Еволюція чи революція? Питання, яке сьогодні ставлять у Польщі, відображає дилему спроб відновити ліберальну демократію після восьми років популістського захоплення в державі. Чи потрібно, наприклад, порушувати букву конкретного закону, щоб відновити верховенство права як загальний стан? Польський досвід розповість нам дещо важливе про майбутнє демократії в країнах-членах ЄС. Він також передбачає виклик, з яким можуть зіткнутися Сполучені Штати наприкінці другого президентства Дональда Трампа, – пише Тімоті Еш у The Guardian.
Останні кілька тижнів у польській політиці були драматичними, гнівними і подекуди дивними. Двоє колишніх міністрів раніше правлячого уряду "Права і справедливості" (PiS), засуджені за фальсифікацію документів під час перебування на державній службі, знаходять притулок у палаці президента, свого партійного товариша Анджея Дуди. Поки Дуда був на черговій зустрічі, поліція заарештовує їх у палаці і забирає до в'язниці. Президент називає їх "політичними в'язнями", говорить про "терор верховенства права" і навіть порівнює з Березою Картузькою – сумнозвісним концентраційним табором у Польщі 1930-х років. PiS розпочинає демонстрацію протесту на снігу, розгортаючи іконографію руху "Солідарність", який привів Польщу до свободи у 1980-х роках. Лідер PiS Ярослав Качинський заявив, що заарештовані політики є героями, які повинні бути відзначені найвищими державними нагородами. Справді трагічне і надихаюче минуле Польщі переробляється як гротескна пародія.
Нібито "суспільний" телеканал TVP, який протягом восьми років транслював наймерзеннішу, брехливу, образливу пропаганду на користь правлячої партії, переходить у власність нової влади. Колишні співробітники не допускаються до роботи, канал оголошується банкрутом як комерційне підприємство, але швидко відновлює мовлення. Його новинні програми нового стилю незрівнянно більш неупереджені (автор їх дивився), але навіть вчений-юрист, який дуже критично ставиться до PiS, характеризує зроблене для досягнення цього хорошого результату як "революційні кроки".
Різні суди, деякі з яких мають явно партійно-політичних суддів, незаконно призначених урядом PiS, прямо суперечать один одному. У певні моменти це схоже на те, що більшовицький революціонер Лєв Троцкій називав "двовладдям". Обзивання стає дедалі гучнішим, але новий коаліційний уряд на чолі з Дональдом Туском, колишнім прем'єр-міністром (з 2007 по 2014 рік) і президентом Європейської Ради (з 2014 по 2019 рік), продовжує вичищати твердині державної влади PiS, за його словами, "залізною мітлою".
У цій драмі переплітаються три різні нитки. Найочевиднішою є складність відновлення інститутів ліберальної демократії, побудованих з нуля на руїнах системи радянського типу після 1989 року. А згодом підданих систематичному руйнуванню після 2015-го, коли до влади прийшла партія "Право і справедливість". При цьому країна залишилася членом Європейського Союзу. Як і Віктор Орбан в Угорщині, Качинський доклав чимало зусиль, щоб зберегти фасад демократичної, плюралістичної, правової держави, яка відповідає стандартам ЄС. За словами іншого правознавця, є так звані судді, які виносять так звані рішення на основі так званих законів. Потьомкінський конституціоналізм, якщо хочете.
Як наслідок, відновлення ліберальної демократії є одночасно і більш, і менш складним, ніж її початкове створення після падіння комунізму 1989 року. Зовні це менш складно, оскільки замість того, щоб залишатися в домінованих кремлем Варшавському договорі та Організації економічного співробітництва і розвитку, Польща стала членом НАТО та ЄС. Євросоюз не просто аплодує зусиллям нового уряду, але й винагороджує його тим, що незабаром може перевищити 100 мільярдів євро зі своїх фондів, які не були надані попередньому уряду через порушення ним верховенства права.
Внутрішньо ситуація складніша, оскільки це не нав'язана зовні однопартійна диктатура, як у 1989 році, яку майже всі поляки, включно з багатьма колишніми комуністичними можновладцями, погоджувалися, що її треба трансформувати шляхом мирної революції. Скоріше, це цілком домашній безлад, здебільшого оповитий законами, схваленими демократично обраною парламентською більшістю.
По-друге, це випадок гіперполяризації, фейкових новин та істерії, що дуже нагадує сьогоднішні Сполучені Штати. Як і MAGA-республіканці та ліві демократи, прихильники Качинського і Туска живуть у різних реальностях, кожен з яких звинувачує іншого в порушенні верховенства права і зраді нації. Стабільна ліберальна демократія залежить від базового суспільного консенсусу щодо легітимності ключових інститутів, таких як парламент, президентство, незалежні суди та вільні ЗМІ. Як відтворити добре функціонуючу ліберальну демократію, коли цього мінімального суспільного консенсусу не існує?
І останнє, але аж ніяк не менш важливе – це роль особистостей. Качинський і Туск відігравали провідні ролі у польській політиці протягом чверті століття, і вони ненавидять один одного до глибини душі. Качинський, яскравий приклад параноїдального стилю в політиці, піднявся на парламентську трибуну одразу після приведення до присяги уряду Туска і назвав нового прем'єр-міністра "німецьким агентом".
Настільки ж доленосним у нинішній кризі є президент країни. Дуда слабкий, марнославний, легко піддається впливу і зазвичай виконує волю Качинського. Колишній науковий керівник Дуди називає його "хитким". За словами дуже шанованого першого голови Верховного суду Польщі Адама Стшембоша, президент, який зараз відкрито закликає ЄС зупинити порушення конституції новим урядом, сам порушував конституцію не менше 13 разів. Замість того, щоб відігравати життєво важливу роль нейтрального глави держави під час складного політичного переходу, він став ще більш заангажованим, пропонуючи засудженим злочинцям притулок у президентському палаці та пускаючи в хід безглузді гіперболи.
Новий уряд заявляє, що хоче швидко вичистити авгієві стайні, перш ніж зосередитися на майбутньому Польщі. Це легше сказати, ніж зробити, особливо враховуючи значні повноваження Дуди щодо вето та затримок. Якщо "Право і справедливість" і має політичну стратегію, то вона, ймовірно, полягає в тому, щоб істеричний хаос тривав якомога довше, в надії, що виборці повернуться до них на місцевих виборах у квітні або на європейських виборах у червні. Поки що ознак цього небагато, а соціологічні опитування свідчать про протилежне. Але цього не можна виключати.
Крім того, найбільшим викликом для Туска і його партнерів по коаліції буде встояти перед спокусою просто перевернути столи, призначивши замість інших лояльних до себе партійців. Коротше кажучи, Польщі потрібно відбудовуватися краще. До кінця цього парламентського терміну у 2027 році суспільний мовник має бути більш неупередженим, суди – більш незалежними, президент – беззаперечно вищим за партії, державні підприємства – позапартійними, державна адміністрація та служби безпеки – більш справді незалежними, – не лише у порівнянні з часами PiS, але й попередніх польських урядів, включно з урядом Туска. Ось справжнє випробування, справжня праця Геркулеса, – завершує свою колонку Тімоті Ґартон Еш.
Джерело: The Guardian
