовження цього терміну, кількість зросла до 79 заявок. Більшість громадських організацій не розуміють суті суспільного мовлення, а тому й не виявляють зацікавлення, пояснила Герасим’юк.
Ольга Герасим’юк. Фото: telegraf.com.ua
Що вже тоді казати про пересічних українців? Опитування, проведене серед жителів Львова, показало, що більшість львів’ян не мають уявлення, що таке суспільне мовлення. Що стосується їх припущень, то майже половина відповіли, що це напевно якийсь "вільний мікрофон" для українців, де кожен може поділитися проблемою, поскаржитися, звернутися до влади тощо. До певної міри суспільне мовлення дійсно повинне виконувати ці функції, однак насправді спектр його можливостей значно ширший."Це радіо і телебачення, яке фінансується не багатіями і не політичними силами. На нього можна виділяти кошти з бюджету, але контролювати роботу буде лише громадськість. Суспільне телебачення – це більше документальних фільмів, дитячих, науково-популярних програм і відсутність реклами", – пояснює сутність суспільного мовлення співзасновник "Громадського радіо" Андрій Куликов.
Щоб краще зрозуміти механізм суспільного мовлення,журналіст Богдан Кутєпов, натомість, пропонує уявити все, чого немає на сучасному телебаченні і все, що б ми там хотіли побачити. Ідеальне суспільне телерадіомовлення – це коли, ви самі можете сформувати свою програмну сітку, вважає він.
"Уявіть собі телебачення вашої мрії, але не таке, де показують останні новинки кінотеатрів, а телебачення, яке висвітлює справді цікаві вам царини. Наприклад, ви працівник ЖЕКу, приходите додому, а по телику – "Світське життя". Ну окей, але ж вам хочеться побачити щось про ваші проблеми, а не про сукню від Версаче. Хай навіть якою б банальною "битовухою" це не було", - пояснює Кутєпов.
Богдан Кутєпов. Фото: hromadske.tv
Крім того, важливим моментом повинна стати відсутність політичної реклами на суспільному мовленні та зникнення стандартної для обласних телерадіокомпанійефірної квоти для виступу політиків. Очевидно, що від реклами в цілому відмовитися не вдасться, однак її кількість постараються зменшити до мінімуму, щоб не дратувати глядача, пообіцяв Зураб Аласанія.
Суспільне – на старт, ОДТРК – на пенсію
ОДТРК – це, на думку більшості експертів і лобістів суспільного, ще один камінь спотикання, коли мова заходить про реформування державного радіо і телебачення. Найчастіше ОДТРК закидають радянську свідомість, небажання оновлюватися й працювати за стандартами суспільного мовлення, а також невиправдано високу кількість штатних працівників.Згідно з даними сайту "Телекритика", станом на липень 2014 року штатна чисельність усіх обласних телерадіокомпаній складає 4361 особу. І кожен з цих людей претендує на зарплату, пільги й пенсії держслужбовця, яких їх може водночас позбавити запровадження суспільного мовлення. Адже якщо раніше йшлося лише про реорганізацію ОДТРК, то після ухвалення постанови про створення приватного акціонерного товариства 7 листопада 2014 року мова йде вже про їх повну ліквідацію. У зв’язку з цим днями Профком НТКУ навіть надіслав відкритого листа Президенту з проханням захистити творчих працівників.
"В НТКУ, на жаль, не розуміють однієї важливої речі: наші працівники – це не лише студенти, для яких цей досвід – лише проміжна ланка, це ще й люди, які присвятили цій роботі все життя і яких зараз збираються викинути на смітник", – нарікає гендиректор Львівської ОДТРК Микола Шевчук. Також очільник регіональної телерадіокомпанії запевняє, що й в них, як і в решті ЗМІ, звільняють людей. Лише за минулий рік, за його підрахунками на ЛОДТРК скоротили 67 людей, а залишили 150.
Микола Шевчук. Фото: telekritika.ua
Богдан Кутєпов, натомість, стверджує, що цими силами можна робити три канали, а не один. До прикладу, у них на Громадському, яке мовить на всю Україну, а не на один регіон, працює максимум 50-60 людей включно з бухгалтерами і прибиральницями, розповідає він.
Керівника НТКУ Зураба Аласанію така ситуація теж обурює. Замість того, щоб вдосконалюватися і йти на співпрацю, працівники обласних телерадіокомпаній тримаються зубами за пенсію і нагріте місце, каже він. Водночас саме їм, у першу чергу, мало б бути вигідно змінити обличчя національного мовника і почати працювати на суспільну довіру. Щоб таким чином знищити шлейф пропаганди і неякісного контенту, який тягнеться за державними каналами."70 років існує національна телекомпанія і 70 років має негативне реноме. Довго доведеться боротися з цим", – констатує Зураб.
Відродження на кораблі, що тоне
Недовіра й низькі нинішні рейтинги державного мовника, Першого національного, на базі якого буде працювати оновлене телебачення, – це ще одне вразливе місце суспільного мовлення. Згідно з даними Індустріального телевізійного комітету, який регулярно досліджує рейтинги і телевізійну аудиторію каналів, Перший Національний ніколи не піднімався вище сьомої сходинки. Така непопулярність каналу, безперечно, гальмуватиме процессуспільного мовлення, вважає Андрій Куликов, але з нею завжди можна боротися якісним контентом.
"Згадаймо, на чому було засноване суспільне мовлення Польщі чи Литви. На тих самих державних платформах. Але подивіться, якими ці канали стали зараз! Знайдімо ентузіазм і досвід і все в нас вийде" – каже він.
Головний редактор "Телекритики" Наталя Лігачова також пропонує залучити до роботи людей, які викликають довіру в українців."Доведеться запрошувати відомих журналістів, медіафахівців, яким довіряють, а також студентів. Наприклад, тих, хто брав участь в організації Національних дебатів. Вони показали, що щось вміють", – пропонує медіаексперт.
Наталія Лігачова. Фото: telekritika.ua
Важливим кроком на шляху впровадження суспільного мовлення має стати використання досвіду інших країн. Адже наразі Україна – передостання в Європі країна після Білорусії, де ще немає суспільного телебачення. Вже зараз є міжнародні фахівці, які зацікавлені не просто зі сторони консультувати Україну, а приїхати і допомагати на місці, розповідає Ольга Герасим’юк.
"На останній міжнародній конференції, що стосувалася громадського мовлення, до мене підійшов керівник литовського каналу і запропонував допомогу. Сказав, що готовий прилетіти, як тільки ми його покличемо", - розповіла вона. Між іншим президент Литви Даля Грібаускайте під час останнього візиту запропонувала Петру Порошенку окремо винести на обговорення інформаційне питання і суспільне мовлення зокрема. Про це президенти говоритимуть під час наступної зустрічі, дата якої ще не відома.
Отже сьогодні, за кілька місяців до сподіваного старту суспільного мовлення ми, з одного боку, маємо недостатнє розуміння суті суспільного українським населенням, пасивність громадських організацій, владу, яка намагається перетягти якомога більший шмат ковдри на себе, і ОДТРК, які не готові позбутися радянських атавізмів. З іншої сторони, в нас є низка кваліфікованих журналістів і медіафахівців, які готові над суспільнимтелебаченням, нове керівництво НТКУ, міжнародна підтримка і головне – можливості. Суспільне мовлення – це, безперечно, не ідеальний інструмент, але це компроміс, який має бути досягнутий, щоб задовольнити потреби українців і зменшити контроль олігархів над українським телеринком.
Катерина Недеснова
