"Онлайн-опитування показали ступінь впливу путіна на погляди цивільного населення, але також можуть вказати шлях для Зеленського: принести конфлікт на поріг росіян. Хибні спотворені погляди про росію – це результат довготривалого небажання Заходу розібратися з тим, який же світогляд у росіян. Існує спокуса розглядати російський інформаційний простір як просту пропаганду. Не сприяє ситуації й тенденція покладатися на думки московських лібералів, а не більш репрезентативні дослідження", – пише Джейд МакГлинн у The Times.
Однак зараз деякі російські та українські організації стали активніше працювати з російською громадською думкою, використовуючи поєднання онлайн-опитувань, результатів пошукових систем, фокус-груп та емпіричних підходів, щоб створити багатогранну картину того, що думає народ. Результати діяльності таких організацій, як "Русскоє полє" і "Хронікі", не збігаються з двоякими стереотипами про росіян як про фашистських роботів або репресованих західників, які мріють про європоцентричне майбутнє.
Натомість результати цих досліджень, як зауважує авторка, демонструють зростаюче занепокоєння серед росіян, як війна в Україні відіб'ється на їхньому особистому житті.
Реальність ігнорується. Більшість росіян все ще вважають свою країну великою державою
Як зазначає The Times, дві соціологічні організації – "Левада-центр" та Інститут відкритих думок (OMI) – повідомили, що 74% і 79% росіян мають фінансові труднощі через розпочату путіним у лютому минулого року війну.
Занепокоєння щодо погіршення свого матеріального становища зросло на 18% у період з травня по вересень цього року, згідно з даними ОМІ, і це занепокоєння стосується як прихильників війни, так і її противників приблизно однаково. Різниця полягає в тому, що прихильники війни все ще мають дуже оптимістичні погляди на майбутнє і вважають ці економічні негаразди тимчасовими потрясіннями, а противники – навпаки. Віра в російську велич, зазначає авторка, а не докази теперішніх труднощів, здається, є ключовою детермінантою оптимізму.
Джейд МакГлинн наголошує, що для багатьох ця віра глибоко вкорінена, і посилається на кілька онлайн-опитувань, які провів ОМІ, щодо майбутнього росії. Останні результати свідчать про те, що більшість росіян бачать свою країну великою державою, яка має право утверджувати свою могутність над іншими країнами. Понад 60% вважають, що росія збереже гегемоністську позицію після путіна. Більше половини (53%) переконані, що вторгнення росії в Україну зміцнило її міжнародний авторитет і що інші країни тепер будуть серйозніше ставитися до російських вимог. Ці результати кидають виклик поширеному на Заході припущенню, що війна розкрила російському населенню численні слабкості країни і показала, що "путін – голий король".
На думку авторки The Times, ці висновки є песимістичними для тих, хто сподівається підірвати російську підтримку чи схвалення війни. Противники війни – ліберальні росіяни здебільшого пасивні і мало вірять у свою здатність змінити ситуацію. І навпаки, росіяни, які підтримують війну, мають високий рівень політичної активності і схильні відкидати негативні наслідки війни, бо ці наслідки – це так би мовити жертви на шляху до національної самореалізації. В основі обох позицій лежить дефіцит уяви про те, що інший шлях для росії був би кращим чи взагалі можливим. Відповідаючи на запитання про якості майбутнього лідера, більшість людей описували політика, схожого на путіна, але турботливішого. Таке враження, що терміни "лідер" і "путін" стали синонімами.
Глибоко вкорінене презирство до Заходу. А ФСБ довіряють більше, ніж РПЦ
Мало хто з росіян, незалежно від їхніх переконань, наголошує Джейд МакГлинн, схиляється до західного шляху.
Схоже, у мешканців росії, як завжди з перепою, каша в голові. Бо, як зазначає авторка статті, коли росіян попросили висловити свої уподобання щодо уряду після путіна, переважна більшість обрала демократію, але водночас "прозахідний" напрямок був найменш бажаною категорією, поступившись навіть тоталітаризму. Те, що може здатися парадоксальним, зауважує експертка, радше є твердою тезою кремля, що росія має власний тип демократії, і що вона втілює бажання російського народу на світовій арені. Ставлення до Заходу навряд чи покращиться, враховуючи масову еміграцію лібералів після початку війни в Україні. Більше того, антизахідні переконання є не лише результатом пропаганди чи невігластва: багато росіян просто не погоджуються із західними культурними цінностями, а також через обурення, що сягає корінням жорсткого переходу країни до ринкової економіки в 1990-х роках, в результаті якого мільйони людей збідніли.
Замість того, щоб захоплюватися чи заздрити нашим досягненням, зазначає Джейд МакГлинн, у російській політиці поширене презирство до Заходу, яке пронизує усю країну. Серед росіян поширена мантра про те, що їхні цінності є вищими, більш духовними і менш матеріальними та індивідуалістичними, ніж євроатлантичні. Над зміцненням цієї мантри наполегливо працює російська православна церква.
Авторка The Times також зауважує, що росіяни дуже стурбовані стабільністю. ФСБ користується вищим рейтингом довіри, ніж церква, поступившись лише російській армії і самому путіну. Ці інституції, підтримувані пропагандою, успішно експлуатують почуття вищості росіян, а кремль підживлює суспільне бажання, щоб росію боялися, заздрили і поважали в усьому світі.
Як наслідок, докази того, що росію можуть боятися, але не поважати, іноді можуть розпалювати агресію та гнів.
Складність зміни думки цивільного населення. Але позиція змінюється, коли постає загроза мобілізації
На полі бою російські війська неодноразово стикалися з доказами того, що російська військова перевага – це міф. Їхнє розчарування або відчуття зради частково пояснює нігілістичну жорстокість, розв'язану проти українського цивільного населення від Бахмута до Бучі.
Джейд МакГлинн констатує, що під час нещодавньої поїздки на кордони Харківської та Донецької областей на сході України, місцеві жителі розповідали їй численні історії про те, як росіяни навмисно руйнують найкрасивіші будинки в селах – це ніби помста за брехню кремля про нижчий рівень життя українців.
Через двадцять місяців війни росіяни вже знають правду. І багато хто не хоче її приймати, зауважує авторка, бо тоді їм доведеться щось із цим робити. Більшість має доступ до точної інформації. Щодня 60 відсотків російського населення використовують зашифровану соціальну медіа-платформу Telegram для перегляду новинних каналів. Вони можуть читати широкий спектр опозиційних та іноземних російськомовних ЗМІ, але найпопулярнішими політичними каналами є провоєнні.
Експертка зазначає, що у Києві голова української військової розвідки генерал Кирило Буданов висловив їй своє роздратування з приводу того, що багато західних коментаторів вважають, що Україна не може перемогти. За її словами, він визнає, що громадська думка у ворожій країні все ще здатна відігравати важливу роль у результаті. Мало росіян є прозахідними лібералами, але більшість із них – це звичайні люди, часто байдужі до страждань українців, які прагнуть вірити у міфи про власну велич, що виправдовують жертви, на які вони змушені йти заради підтримки військових зусиль.
На думку авторки, щоб змінити ці думки, потрібно змінити факти, які сприймаються людьми.
Дані онлайн-пошуку показують, що росіяни більш схильні критично ставитися до режиму або шукати опозиційні рухи, коли їхні близькі опиняються під загрозою призову до армії.
Задоволені виправданнями невдач своєї країни, росіяни можуть говорити собі, що від них нічого не залежить, що все буде добре, і що люди нагорі знають, як краще. Ця інерція є результатом цілеспрямованої деполітизації російського публічного простору упродовж останніх 20 років, яка добре спрацювала на користь кремля.
Українські безпілотники роздмухують тривогу. Завдання ж Заходу – змусити росіян двічі подумати про жертви
Джейд МакГлинн вважає, що завдання України та її союзників – зруйнувати цю солодку брехню, змусивши росіян побачити похмуру реальність того, що війна означає для них. І на її думку, такий підхід дає свої плоди. Авторка наводить такі приклади.
Нещодавнє опитування "Левада-центру" продемонструвало, що майже половина (45%) жінок стурбовані мобілізацією порівняно з 18% чоловіків. Ця незвична розбіжність, можливо, відображає успіх України в роботі з дружинами і матерями російських військовослужбовців у соцмережах, щоб показати їм, як погано ставляться до чоловіків в армії.
Так само 91% росіян висловлюють побоювання з приводу атак українських безпілотників і обстрілів. Досі головною реакцією путіна було намагання уникнути відповідальності, доручаючи губернаторам захищати свої регіони від українських атак. Українські БПЛА розпалюють тривогу, яку Кремль не в змозі погасити, залишаючи росіян беззахисними.
Втім, міркує Джейд МакГлинн, немає жодних підстав вважати, що пережитий росіянами жах війни налаштує їх проти міфу про велич росії. Але це може змусити їх двічі подумати, перш ніж погодитися померти за уявну казку, або підштовхнути їх до пошуку інших способів продемонструвати свою перевагу, що чинитиме тиск на кремль, який не може задовольнити цю вимогу. Це буде довга війна з невизначеним результатом, але, як стає зрозуміло, українці не дозволять росіянам думати, що це лише спеціальна військова операція, яка відбувається деінде.
Джерело: The Times
