"Війна в Україні, що наближається до своєї першої річниці, штормить європейську політику. Як наслідок, центр європейського лідерства зміщується на схід – найочевидніше, до Польщі", – пише офіцерка військової розвідки Челс Міхта у виданні Politico.
Як нагадує авторка, польський уряд очолював зусилля з організації коаліції "FreetheLeopard" в рамках НАТО, що призвело до нещодавнього збільшення західної військової допомоги – зокрема, рішення Берліна надати свої танки Leopard 2 і дозволити іншим країнам зробити те ж саме.
"Президент Польщі Анджей Дуда і міністр оборони Маріуш Блащак ініціювали залучення підтримки у різних столицях, щоб тиснути на Берлін, і врешті-решт оголосили, що їхня країна відправить "Леопарди" в Україну з дозволом Німеччини або без нього. І цей тиск з боку Центральної Європи став важливим фактором у рішенні Вашингтона відправити свої танки "Абрамс", не залишивши Берліну жодного шансу", – зауважує експертка.
На її думку, це була, безперечно, політична перемога Польщі, але коаліція "Леопард-2", яку створила Варшава, виходить за межі Центральної Європи. До неї входять Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Нідерланди і Данія, і вона має потенціал змінити внутрішню динаміку Європи, змістивши центр ваги НАТО від франко-німецького тандему.
Отже, зазначає вона, Польща як найбільша країна східного флангу накопичує політичний капітал не лише серед "прифронтових" держав, але й в усьому Альянсі завдяки своїй надважливій ролі в мережі постачання зброї, боєприпасів та обладнання в Україну.
"Незважаючи на балачки канцлера Німеччини Олафа Шольца про лідерство ФРН в Європі, в НАТО Берлін сприймають як млявий і пасивний. На противагу цьому, лідерство Варшави у питанні "Леопардів" і, що найважливіше, здатність Польщі говорити не лише від імені країн Балтії, але й Фінляндії та інших оплотів західного консенсусу також свідчить про те, що стратегічний центр Європи переміщується на схід", – йдеться у публікації.
Авторка констатує, що внутрішня динаміка континенту змінюється, – і це не лише політичні ігрища чи створення коаліцій в рамках Альянсу, а й, зрештою, жорстка сила і готовність йти на ризик. І тут знову країни Центральної Європи серед лідерів у прагненні виправити недоліки і шкоду, завдані десятиліттями недоінвестування в оборону – закуповуючи зброю, обладнання і боєприпаси у безпрецедентних обсягах з часів Холодної війни.
"Придбання Польщею 250 танків M1A2 SEPv3, 32 літаків F-35 і 96 ударних гелікоптерів "Апач" у США на додаток до масштабної угоди, укладеної минулого літа, на придбання основних бойових танків, самохідних гаубиць і літаків у Південної Кореї, красномовно свідчить про наміри цієї країни переозброїти і розгорнути найпотужніші танкові сили на східному фланзі НАТО", – наголошує експертка.
І протиставляє Польщі німецьку армію, яка бореться з нереформованим і неробочим процесом закупівель, намагаючись, хоч і повільними темпами, надолужити роки занедбаності та структурного недофінансування.
Хоча армії Великої Британії і Франції, традиційних ключових гравців у Європі, коли йдеться про оборону, перебувають у кращій формі, ніж Бундесвер, вони також мають проблеми, нагадує Міхта: британська армія обтяжена застарілим обладнанням і потребує реальних інвестицій у модернізацію техніки та навчання. Французькі збройні сили, хоча й досвідчені в невеликих експедиційних кампаніях, також терміново потребують модернізації. Як нещодавно зауважив колишній начальник Генштабу Франції, французька армія "не має засобів для війни високої інтенсивності".
І все ж, зазначає офіцерка-розвідниця, заклики до європейської "стратегічної автономії" продовжують лунати, незважаючи на очевидні докази того, що без США арміям континенту бракує обладнання, підготовки і, головне, логістичних потужностей, які зробили можливим постачання Україні.
В контексті змін у розподілі сил в Європі, коли флангові країни об'єднуються, щоб протистояти російській загрозі, тісно співпрацюючи зі Сполученими Штатами, розмови про незалежні боєздатні європейські збройні сили, на думку авторки, зараз звучать як карикатурне відлуння епохи.
Натомість "поява Польщі як лідера у впливі на результат війни в Україні – це не лише вправна переговорна гра і тактика тиску Варшави або її інвестиції у "грубу силу", а й непохитна логіка геополітики. Польський транспортний вузол поблизу міста Жешув став логістичними воротами в Україну, без яких США та їхні союзники не змогли б постачати і утримувати українських військових або передавати економічну та гуманітарну допомогу", – наголошує Челс Міхта.
Експертка вважає, що один лише цей факт стрімко підвищив статус Польщі як ключового американського союзника, готового взяти на себе значні ризики заради України.
"Роль цієї країни в європейській політиці безпеки зростає, і водночас постає питання щодо американської системи відносин, а саме: чи здатна вона відповідати сучасним геостратегічним імперативам, враховуючи, що більшість застарілих інституцій та інструментів залишаються в Німеччині, де досі панує небажання ризикувати заради підтримки цілей політики США в Україні", – задається питанням пані Міхта. Таким чином, на її думку, Сполучені Штати можуть встановити постійну присутність у ключових країнах східного флангу для протидії російській загрозі набагато раніше, ніж вважалося.
"Поки що неможливо передбачити, що буде далі, але одне вже зрозуміло: вміло розіграна Варшавою партія міжнародного покеру, яка змусила Берлін поступитися і передати Україні танки німецького виробництва, змінила розклад сил в Європі. Вона зробила не лише Польщу, але й усі країни вздовж східного флангу – від Скандинавії до Балтійського моря, від Центральної Європи до Чорного моря – в рази важливішими для майбутнього Європи, ніж вони були кілька місяців тому", – завершує колонку Челс Міхта.
Челс Міхта – позаштатна наукова співробітниця Центру аналізу європейської політики (CEPA) і офіцерка військової розвідки. Служить в армії США.
Джерело: Politico
