Саме митрополит Володимир умів згладжувати позиції та примирювати і фанатичних адептів "русского міра", і поміркованих "автономістів", і прихильників власне українського – без московських домішок – православ’я. В УПЦ МП панувала справжня демократія, якщо не анархія. Скажімо, предстоятель Церкви підписує спільно з главами інших конфесій лист на підтримку Асоціації з ЄС, а його священики заявляють, що не бажають бачити прихильників євроінтеграції у своєму храмі…
При цьому, помилкою було б стверджувати, що Предстоятель УПЦ МП – просто майстер церковної дипломатії, який уміло маневрує між Москвою, власними амбітними ієрархами, москвофілами та "самостійниками". Він – людина з вражаючою духовною силою, який, будучи немічним тілом, залишається сильним духовно. Масштаб його особистості нам ще належить оцінити, проте мабуть не буде великим перебільшенням припустити, що достойним епіграфом життєпису Блаженнішого Володимира можуть стати його ж власні слова, про те, що він хоче постати перед Богом сто двадцять першим митрополитом Київським, а не шістнадцятим патріархом Московським.
Втім, епоха митрополита Володимира закінчується і УПЦ МП чекають складні часи. Все зараз підкилимна боротьба за керівництво Церквою періодично вихлюпується за рамки власне церковного життя, переходячи у розряд кримінальної хроніки. iPress.ua спробувував розібратися, які настрої панують всередині Церкви і що нам чекати у майбутньому, у розмові з відомим українським релігієзнавцем Андрієм Юрашем.
"Ніщо на сьогодні не свідчить про те, що найближчим часом може виникнути питання зміни предстоятеля УПЦ"
- Глава УПЦ МП митрополит Володимир важко хворий. І, зрозуміло, в Церкві загострюється боротьба за престол предстоятеля Церкви. Зацікавлених сторін досить багато. З одного боку – це Патріарх Кирил, який хотів би бачити на позиції глави УПЦ МП не надто самостійну фігуру, чітко зорієнтовану на Москву. З іншого боку – це Віктор Янукович та його оточення, які хочуть мати лояльного та зорієнтованого на Президента главу Церкви. Це одна видима лінія конфлікту. З іншого боку, є чітко промосковські ієрархи на кшталт митрополита Одеського Агафангела та Донецького Іларіона, які є адептами "руського мира" і виступають проти автономії УПЦ МП. І є "автономісти", більшість з яких влаштовує нинішній автономний статус УПЦ. Хто на сьогодні має більше шансів у боротьбі за Київську кафедру УПЦ МП?
- Є вже багато "засвічених" фігур. Насправді, на мій погляд, далеко не всі сьогоднішні розрахунки того, хто може стати предстоятелем, виходячи із позицій тієї чи іншої конфесійної і внутрішньоцерковної групи, будуть реалізовані. Є кілька принципових позицій пов’язаних із майбутнім обранням предстоятеля. Щонайменше вже 5-6 років тривають розмови про те, хто має очолити Церкву, зважаючи на те, що стан митрополита є дуже важким. За цей час дехто з кандидатів, яких кілька років тому називали реальними кандидатами, наприклад, тодішній управляючий справами архієпископ Митрофан, вже фактично виведений із активної дискусії. Зараз будувати якісь конкретні плани не виглядає можливим, бо хоч стан митрополита Володимира є стабільно важким, але говорити про те, що найближчим часом може постати питання про заміну предстоятеля не доводиться.
Митрополит Володимир. Фото: vidomosti-ua.com
Час вносить свої корективи. Вже багато разів мінялися конфігурація і підходи, а, дякувати Богу, митрополит Володимир далі кермує Церквою і, як показує ситуація, навіть важкохворий може ще дуже довго активно впливати на перебіг церковного життя. Останнім часом ми бачимо надзвичайну активність митрополита. Якщо відстежити впродовж двох-трьох місяців його пересування Україною і навіть за кордоном, то він зробив вражаючу кількість поїздок, відвідав більше десяти єпархій. Ніщо на сьогодні не свідчить про те, що найближчим часом може виникнути питання зміни предстоятеля.
Але, якби це питання постало, то сьогодні називають двох найголовніших претендентів. Про них найбільше говорять, вони мають серйозні шанси претендувати на кафедру предстоятеля.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для чего Сталин придумал Русскую православную церковь?
По-перше, це вже згаданий вами митрополит Донецький Іларіон, якого напевне буде висувати проросійська "партія". Ви назвали його прихильником "руського мира". Можливо, він не є таким адептом, а, радше, є типовим прагматиком, який готовий прийняти будь-яку позицію, у тому числі "руського мира", аби лише досягти своїх якихось розрахунків і інтересів, як церковного лідера. У цій ситуації для нього не залишається інших варіантів, ніж опиратися на проросійську групу, у якій він себе почуває досить комфортно і, напевне, може стати одним із чільників.
Відома його активність у часі загострення хвороби Митрополита два роки тому. Тоді митрополит Донецький Іларіон (Шукало) активізував так звану статутну комісію, яку він очолює і яка мала змінити статут УПЦ у напрямі повного узгіднення його з вимогами Московського центру. Йдеться про те, щоб в жодному моменті позиція УПЦ і її статус не суперечив статутові МП і, щоб будь-яке рішення, яке було прийняте синодом і предстоятелем, узгоджувалося і проходило спеціальну процедуру апробації синоду РПЦ або патріарха Московського і всієї Русі. Але з часом діяльність цієї комісії була заблокована, як один із перших кроків, які символізували повернення митрополита Володимира до активного адміністрування.
Митрополит Донецький Іларіон. Фото: news.tochka.net
Митрополит Іларіон залишився тоді в тіні, як один із лідерів проросійського табору в Церкві, який свідомо робить жести, які би мали засвідчити перед Московським патріархом, що він є абсолютно лояльним до Москви, бо це єдиний його козир у майбутніх розкладах.
- Хто є другим кандидатом?
- Це молодий, освічений, з добрими зв’язками і репутацією у Києві і в багатьох церковних колах митрополит Антоній Паканич, якому на останньому засіданні синоду було визначено бути єпархіальним архієреєм. До цього він був першим вікарієм Київської єпархії. Існувала думка, що в попередньому статуті Церкви було положення, що предстоятелів можуть обирати лише з правлячих архієреїв. Сьогодні де-факто не діє ця норма про обрання з правлячих архієреїв, а не з вікарних. Але щоб не виникало питання, що цей ієрарх за формальним критерієм не може претендувати на посаду предстоятеля, й була створена Бориспільська єпархія, яку він очолив і тепер має і формальні, і не формальні підстави претендувати на очолення УПЦ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Андрій Кураєв: В очах Папи ми, в кращому випадку, дивні бородані з околиць Європи
Він зараз має значно більше перспектив і пріоритетів в порівнянні з митрополитом Іларіоном. По-перше, він не є однозначно заангажованим в жодну з груп. Дехто вважає його проукраїнським. Паралельно існує й думка, що він є одночасно й проросійським та має репутацію ієрарха, якого зрозуміють і який має добрі контакти з церковним керівництвом у Москві. Якщо прочитати деякі сайти і блоги, наприклад, того ж Фролова (Кіріл Фролов – глава "Асоціації православних експертів", відомий своїми українофобськими поглядами – iPress.ua), який є відвертим опонентом будь-якого незалежного руху в УПЦ, то він однозначно відносить митрополита Антонія до проросійського табору. Хоча, мені здається, це не відповідає дійсності. Владика Антоній – це сучасна, контактна людина великої набожності, яка в цій ситуації може стати таким кандидатом, що задовольнить різні групи всередині Церкви і не матиме зовнішньої негативної конотації, яку пов’язують з митрополитом Іларіоном.
Коли виникне питання обрання, то можуть бути включені інші чинники. Ситуація є дуже динамічною. Як часто це буває, особливо останнім часом, коли будуть якісь непорозуміння, може виникнути компромісна і неочікувана фігура. Тому зараз однозначно прорахувати, хто буде очолювати УПЦ після відходу митрополита Володимира, є дуже важко.
"Патріарх Кирил все своє свідоме життя був ангажований в українські справи. Наскільки було легше українським єпископам за патріарха Алєксія II, який боявся сюди навіть заявитися!"
- Наскільки сьогодні великим є вплив Патріарха Кирила на УПЦ МП?
- Звичайно, що вплив є великий. По-перше, УПЦ, згідно зі своїм статутом є невід'ємною частиною РПЦ. Який би не був – формальний або фактичний вплив, патріарх Кирил продовжує керувати УПЦ. Звісно, він хоче ще більшого ступеня впливу на перебіг процесів.
Патріарх Кирило Фото: ria.ru
Хоча йому треба брати до уваги чимало обставин, які унеможливлюють на сьогодні його пряме втручання, пряму інтервенцію у церковну політику УПЦ. Чому? По-перше, з формальної точки зору УПЦ має дуже високий ступінь внутрішньої незалежності. Цей ступінь навіть вищий, ніж в автономної Церкви. Бо в автономній Церкві її основні принципові рішення, як то утворення єпархії або висвячення (хіротонія) єпископів, обов’язково мають узгоджуватися з предстоятелем. УПЦ цього не робить. Але це фактична площина.
В юридичній площині статус УПЦ до кінця не визначений. Вона навіть з формальної еклезіологічно-канонічної точки зору не є автономною Церквою. За статутним формулюванням, вона є незалежною в своєму управлінні. Це статус, якого не знала церковна історія, це статус, який свідомо був підібраний для української Церкви, щоб означити її параметри 1990-го року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому церква так себе поводить?
Відповідно, патріарх Кирил до цього часу категорично був проти формалізації навіть автономного статусу, не кажучи вже реальний рівень самостійності УПЦ, бо, якщо Церква погоджується і остаточно закріплює, принаймні, автономний статус, то звуження повноважень вже бути не може, бо це стане порушенням її суверенних прав. А в сьогоднішньому «підвішеному» статусі будь-які зміни, у тому числі й зменшення чи обмеження рівня самостійності, є цілком можливим, до того ж без особливих турбот чи надпроблемних соборних рішень.
Патріарх Кирил на відміну від свого попередника є фігурою, яка все своє свідоме життя була ангажована в українські справи. Наскільки було легше українським єпископам за патріарха Алєксія II, який боявся сюди навіть заявитися! Натомість патріарх Кирил демонструє повне розуміння і контроль ситуації і, показує, що всі процеси в українському православ’ї повністю йому підпорядковані.
З іншого боку ми можемо бачити, що далеко не всі ці процеси, які відбуваються в Українському Православ’ї, є узгодженими та санкціонованими московським центром та вкладаються в ту схему, яку пропонує патріарх Кирил.
Найголовніше і найтрагічніше для нього, що де-факто і предстоятель УПЦ, і багато інших ієрархів просто мовчазно зігнорували концепцією «Русского мира», яку патріарх Кирил тут пропагував постійно під час своїх візитів в перші три роки свого предстоятельства. Я взагалі не пам’ятаю, щоб митрополит Володимир вживав цей термін – "Русский мир", не кажучи про те, щоб він його втілював в життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "В російського православія нема друзів"
Отже, фактично щодо УПЦ патріарх Кирил діє за двома напрямами. Перший – це його намагання контролювати процеси, втручатися в них, прагнучи знайти підтримку для імплементації ідеї "Русского мира", а з іншого боку, це – усвідомлення реалій, розуміння їх (навіть якщо вони не вкладаються у його власну концепцію) і боязнь радикалізувати будь-якими несподіваними втручаннями ситуацію в УПЦ, Як добрий стратег і політик, патріарх Кирил не може не розуміти, що його намагання щось змінити, уніфікувати за певними його уявленнями може призвести до внутрішніх поділів і трагічно позначитися на єдності самої УПЦ.
- За деякою інформацією «антиросійський» фронт в УПЦ МП очолив одіозний митрополит Вишгородський Павло (Лебідь). Нібито саме він формує коаліцію, яка протистоїть Іларіону та Агафангелу. Наскільки достовірною може бути така інформація?
- Митрополит Павло є дуже цікавою особистістю. Про нього останнім часом дуже багато сказано. З одного боку зрозуміло, що він не є найяскравішим богословом, але з іншого боку очевидно, що він є дуже добрим політиком-стратегом і адміністратором. Про нього, як про реальну і впливову фігуру в УПЦ говорити, коли він під час хвороби митрополита Володимира підтримував кілька рішень, які подавалися з голосу митрополитами Агафангелом та Іларіоном. У той час його пов'язували з цією промосковською групою.
Митрополит Павло Фото: visti-kamenia.com
Але з іншого боку, зважаючи на територію, де є найбільші його впливи – Києво-Печерська Лавра і місто Київ, митрополит Павло не може не бути досить близьким до митрополита Володимира, який у багатьох відношеннях просто не може обійтися без реальної і дієвої участі митрополита Павла. Можливо, останнім часом певні конфігурації в УПЦ змінилися і митрополит Павло, граючи в якусь нову гру, почав діяти автономно від митрополитів Агафангела та Іларіона, де-факто відмежувавшись від лінії поведінки, яку демонстрував півтора-два роки тому. Зараз важко сказати однозначно, чи все таки митрополит Павло розірвав свої контакти зі згаданою проросійською групою. Мені здається, що він зараз в цій ситуації логічно займає очікувальну позицію, намагається бути лояльними до обох груп для того, щоб побачити, як складеться ситуація, а вже потім використати її з користю для себе.
"Будь-яка серйозна інтервенція у церковні справи заангажованих до справ через свої гроші бізнесменів навряд чи буде успішною"
- У червні 2013 року трапилася детективна історія з викраденням монахинь Покровського монастиря, пов'язана з аферами з продажу автомобілів. У кримінальній справі, відкритій за фактом викрадення, як свідок проходив особистий секретар Митрополита Володимира архієпископ Олександр Драбинко. Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет тоді навіть звинуватив проросійські сили всередині церкви в роздуванні скандалу і намаганні вчергове скомпрометувати митрополита Володимира через тиск на Драбинка. Наскільки його версія є правдивою. Якщо так. То чи варто чекати подібних провокацій у майбутньому?
- Справді, напередодні приїзду патріарха Кирила і постійно присутнього намагання з боку Москви встановити повний контроль всередині УПЦ над процесами, нейтралізувавши митрополита Володимира, це виглядало, як певна розробка, операція, яка вистрілювала за півтора місяці до того, як мала статися планована подія – візит патріарха Кирила.
У цій ситуації ми ще раз можемо говорити про наявність впевненої в собі, послідовної та виваженої позиції і політики самого митрополита Володимира. Це був дуже важкий час і для нього особисто, і його секретаря архієпископа Олександра Драбинка. Але митрополит Володимир з цієї ситуації знову вийшов з надзвичайною гідністю, не поступився якимись особистими своїми пріоритетами і стратегічними зв’язками з тим же архієпископом Олександром, він підтвердив, що контролює ситуацію. Де-факто він знівелював будь-які можливі зовнішні впливи і плани щодо своєї особи, УПЦ загалом і особи архієпископа Олександра Драбинка зокрема.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Церковні пристрасті по-українськи: як жадібність загубила кар’єру архієпископа
Мені здається, що ця ситуація певною мірою буде й на користь владиці Олександру. Він є дуже яскравою і багатообіцяючою для Церкви особою. Те, що митрополит Володимир продемонстрував, що він не може обійтися без консультування, реальної допомоги і інтелектуальної підтримки цього ієрарха, ще раз підтвердило силу останнього і його впливовість у церковному середовищі, показало зайвий раз здатність і потребу для УПЦ здійснення власної лінії поведінки.
Митрополит Володимир, архієпископ Олександр Драбинко. Фото: 3rm.info
Наскільки були активні обговорення і якісь плани просування і утвердження проросійської групи в перші тижні і навіть два місяці після виникнення цього конфлікту, настільки зараз активізувалися абсолютно протилежні настрої, які пов’язані з цією ситуацією. Будь-які впливи згаданої нами проросійської групи є зараз не на першому плані, вони є суцільно марґіналізовані. Тим більше у контексті домінуючих зараз в українському суспільстві євроінтеграційних настроїв.
Реакцію на червневу справу з нібито причетністю Владики Олександра до викрадення двох черниць промонархічного і проросійського Покровського монастиря столиці я би цілком прямо порівняв із ситуацією, пов’язаною з бойкотом Росією у серпні українських товарів та перекриттям кордону. Це викликало негатив щодо Росії і внутрішню мобілізацію в українському суспільстві. Щось подібне сталося і в УПЦ. Цей конфлікт відкинув тих, хто, можливо, був задіяний в роздуванні конфлікту і зацікавлений у переформатуванні теперішньої ситуації в УПЦ на марґінес і посилив внутрішню консолідацію здорових сил, які би хотіли бачити поступовий рух УПЦ якщо не в напрямі формалізації автономії та подальшого отримання автокефалії, то, принаймні збереження і закріплення теперішнього самостійницького статусу.
Читайте також другу частину інтерв'ю з Андрієм Юрашем "Проросійська група в УПЦ МП є суцільно марґіналізована".
