Хоча західна підтримка України досягла певних успіхів, повільний темп ухвалення рішень ускладнює використання слабких сторін росії.
У повідомленнях західних урядів про війну в Україні відчувається тріумфальність. Як заявив начальник Генерального штабу адмірал сер Тоні Радакін у Комітеті з питань оборони Палати громад Великої Британії, росія витратила близько половини своєї бойової потужності за останні 18 місяців завдяки хоробрості українців і стабільному постачанню зброї міжнародними партнерами України. Успіхи розвідки США і Великої Британії у забезпеченні раннього попередження про наміри росії в поєднанні з єдністю і розширенням НАТО сприяють відчуттю того, що західні оборонні інституції не лише роблять те, що потрібно, але й роблять це добре.
Такий оптимістичний наратив частково виправданий. Але війна в Україні також висвітлила значні недоліки в механізмі державного управління в столицях країн НАТО, і життєво важливо їх виправити, щоб забезпечити готовність Альянсу до майбутніх загроз. Найбільш кричущим недоліком є нездатність партнерів України оцінити правильний часовий проміжок між прийняттям рішень та їхніми бажаними наслідками.
Цей недолік демонструється великою ціною в нинішньому українському наступі. Те, що Україні потрібно перейти у наступ до кінця 2022 року, було визнано в оцінках ще в квітні того ж року. Потреби в силах і засобах для таких операцій стали очевидними з липня, а з вересня у звітах до західних столиць були сформульовані чіткі потреби у підготовці, обладнанні і підтримці. Незважаючи на те, що вимоги були відомі й зрозумілі, рішення про надання такої підтримки було прийнято лише в січні 2023 року, а реалізація цих рішень все ще перебуває в процесі виконання.
Якби рішення про оснащення та підготовку українських сил було прийнято і реалізовано одразу після визначення потреб восени, Україні було б набагато легше відвойовувати свою територію.
Затримка між усвідомленням того, що потрібно, і згодою на це виявилася дуже дорогою. Дезорганізація російських військ взимку 2022-2023 років внаслідок хаотичної мобілізації і неготовності до зимової війни зробила їх вразливими на початку 2023-го. На щастя для України та її партнерів, ця слабкість була посилена дурістю генерала Валєрія Гєрасімова, який протягом лютого розпочав непродуману серію наступальних операцій з використанням недостатньо підготовлених військ, що сповільнило підготовку російської оборони.
Однак рішення про надання обладнання для наступальних операцій, прийняте в середині січня 2023 року, означало, що воно надійде лише в лютому-березні. Після цього українські підрозділи мали два місяці тренувань, щоб зрозуміти, як користуватися цією технікою, що є дуже коротким періодом. Починаючи з березня російська оборона на півдні перетворилася зі слабкої на потужну, оскільки українці не наступали, а війська рф могли вільно вдосконалювати свої укріплення. Тому Україна була змушена перейти в наступ до того, як її підрозділи були повністю готові, оскільки в іншому випадку завдання перевищувало б можливості наявних сил. Якби рішення про оснащення і підготовку українських військ було прийнято і реалізовано одразу після визначення потреб восени, Україні було б набагато легше відвоювати свою територію.
російська некомпетентність у проведенні наступальних операцій у січні 2023 року врятувала союзників України від усіх наслідків їхньої нерішучості. Український наступ ще може бути успішним. Але його ціна різко зросла через млявість Заходу. Якби це був одиничний приклад, його можна було б розглядати як наслідок складних політичних чинників. Але ця млявість є особливістю, а не помилкою. Сигнали та попередження про те, що на Україну буде здійснено напад, надходили до західних столиць з липня 2021 року, а впевненість у цьому зростала з вересня. До грудня розвідувальні спільноти США та Великої Британії були достатньо впевненими, щоб оприлюднити свої висновки, але лише в січні 2022 року були зроблені серйозні спроби озброїти Україну, і на той час спектр систем, які могли бути надані з достатнім запасом часу, щоб запропонувати навчання на них, був вузьким.
Незважаючи на те, що Велика Британія вихваляється своєю "Доктриною злиття" та міжурядовою роботою, війна в Україні продемонструвала більше міжвідомчої ворожнечі, ніж співпраці в Уайтголлі.
Невизнання необхідних точок прийняття рішень ризикує створити серйозні проблеми для України і в 2024 році. Масове споживання боєприпасів з дефіцитних запасів НАТО було очевидним з червня 2022-го. З усіх оцінок стало зрозуміло, що західним столицям необхідно розширювати виробництво боєприпасів і ключових запасних частин, як-от стволи. Проте нагальна потреба, яку відчували міністерства оборони, не була визнана на урядовому рівні. У Великій Британії, наприклад, хоча оборонне відомство мало повноваження закуповувати матеріальні засоби на міжнародному ринку, відправляючи британські гроші за кордон і відтерміновуючи дефіцит, що насувався, урядова стратегія щодо розширення виробництва була дуже слабкою.
Наприклад, Британія не має верстатів для виготовлення стволів. Їхнє заснування могло б створити робочі місця для ковалів, що сприяло б виконанню урядової програми "вирівнювання". Але такого далекоглядного мислення не відбулося. Тепер час, необхідний для виправлення цих недоліків, може виявитися коротшим за наявні запаси боєприпасів, що залишилися. Незважаючи на те, що Велика Британія вихваляється своєю "Доктриною злиття" і міжурядовою роботою, війна в Україні продемонструвала більше міжвідомчої ворожнечі, ніж співпраці на рівні Уайтголлу.
Було б легко звинуватити в цих проблемах політиків. Політики завжди прагнуть зберегти за собою простір для прийняття рішень. Але також і державні службовці створюють ілюзію вибору задовго до того моменту, коли потрібно приймати рішення. У культурному плані західні уряди витратили десятиліття на написання довгострокових стратегій і врегулювання невеликих короткострокових криз, як-от терористичні атаки. Схоже, що інституційна пам'ять про те, як координувати оперативний рівень війни, атрофувалась. Цю хворобу можна вилікувати, але лише якщо ми визнаємо, що існує проблема, яку треба вирішити.
Джерело: RUSI
