"Українці готуються до контрнаступу. У них є план перемоги. А у нас?" – ставить питання Заходу Тімоті Ґартон Еш. Автор звертається до своїх читачів у Guardian: "Коли ви читаєте цю статтю, тисячі молодих українських чоловіків і жінок проходять останні навчання, перевіряють свою зброю і чекають знакового дня. У великому українському контрнаступі, який може розпочатися будь-якої миті, багато загинуть, а багато отримають поранення. Ніхто не вийде звідти таким, як був до. Ми думали, що попрощалися з усім цим у 1945 році, але зараз – це Європа 2023 року".
Як наголошує автор, ніхто не знає, що станеться. Ніхто. "Але ми можемо принаймні чітко знати, чого ми хочемо – і твердо підтримувати українців у досягненні цього. Переконлива перемога України зараз є єдиним надійним шляхом до тривалого миру, вільної Європи і, зрештою, кращої росії", – пише Еш, додаючи, що лише це може стати новим Днем перемоги над нацизмом.
Тімоті Ґартон Еш зазначає, що план перемоги, який має Україна, простягається від успіху на полі бою до змін у москві. Бажано, щоб це була зміна режиму, позбавлення кремля від військового злочинця. Проте він не виключає, що якщо путін визнає власну поразку і виведе свої війська, залишаючись при владі, це також буде перемогою. Втім, такий варіант автор вважає вкрай малоймовірним.
"Як може перемогти Україна, враховуючи вкопані оборонні сили росії та значну перевагу в чисельності та повітряній силі?" – запитує Еш. І дає відповідь: "Так, як це вже траплялося раніше в російській історії, коли військові невдачі призводили до революцій 1905 і 1917 років. Якщо українська армія зможе швидко просунутися на південь до Азовського моря, оточити велику кількість деморалізованих російських військ і перерізати шляхи постачання на Кримський півострів, це може призвести до нелінійного падіння бойового духу російських військових на місцях і цілісності режиму в москві". Це, на його думку, один із можливих варіантів.
Як і багато інших військових експертів, Тімоті Ґартон Еш вважає, що Крим є ключем до цього сценарію. "Українці хочуть попрямувати на півострів (але не намагаються одразу зайняти його) саме з тієї причини, з якої багато західних політиків бажають, щоб вони цього не робили: тому що Крим – це те, що справді має значення для росії. Але експерти переконують, що Україна ніколи не зможе мати довгострокової безпеки, поки Кримський півострів – цей гігантський російський авіаносець, націлений в її серце", – пише він.
Це смілива і ризикована теорія перемоги, зазначає автор Guardian, але чи має хтось на Заході кращу?
"Багато західних політиків, здається, майже так само бояться українського успіху, як і української поразки, побоюючись, що путін піде на ескалацію у відповідь. Тому вони плекають сумнівну ідею про те, що існує "золотий" результат – не надто гарячий, не надто холодний – який відкриє шлях до нірвани "рішення шляхом переговорів". Або, що більш цинічно (самоназва "реалістично"), вони приватно готові до того, що Україна втратить, можливо, одну шосту частину своєї суверенної території в результаті розділу, який вони можуть назвати "миром". Але в кращому випадку це буде напівзаморожений конфлікт в очікуванні нової війни. Тут ми знову стикаємося з нереалістичністю "реалізму".
Тімоті Ґартон Еш констатує, що більшість західних військових аналітиків вважають, що Україна навряд чи досягне вирішальної перемоги, тож, питання про те, чи призведе це до очікуваних політичних наслідків у москві, залишається відкритим. "Якщо у вас є дві виснажені армії, це надає перевагу обороні, а не нападу. Україна має велику вразливість у своїй протиповітряній обороні. Той факт, що існує лише один очевидний шлях до Криму, означає, що росія готова захищати цю лінію. Тому цілком можливо, що Україна може спробувати щось інше, але навіть повернення значної частини Донбасу не матиме такого ж психологічного ефекту в росії, як загроза Кримському півострову", – наголошує професор.
Він нагадує, що у контрнаступі можуть бути задіяні дев'ять нових бригад, оснащених і навчених на Заході, але вони мають на озброєнні цілий "зоопарк" різних західних озброєнь і мізерний досвід проведення складних загальновійськових операцій, необхідних для подолання російських оборонних ліній. Через те, що такі столиці, як Вашингтон і Берлін, нервово обмірковують кожен пункт допомоги, наголошує автор, українці не мають тієї кількості і якості західних танків, бронемашин, ракет дальнього радіусу дії та винищувачів, які вони могли б мати, якби Захід не стримувався, побоюючись ескалації конфлікту.
Наступні шість місяців, на думку Тімоті Ґартона Еша, будуть вирішальними. Адже якщо взимку українські війська застрягнуть на півдорозі, Захід може не надати повноцінного військового посилення для нового наступу наступної весни. Окрім об'єктивних труднощів у підготовці оборонної промисловості Заходу, автор вказує на можливе зменшення політичної підтримки, особливо у США напередодні президентських виборів восени 2024-го. Тоді, за його словами, в Україні виникне розчарування. "путін все ще буде при владі. Він зможе використовувати свій пропагандистський апарат вдома, щоб продавати часткову окупацію української території як історичне відновлення імперії Єкатєріни ІІ", – передбачає колумніст Guardian.
Альтернативою, хоча і малоймовірною, але все ж можливою, за словами експерта, є рішуча перемога України. Оскільки це означатиме поразку, яку не зможе приховати навіть путінська державна машина брехні, шлях до перемоги буде пов'язаний із підвищеним ризиком. "Хоча ніхто точно не знає, що відбувається в чорному ящику кремля, аналіз, заснований на даних розвідки, свідчить про те, що путін веде військову гру і відкинув варіант застосування тактичної ядерної зброї, оскільки це не принесло б явної військової переваги і відштовхнуло б Китай та Індію. Але ситуація навколо Запорізької атомної електростанції, яку росія захопила у лютому 2022 року (у березні – iPress) і навколо якої окупанти зараз евакуювали місцеве населення, викликає надзвичайне занепокоєння. Він також має й інші можливі асиметричні відповіді, як-от кібератака або атака на газопровід", – похмуро, але реалістично передбачає автор.
"Що із цим робити? Не лякатися, бути готовими, – заспокоює західну громадськість професор. – Адже не існує безризикового шляху просування". Тімоті Ґартон Еш підкреслює, що уникнення безпосереднього ризику може означати створення більших ризиків у майбутньому. (Саме такої помилки припустився Захід після 2014 року, коли дозволив росії забрати Крим і уклав "мертвонароджені" мінські домовленості щодо окупованих східних областей України.) Ці ризики включають не лише повторення збройного конфлікту в Україні, але і заохочення Китаю до нападу на Тайвань. Автор каже, що збився з рахунку, скільки разів українці казали йому, що найбільша проблема Заходу – це страх. "Вибір стоїть між свободою і страхом", – сказав нещодавно президент Володимир Зеленський в інтерв'ю виданню Atlantic. Тож автор радить Заходу зберігати мужність і проявити хоч трохи сили духу, яку демонструють тисячі молодих українців, готуючись ризикувати життям, аби захистити свою свободу.
Як наголошує експерт, навіть приїжджаючи час від часу в Україну у розпал цієї війни, він не бере на себе навіть малу частку того особистого ризику, з яким стикаються українці. Відповідальні уряди повинні визнавати, передбачати і ретельно зважувати реальні небезпеки ескалації. Розсудливість – це не боягузтво. Але він радить уникати іншого: пустопорожніх розмов про "мир" і "відповідальність", які насправді означають заклики або, зрештою, навіть примушування інших людей жертвувати власними домівками, свободою і безпекою заради того, щоб громадяни таких країн, як-от Німеччина, Франція чи Італія, могли, хоча б у короткостроковій перспективі, продовжувати насолоджуватися цими благами для себе.
Тімоті Ґартон Еш нагадує, що Захід вже багато разів чинив так з народами в Центральній та Східній Європі. "Давайте не будемо робити цього знову", – звертається він до західних еліт.
Про автора: Тімоті Ґартон Еш є професором європейських студій в Оксфордському університеті, професором коледжу Святого Антонія в Оксфорді та старшим науковим співробітником Гуверівського інституту Стенфордського університету. В Університеті Святого Антонія він також керує Дарендорфською програмою з вивчення свободи. Він є автором десяти книг політичної публіцистики або "історії сьогодення", серед яких "Чарівний ліхтар: Революція 89-го року, свідками якої були Варшава, Будапешт, Берлін та Прага", "Досьє: особиста історія", "В ім'я Європи", "Підривні факти" та "Свобода слова: Десять принципів для пов'язаного світу". Крім колонки про міжнародні справи в газеті Guardian, він є постійним автором New York Review of Books. Серед нагород, які він отримав за свою письменницьку діяльність: премія Сомерсета Моема, Європейська премія есеїстики та премія Джорджа Орвелла.
Джерело: Guardian
