Премія політично-нейтральної доцільності. Присудження премій миру представникам воюючих країн для Нобелівського комітету звичайне явище

Дмитро Редько
Премія політично-нейтральної доцільності. Присудження премій миру представникам воюючих країн для Нобелівського комітету звичайне явище
Поки немає обстрілів пропонуємо повернутися до обговорення теми Нобелівських премій. Премії за досягнення у галузях біології або фізики цікавлять здебільшого лише фахівців. Натомість гуманітарні номінації цієї відзнаки – у галузях літератури та боротьби за мир – майже щороку викликають бурхливий сплеск емоцій. Цьогорічні лауреати гуманітарних нобелівок напевно гідні найпрестижнішої та найповажнішої премії світу. Але політичні обставини, за яких вони ці відзнаки отримали, викликали обурення та нерозуміння у значної кількості людей.

Нобелівка з літератури. Підтримка "жовтих жилетів" vs підтримка України

Анна Ерно

 

Якщо йдеться про Нобелівську премію з літератури, то її лауреатка – широко відома у вузьких колах французька письменниця Анні Ерно, була б цілком достойна цієї нагороди, якби не декілька "але". Передусім, у шорт-листі Нобелівського комітету був всесвітньовідомий індійський письменник та релігійний дисидент Салман Рушді. Його книга "Сатанінські вірші" свого часу і  дотепер є знаковим твором сучасної художньої літератури, який викликає захоплення стилем та способом оповіді в одних, та ненависть і бажання вбити в інших. Покійний верховний аятола Ірану Хамейні видав фетфу (релігійний вердикт), у якому містився заклик до фізичної ліквідації письменника.

Салман Рушді

 

Протягом багатьох років Салман Рушді перебував під охороною спецслужб, був змушений приховувати своє місце перебування, але рука фанатика усе таки дотягнулася до нього. 12 серпня 2022 року під час виступу в штаті Нью-Йорк, на сімдесятип'ятирічного Рушді напав фанатик та завдав йому множинні ножові поранення. Рушді було екстрено госпіталізовано до лікарні, наразі відомо лише те, що він вижив, але у якому стані він перебуває зараз і чи зможе відновитися – невідомо. Авторитет етнічного індійця Рушді такий, що у США він став головою ПЕН-клубу. Перед нападом Рушді турбувався за безпечний притулок для українських письменників. Генеральна директорка Сюзанна Носсель повідомила, що за кілька годин до нападу, Салман надіслав їй електронний лист, щоб допомогти з розміщенням українських письменників, які потребують безпечного притулку.

Рішення Нобелівського комітету на користь його французької колежанки, ймовірно, був продиктований міркуваннями про запобігання протестів мусульманської громади у Скандинавських країнах, зокрема, та у Європі взагалі. Тож це рішення цілком можна  вважати скоріше політичним, аніж смаковим.

Анні Ерно відома широкому загалу не стільки своєю творчістю, скільки тривалістю творчого шляху та поважним віком (82 роки). А її проза багатьма критиками розглядається як надто мінімалістична у тому сенсі, який несе визначення "красного письменства".  Водночас її навколописьменницькі вчинки викликають певні питання стосовно дотримання корпоративної етики і просто здорового глузду. Йдеться про випадок, коли  Ерно виступила ініціатором цькування свого колеги по літературному цеху, Рішара Мілле, Тоді велика група французьких письменників підписала відкритий лист, у якому закликала Мілле припинити будь-яку літературну та публіцистичну діяльність

Один з відомих літературних критиків Франції тоді написав, що Ерно з колегами вдалося "здійснити те, що рідко бачили навіть у Радянському Союзі: письменницьку петицію, спрямовану проти письменника; братство зібралося не за солідарністю, а за бажанням усунути паршиву вівцю". Письменниця-цьогорічна лауреатка брала активну участь у русі "жовтих жилетів", всіляко агітувала у 2012 році на користь крайнього лівого політика Люка Меланшона, якого підтримує й зараз, а також відзначилася декількома заявами, спрямованими проти Ізраїлю.

Без сумніву, кожен має право займатися політикою та підтримувати ті політичні сили, які він вважає за потрібне. Але контраст між Салманом Рушді – дійсно знаковою фігурою серед сучасних письменників та новоспеченою нобелітанткою більш ніж разючий. Формулювання, у якому пояснюється причина нагородження Анні Ерно, звучить наступним чином: "за сміливість і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуження і колективні обмеження особистої пам'яті". Здається, саме колективне обмеження особистої пам’яті шановних членів нобелівського комітету щодо інших номінантів і призвело до цього нагородження.

Війну навколо премії миру припинив лише Кримський міст. Але осад залишився

Натомість Нобелівський комітет з присудження премії миру відзначив Україну, і це сталося вперше від дня відновлення нашої незалежності у 1991 році. Лауреатом Нобелівської премії миру став Центр громадянських свобод, розділивши цю відзнаку зі ще однією громадською організацією та правозахисником. Це нагородження викликало такий вибух емоцій українців, якого напевно не очікували поважні пани з Нобелівського комітету. Разом з українським Центром громадських свобод лауреатами було названо російську правозахисну організацію "Меморіал" та білоруського правозахисника та політв’язня Алєся Бєляцкого.

І білоруський правозахисник, і "Меморіал", кожний окремо, без сумніву, заслуговують на найвищу оцінку їх діяльності. "Меморіал" є розгалуженою організацією, що виросла з групи небайдужих людей, які ще за часів СРСР розпочали дуже важливу роботу з виявлення та відзначення пам’яті жертв репресій комуністичного режиму. Одному з активістів "Меморіалу", росіянину Юрію Дмітрієву, ми завдячуємо розкриттям правди про загибель видатних українців від рук сталінських катів у Сандормосі. 

У 1997 році, спираючись на архівні дані, Дмітрієв знайшов місце розстрілів Першого Соловєцкого етапу, де, серед тисяч інших жертв, було страчено цвіт української інтелігенції. До Дмітрієва дотягнулися руки путінської охранки, зараз він перебуває в ув’язнені за сфабрикованою справою. Білоруський правозахисник Алєсь Бєляцкій, голова правозахисної організації "Вясна", був двічі репресований режимом Лукашенка і зараз, за різними відомостями, або ув’язнений, або знаходиться під наглядом білоруських спецслужб.

Усе було б добре, якби не та обставина, що нобелівський комітет вирішив поєднати в одній номінації представників країни, яка потерпає від збройної агресії, з представниками двох країн, які цю агресію здійснюють. Люди, близькі до Офісу президента, коментуючи це нагородження, заявляли, що це є неприйнятним та навіть закликали відмовитися від отримання премії. Радник ОП Михайло Подоляк у твітері написав: "У Нобелівського комітету однозначно цікаве розуміння слова "мир", якщо @NobelPrize  разом отримують представники двох країн, що напали на третю. Ані російські, ані білоруські організації так і не змогли організувати спротив цій війні. Нобель цього року просто "супер". Президент Зеленський, попри те, що присудження премії було здійснено вперше за усю новітню історію України і точно не за каденції його попередника, утримався від поздоровлень, що теж, втім, викликало нарікання.

Центр громадянських свобод було створено ще у 2007 році, але став широко відомим у 2013, коли започаткував громадянську ініціативу Майдан SOS, яка й досі користується повагою серед громадського сектору та українських активістів. До неї були певні претензії, пов’язані із розкриттям (скоріше за все, ненавмисним, а по недбалості) особистих даних деяких активістів у місцевостях, які перебували під прямою загрозою російської окупації, що могло наразити їх на небезпеку.

Центр громадських свобод на своєму сайті публікує заяви про підтримку тих або інших осіб або ініціатив, частина з яких сприймається неоднозначно. Зокрема, центром було оприлюднено заяву  на захист громадянських прав відомого колабораціоніста Руслана Коцаби, звіт міжнародних організацій Amnesty International та Human Rights Watch про т.зв. "таємні тюрми СБУ". Голова ЦГС Олесандра Матвійчук, коментуючи отримання Нобелівської премії миру, написала у Facebook: "Зараз говорять армії, тому що раніше голоси правозахисників у нашому регіоні не було чути. Можливо, нас слухали на Комітеті ООН з прав людини, але точно не в тих залах, де приймаються рішення людьми при владі."

Є інформація., що Центр брав участь у спробах визволення наших полонених з рук росіян та донецьких і луганських сепаратистів, про це згадувала і Ірина Геращенко, але докладно інформація про цей напрямок роботи Центру не висвітлюється. Судячи з наявної інформації, центр громадянських свобод є своєрідним хабом, базовим майданчиком для низки правозахисних організацій Східної Європи.

Що стосується спільного нагородження, то це відразу нагадало сумнозвісний радянський наратив про "три братні східнослов’янські народи" та спробу таким чином відділити правлячі режими у росії та білорусі від громадянського суспільства та підкреслити різницю у позиціях влади і народів в цих країнах. Голова норвезького Нобелівського комітету Беріт Рейсс-Андерсен відбулася загальними фразами, коментуючи рішення своїх колег про присудження премії. "Хотіли, як краще, а вийшло як завжди", - як казав покійний екс-прем’єр однієї з країн, що дала світові не тільки цьогорічного, але й минулорічного нобелівського лауреата.

Нобелівський комітет "впихнув невпіхуєме". І це не вперше

Судячи з усього, нобелівський комітет намагався вирішити два, зовсім непритаманні йому політичних завдання. По-перше, продемонструвати своє зневажливе і зверхнє ставлення до українців, більшості з яких неприйнятне перебування в одному переліку з представниками ворожих та агресивних країн, які просто зараз патрають тіло країни. По-друге, українському суспільству та міжнародній спільноті спробували кинути кістку морального задоволення – мовляв, ось і ми пам’ятаємо про Україну, тому й відзначаємо організацію з України, яка потрапила до нашого списку кандидатів на премію.

У соціальних мережах лунає чимало закликів до керівництва Центру громадянських свобод відмовитися від нагороди. Це видається нераціональним з декількох причин. Передусім, не варто чинити тиск на правозахисну організацію. Будь-які спроби вплинути на лауреатів премії відразу викличе досить неприємні асоціації з історією вручення Нобелівської премії миру Карлу фон Осецькі, з тиском на Нобелівський комітет з боку влади нацистської Німеччини. Наша влада цього може не знати, але на Заході цю історію з німецьким пацифістом дуже добре пам’ятають.

Звісно, ситуація з премією миру не викликає надто позитивних емоцій, але, варто порадіти за першу нобелівську медаль в українській колекції. І пам’ятати про те, що Нобелівська премія миру – найполітизованіша і найбільш контраверсійна нагорода у світі. У різні роки лауреатами нобелівської премії миру ставали як відверті мерзотники, так і безперечні моральні авторитети для людства. Або її надавали авансом, за майбутні звершення, як у 2009 році новообраному президенту США Бараку Обамі

У 1946 році премію отримав держсекретар США Корделл Халл, на совісті якого – відмова 936 єврейським втікачам з "пароплаву смерті" "Сент-Луїс" зійти на американські берег. Пасажири цього судна були змушені повернутися у Європу, більшість з них загинули у гітлерівських таборах смерті. Нобелівським лауреатом 1994 року був Мухаммад Абд ар-Рахман Абд ар-Рауф Арафат аль-Кудва аль-Хусейні, більш відомий як Абу Аммар або Ясір Арафат – огидний терорист, руки якого були по лікоть у крові ізраїльтян, йорданців  та ліванців.

Діаметрально протилежні приклади – борець з расовою сегрегацією Мартін Лютер Кінг (нобелівський лауреат 1964 року), радянський вчений та правозахисник Андрей Сахаров (1975 рік), лідер польського  громадянського та профспілкового руху опору комуністичній владі Лех Валенса (відзначений у 1983 році).

Президент Єгипту Анвар аль-Садат ліворуч і прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін, праворуч. По центру президент США Джиммі Картер

 

Присудження Нобелівських премій миру людям з протилежних таборів та ворогуючих країн були у практиці діяльності Нобелівського комітету, але раніше такі поєднання відбувалися лише після досягнення цими країнами якщо не стану миру, то хоча б проголошення про такі наміри. У 1978 році нобелівськими лауреатами стали президент Єгипту Анвар Садат та прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін за підготовку та укладення мирного договору між цими країнами. Уже згаданий Ясір Арафат розділив Нобелівську премію з лідерами Ізраїля Іцхаком Рабином та Шимоном Пересом, за зусилля з досягнення миру на Близькому Сході, після підписання договору про врегулювання в Осло.

Видихаємо, премії роздано. Цей рік, сподіваймося, не стане останнім у історії людської цивілізації. Чекаємо наступних років, нових номінацій українців, нових перемог. Ми на гребні світової хвилі і не маємо наміру опускатися на дно.


"Вееееликий" наступ росіян вже розпочався. А польовим командирам ЗСУ час навчитися виконувати накази генералів – Том Купер
"Північний потік" могли підірвати і Велика Британія, і США? Про російські наративи на сторінках поважної The Times
Час – союзник путіна і ворог України. Танки Байдена для дипломатії, а не для перемоги – Хел Брендс
Час – союзник путіна і ворог України. Танки Байдена для дипломатії, а не для перемоги – Хел Брендс
Бої під Вугледаром. Як ЗСУ відбивали масовані штурми та завдали росіянам великих втрат – Том Купер
Бої під Вугледаром. Як ЗСУ відбивали масовані штурми та завдали росіянам великих втрат – Том Купер
Куди інформаційно бити США. Америка має
Куди інформаційно бити США. Америка має "допомогти" чадам російських еліт, які почуваються в безпеці від війни – Івана Страднер
Про путіна і
Про путіна і "все йде за планом". Українці завдали великих втрат росіянам під Вугледаром та зупинили кілька великих наступів – Том Купер
Удар Моссада по  іранському об'єкту з виробництва зброї досяг своїх цілей. Ізраїль підштовхує США до більш рішучого протистояння Ірану – Wall Street Journal
Удар Моссада по іранському об'єкту з виробництва зброї досяг своїх цілей. Ізраїль підштовхує США до більш рішучого протистояння Ірану – Wall Street Journal
Всі дороги ведуть до Криму. Чи буде це остання кампанія? – Mік Раян
Всі дороги ведуть до Криму. Чи буде це остання кампанія? – Mік Раян