Огляд подій за 19 вересня 2023
Всім привіт!
Тиждень видався надзвичайно насиченим, тому "трошки" про події на фронті – "телеграфічно":
- 17 вересня росіяни випустили 6 "Шахедів" та 6 крилатих ракет: всі вони були заявлені як збиті ПСУ.
- 18 вересня росіяни випустили 24 "Шахеди" і 17 крилатих ракет: 18 "Шахедів" і 17 крилатих ракет були заявлені як збиті ПСУ.
- 19 вересня росіяни випустили 30 "Шахедів", 27 з них були заявлені як збиті.
- Загалом, складається враження, що у великих операціях спостерігається щось на кшталт "перерви"; багато розмов про "консолідацію" позицій і реорганізацію підрозділів. Це "природно" після всіх високоінтенсивних операцій останніх двох тижнів, не кажучи вже про останні 3,5 місяці.
- Тим не менш, ЗСУ продовжують деякі наступальні операції, наприклад, у районі Новоселівського (західна Луганщина), на схід від Андріївки (Бахмут), на південному заході Донецької та півдні Запорізької областей (східна Новопрокопівка).
- Виявляється, окрім 72-ї ОМБр, росіяни втратили також майже всю 31-шу та 83-тю бригади ВДВ. Точніше: командир 31-ї загинув у тому бою, а один із колишніх командирів 72-ї з'явився в соціальних мережах, щоб поскаржитися на те, що підрозділ залишився без боєприпасів і постачання під час боїв і тепер існує "хіба що на папері".
Якщо це правда і йдеться про втрату трьох бригад лише в районі Бахмута, то росіяни там у великій халепі. Тому що, маючи одну навчену бригаду ДШВ і дві навчені бригади ВДВ в одному секторі = лінії оборони, але замінити тепер їх на три підрозділи ледь підготовлених чмобіків = рецепт катастрофи.
Не дивно, що, за даними чуток, Гєрасімов зачинився у "написанні книги" і останнім часом рідко з'являється в генштабі у москві: на його місці я був би в розпачі.
Чому?
Тому що, можливо, український наступ і не просунувся на "сотні кілометрів", але він надзвичайно ефективний у розгромі залишків російських збройних сил. Настільки, що у Пуддінга і його "тупих командирів" у москві не залишилося жодних стратегічних варіантів. Їхні війська розгромлені, а підготовлені резерви виснажені до такого рівня, що вже не можуть провести навіть локальну наступальну операцію: вони здатні лише поповнювати свої лави, аби знову бути розстріляними цілими натовпами...
До речі, судячи з відео, опублікованих за останні кілька днів, кількість полонених російських військових постійно зростає. Ні, вона не є "масовою" (поки що). Але, тим не менш, вона зростає. Подумайте, ви бачили 7-8 різних груп – так, цілих груп – військовополонених, яких за останні кілька днів опрацьовували в ЗСУ. Звичайно, багато хто з них з 72-ї ОМБр, а деякі були мобілізованими, але є багато військовослужбовців ВДВ – і вони були захоплені не лише в районі Андріївки (тобто на Бахмутському напрямку), але і в районі Новопрокопівки-Вербового (південь Запорізького фронту).
"Наостанок" сьогодні ще одне спостереження щодо мап війни, які поширюються в соціальних мережах. Коли йдеться про ситуацію на півдні Запорізького регіону та південному заході Донеччини, більшість користувачів, схоже, залишаються "одержимими" російським подвійним протитанковим ровом.
Він усе ще (помилково) зарахований до російської "1-ї лінії оборони", а український наступ вимірюється тим, яку частину цих двох ровів контролюють ЗСУ чи ні.
Ще раз: це абсолютно неправильно. Так, є ці два великі протитанкові рови. Їх легко знайти на супутникових картах, і тому вони привертають найбільшу увагу.
...або, насправді: відволікають...
Що таке російська лінія оборони:
А) мінні поля, і
Б) десятки й сотні польових укріплень.
Для Б, див.: окопи, траншеї, траншейні комплекси, цілі "фортеці" з окопів, деякі з них під землею. Більшість із них "об'єднані" (або "захищені") ще більшою кількістю мін.
Це означає, що навіть опинившись "на південь" від величезного російського мінного поля – як на ділянці між Роботиним і Вербовим – українські війська все одно натрапляють на додаткові, менші мінні поля, коли намагаються дістатися російських позицій.
Тільки між Копанями і Вербовим їх десятки і сотні (достатньо, щоб "поховати" щось на кшталт трьох російських дивізій), і більшість де-факто заховані в кожній лісосмузі. Багато з них захищені додатковими, меншими мінними полями. Це означає, що після того, як українці захопили одну лісосмугу, вони повинні просуватися вздовж наступної, розмінувати її, атакувати і знищити тамтешніх росіян – і все це задля того, щоб дістатися до наступної російської позиції в наступній лісосмузі.
Хоча більшість таких позицій були побудовані перпендикулярно українським осям наступу, багато з них споруджені в тому ж напрямку. Це, у свою чергу, означає, що українцям часто доводиться "зупинятися" і перенаправляти свої атаки на такі позиції по флангах.
Насправді важливими є не ці два великі протитанкові рови: вони були зроблені для того, щоб зупинити або сповільнити механізоване просування. Але вони занадто широкі для піхоти: не забезпечують їй достатнього захисту. Отже, у тому вигляді, в якому ця битва ведеться зі середини червня, вони, власне, не мають значення.
Натомість важливо те, що виглядає приблизно так:
Саме з цих "невеликих, нерегулярних окопів/позицій" і складається російська лінія оборони.
Будь ласка, зверніть увагу: ця карта дуже, дуже "груба". Вибачте, але з власної волі: я просто не маю достатньо даних, щоб намалювати кожну російську траншею.
(І ще: "дороги через мінні поля на півночі" – це приблизне розташування "безпечних смуг", розчищених ЗСУ. В такому випадку я без проблем зізнаюся: я б не став вдаватися в "подробиці", навіть якби вони у мене були).
