В історії, як і в романтиці, початок має значення – тому те, що ми робимо зараз, матиме вирішальне значення для формування майбутнього.
У часи планетарної політкризи ми намагаємося зорієнтуватися, дивлячись у минуле. Чи не перебуваємо ми в стані "нової Холодної війни", як припускає у своїй новій книзі Робін Ніблетт, колишній директор аналітичного центру Chatham House, що займається міжнародними відносинами. Чи це наближає нас до межі Третьої світової війни, як стверджує історик Ніл Фергюсон? Чи, як я іноді припускаю, світ починає нагадувати Європу кінця ХІХ століття, де конкурували імперії та великі держави?
Інший спосіб спробувати надати нашим стражданням історично зрозумілої форми – це назвати їх "епохою... ", а наступні слова вказуватимуть на паралель або різкий контраст із попередньою епохою. Так, гуру міжнародних відносин CNN Фарид Захарія у своїй останній книзі припускає, що ми перебуваємо в новій "епосі революцій", маючи на увазі, що ми можемо дечому навчитися у Французької, Промислової та Американської революцій. Чи це радше "Епоха сильної людини", як її назвав оглядач Financial Times Гідеон Рахман? Ні, це "Епоха немир'я", каже директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард, оскільки "зв'язок спричиняє конфлікти".
Але зараз, звичайно, це "Епоха штучного інтелекту", назва книги, співавтором якої є покійний гуру зовнішньої політики Генрі Кіссінджер. Або "вік небезпеки", як стверджує есеїст-міжнародник Бруно Мачаес у нещодавньому випуску журналу New Statesman? Якщо ви введете слова "епоха ... " в пошуковий рядок на сайті журналу Foreign Affairs, то отримаєте ще одну купу претендентів, включаючи епохи аморальності, енергетичної незахищеності, безкарності, "Америка понад усе", занепад великих держав і кліматичної катастрофи.
Можливо, це просто епоха хайпу, коли книговидавці та редактори ЗМІ невпинно підштовхують авторів до великих, драматичних, надмірно спрощених назв заради збільшення продажів на переповненому ринку ідей?
Жарти жартами, але життєво важливо намагатися вчитися на уроках історії, адже, як пише майстер точної англійської прози Івлін Во у "Поверненні в Брайдсхед": "Ми не володіємо нічим достеменно, окрім минулого". Фокус у тому, щоб знати, як його читати. По-перше, потрібно визначити поєднання старого і нового, схожого і відмінного. Відносини між двома нинішніми наддержавами, Сполученими Штатами і Китаєм, очевидно, є, як висловився державний секретар США Ентоні Блінкен під час нещодавнього візиту до Пекіна, "одними з найпослідовніших відносин у світі". Як і за часів Холодної війни, ці дві наддержави ведуть глобальне, багатовимірне, ідеологічно забарвлене, довгострокове стратегічне змагання.
Проте, як слушно зауважує Ніблетт на самому початку своєї книги: "Нова Холодна війна не буде схожа на попередню". Він виділяє дві великі відмінності: ступінь економічної інтеграції між двома країнами, яка в минулому змушувала аналітиків говорити про Кимерику; і той факт, що це змагання "набагато менш бінарне", оскільки існує так багато інших великих і середніх держав, як-от Бразилія, Індія, Японія, росія, Саудівська Аравія і Туреччина. Перший пункт, безумовно, важливий, але він не обов'язково є запобіжником перетворення холодної війни на гарячу. Всього за кілька років до початку Першої світової журналіст Норман Енджелл опублікував впливову книгу під назвою "Велика ілюзія". Він стверджував, що ступінь економічної взаємозалежності між європейськими великими державами означає, що велика міждержавна війна вкрай малоймовірна і в будь-якому випадку не може тривати довго. Саме ця теза виявилася великою ілюзією для самого Енджелла.
Друга відмінність Ніблетта здається мені переконливою. Іноді ці інші держави називають новими позаблоковими – ще один термін з часів Холодної війни, але вони набагато багатші й могутніші, ніж позаблокові країни до 1989 року. Як ми бачимо на прикладі війни в Україні, відносини росії з такими країнами, як Китай та Індія, дозволяють російській економіці пережити все, що може кинути в неї Захід.
В іншій спробі дати загальну характеристику цій епосі плутанини, політолог Іван Крастев, Марк Леонард і я запропонували "світ à la carte", в якому незахідні великі і середні держави укладають трансакційні альянси, іноді одночасно орієнтуючись на різних партнерів у різних вимірах могутності. Наприклад, вони поєднують важливі економічні відносини з Китаєм і відносини у сфері безпеки зі США. Цей аналіз суперечить поняттю більш фіксованої нової "осі авторитаризму" між Китаєм, Іраном, Північною Кореєю і росією. Тут саме слово "вісь" означає щось на кшталт воєнного союзу, оскільки воно перегукується не лише з "віссю зла", визначеною президентом США Джорджем Бушем, але й з первісною віссю нацистської Німеччини, фашистської Італії та імперської Японії у Другій світовій війні. "І зараз, як і в 1930-х роках, – писав Фергюсон на початку цього року в Daily Mail, – з'явилася загрозлива авторитарна вісь"...
Навчання з минулого також передбачає бачення взаємодії між глибинними структурами і процесами, з одного боку, і випадковістю, кон'юнктурою, колективною волею та індивідуальним лідерством, з іншого.
Наш час пропонує важливі приклади обох видів історичної сили. Те, як накопичення ненавмисних наслідків людської діяльності небезпечно трансформує наше природне середовище через глобальне потепління, зменшення біорізноманіття та дефіцит ресурсів, є однією з таких глибоких структурних змін. Звідси і характеристика нашої епохи як Антропоцену. Прискорений розвиток технологій, зокрема штучного інтелекту, є ще однією структурною зміною. Кіссінджер стверджував, що непередбачуване за своєю суттю військове застосування ШІ може зрештою підірвати навіть мінімальну стратегічну стабільність ядерного стримування між США, Китаєм і росією. Але якщо ви коли-небудь сумнівалися в тому, що непередбачувані обставини та індивідуальний людський вибір також мають значення, вам потрібно зазирнути в лютий 2022 року, коли надихаюче особисте лідерство Володимира Зеленського і те, як українським військовим вдалося позбавити росіян контролю над аеропортом "Гостомель", змінили хід історії.
Це веде нас до останнього і найважливішого пункту. Інтерпретаційна какофонія, яку я виклав раніше, сама по собі є симптомом того, що ми перебуваємо в новому періоді європейської та світової історії, коли всі шукають нові орієнтири. За післявоєнним періодом (після 1945 року) настав період після падіння стіни, але він тривав лише з 9 листопада 1989 року (падіння Берлінського муру) до 24 лютого 2022 року (повномасштабне вторгнення росії в Україну). В історії, як і в романтиці, початок має значення. Те, що було зроблено протягом п'яти років після 1945-го, сформувало міжнародний порядок на наступні 40 років, а в деяких аспектах, таких як структура ООН, і донині. Тому те, що ми робимо зараз, наприклад, допомагаючи Україні перемогти або дозволяючи їй програти, матиме вирішальне значення у визначенні характеру нової епохи. Найважливіший урок історії полягає в тому, що все залежить від нас самих.
