Минулого тижня президент росії владімір путін спробував скликати саміт африканських лідерів високого рівня у Санкт-Петербурзі. Замість майже 50 запрошених, прибуло менше 20. Скептицизм можна було відчути, просто дивлячись на вирази облич тих, хто завітав на цей саміт, констатує Джеймс Ставрідіс у колонці для Bloomberg.
путін зіткнувся з жорстким натовпом. Деякі з присутніх виглядали стурбованими наслідками нещодавнього заколоту "Вагнера", який дуже активно діє в Африці. Такі заколоти нагадують старі примари у більшості африканських держав, особливо в авторитарних, як-от Центральноафриканська Республіка, а тепер і Нігер, де 26 липня демократично обраний уряд був скинутий військовою хунтою.
Багато африканських країн також глибоко занепокоєні рішенням путіна вийти із Чорноморської зернової угоди, яка була укладена між Туреччиною, ООН, Україною та росією. Без української аграрної продукції (в тому числі понад 10% світової пшениці) чимало країн Африки та Леванту опиняться перед загрозою голоду та бунту.
Майже повсякденне використання путіним продовольства як зброї для продовження свого незаконного вторгнення викликає обурення у багатьох африканських і близькосхідних столицях. Він проігнорував прохання цих країн не припиняти постачання зерна, а також їхні заклики до укладення українсько-російської мирної угоди.
Замість цього путін викотив морквину: безкоштовні поставки зерна шістьом країнам протягом наступних чотирьох місяців, що при обсязі від 25 000 до 50 000 тонн є відверто невеликою кількістю (Всесвітня продовольча програма ООН відвантажила 32 мільйони тонн зерна). Така мізерна пропозиція навряд чи багато чого досягне для москви. А лідери двох найбільших країн – Єгипту та Південної Африки, особливо голосно заявляли про необхідність відновлення торгівлі через Чорне море.
Тож якою є нова стратегія путіна щодо Африки? І що має робити Захід у зв'язку із цим?
Я пам'ятаю, як у 2007 році Сполучені Штати нарешті визнали всю геополітичну важливість африканських країн – створили незалежне бойове командування, яке зосередилося на величезному континенті: Африканське командування США. До того часу Африку без особливого ентузіазму курувало Європейське командування США, яке вважало, що реальні дії відбуваються в Європі і в НАТО.
На той час я готувався до командування як в Альянсі, так і в Європейському командуванні, і аплодував ідеї, що один офіцер із чотирма зірками наглядатиме за військовими відносинами між США і більш ніж 50 африканськими країнами. Тодішній заступник командувача, віцеадмірал ВМС Роберт Меллер, сказав мені: "Настав час зазирнути в майбутнє і побачити Африку".
путін зрозумів це задовго до Америки. Десятиліттями кремль був зосереджений на Африці: як на арабській півночі, так і на південь від Сахари. ПВК "Вагнер" – насправді складна мережа компаній і груп бойовиків з не дуже прихованим фінансуванням від російської держави і співучасників на місцях – почала серйозно просуватися вперед, придушуючи повстання, терористичні групи і політичну опозицію в Лівії, Малі, Судані, Центральноафриканській Республіці та в інших країнах. Але її військові дії навряд чи можна назвати беззастережним успіхом. США намагалися протидіяти, налагоджуючи відносини з Нігером, Кенією, Угандою і Руандою, а також через більшу організацію Африканського союзу зі штаб-квартирою в Ефіопії.
У росіян є кілька причин для розширення своєї присутності в Африці. Вони прагнуть посилити свій вплив у багатонаціональних організаціях, як-от ООН та її органи, адже 54 африканські країни мають у них чимало голосів. Що ще важливіше, росія має на меті взаємодіяти з іншими сировинними центрами на континенті – наприклад, створювати синергію і маніпулювати цінами на критичні ресурси. І, звичайно, путін хоче потіснити вплив США в регіоні, і цю мету він поділяє з Китаєм Сі Цзіньпіна.
Для Заходу існують деякі фундаментальні ускладнення. Африканські країни не забули європейську колонізацію, а потім протистояння їхній незалежності в середині ХХ століття. Вони також пам'ятають участь ЦРУ в багатьох внутрішніх конфліктах під час Холодної війни. путін гратиме на цій гіркій спадщині.
США та їхні європейські партнери повинні розробити всеосяжну стратегію для Африки. Було б нерозумно намагатися нав'язати наші власні системи цінностей, або змусити африканські держави обирати між нами і авторитарними державами, такими як росія і Китай.
Замість цього ми мусимо визнати, що понад 50 африканських країн значно відрізняються за своєю історією, географією, ресурсами та культурою і потребують індивідуальних підходів у рамках всеохоплюючого плану. Сполучені Штати мають забезпечити узгодженість і співпрацю в своїх нині розрізнених міжвідомчих зусиллях, до яких залучені міністерства оборони, державного департаменту, сільського господарства і юстиції, а також ЦРУ, Агентство національної безпеки і Агентство міжнародного розвитку. Можна запропонувати військову підготовку з боротьби із тероризмом, але обережно, оскільки останнє, чого ми хочемо, – це розпалювання нових переворотів або нових воєн.
Вашингтон і його союзники повинні заохочувати державно-приватне співробітництво у спосіб, який може сприяти досягненню їхніх політичних цілей, наприклад, через Корпорацію США з фінансування розвитку. Нарешті, ми маємо розробити послідовний меседж, який би простими і прямими словами говорив про те, що ми цінуємо Африку і наших партнерів у ній – те, в чому багато хто з них сумнівався, особливо в епоху зневажливих коментарів президента Дональда Трампа.
Загрузнувши в Україні, путінська росія все ще рухається в Африці і продовжуватиме підривати США та їхніх друзів. Ми повинні визнати цей виклик і чітко заявити, що можемо запропонувати африканським державам більше, ніж найманців "Вагнера" і мізерну кількість зерна.
Джерело: Bloomberg
