Волонтери (Благодійного фонду "Відкриті очі" - ред.) разом із компанією "SoftServe" передали для твоєї бригади вже п’ятий безпілотник. На скільки така техніка допомагає у зоні АТО?
Ми маємо шанс перетворити цю війну у війну сили і технології. За допомогою безпілотників, під час розвідувального польоту, ми можемо побачити як відкриту, так і приховану техніку ворога, оцінити його позиції, відстань, на якій перебуває ця техніка. Безпілотник спрощує нашу роботу і розв’язує руки нашій розвідці. Але наші війська ще не мають достатнього оснащення, щоб виявляти ворожі безпілотники. Тому на нашій території збиті безпілотники є радше випадковостями.
Тарас Гривул. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Якщо врахувати, що нас війна застала зненацька, ми не були готові, то зараз ми значно виросли у цій справі. А як ти оцінюєш рівень підготовки української армії?
Від 0 до 3 вже дійшла. За п’ятибальною шкалою. Трійка – це багато. Адже в нас не було ані підготовки хорошої, ані нормальних людей в армії. На сьогодні ми вже сказали "А", то треба далі говорити по алфавіту. Зараз є дуже багато солдат, які вже орієнтуються у ситуації, можуть передати знання. Також є багато ідейних. Але армія і надалі залишається "паперовою". Мені важко оцінювати, бо я, через деякі недосконалості армії, маю більше роботи. Але також можу оцінити як історик, ніби збоку. І я бачу, що позитивний рух є. Чи ми будемо стримувати рух, чи прискорювати, – це інше питання. В будь-якому разі, це вже не той рівень, що був минулого року.
"На передовій спектр всіх проблем значно звужується"
Як ти потрапив до ЗСУ?
Мені прийшла повістка, і я пішов. Взагалі, третя хвиля мобілізації, – це, швидше, люди з позитивним ставленням до служби і розумінням, але добровольців в цій хвилі менше, ніж було спочатку.
Які перші враження були від армії?
Жахливі. Позитивного на початках в армії немає нічого. Я закінчив військову кафедру, але моє уявлення про армію цілковито відрізнялося від того, що є насправді. Маю дуже серйозні зауваження до слів Петра Порошенка щодо того, ніби армія є соціальним ліфтом. Вона ще не є таким ліфтом. В армії немає хороших можливостей розвиватися вгору. Але, з іншого боку, зараз відбувається набір військовослужбовців нового покоління, з якими можна буде робити наступний крок реформ. Проте, у цій справі нас вчить життя. Так, запрошують військових з інших країн, щоб нас вчили. Та військовий який не бачив реальної війни, добре не розкаже, не пояснить, правильних порад не дасть.
Чи зараз відбувається нормальна підготовка мобілізованих, перед відправкою в АТО?
Дуже не пощастило першій і другій хвилі мобілізації. Тоді хлопців відправляли на схід через тиждень "навчань". Проте і теперішню підготовку я ще нормальною назвати не можу. Адже за два місяці, що нас вчили, з нами не було професійних військових, які би нам передали досвід.
Чи вплинуло на твою армійську підготовку те, що ти пластун?
Однозначно – Пласт допоміг. Мова йде не лише про фізичну підготовку. Перебування на новому місці, розуміння логіки, послідовності розвитку подій – ці вміння і сприйняття завдяки пласту. Мій курінь "Орден залізної остроги" намагався пропагувати самовишкіл у військовій службі. Нас за це критикувала діаспора, мовляв, немає потреби у такій підготовці, Україна захищена Меморандумом про гарантії безпеки, хто "хоче бавитися в армію", можуть йди до "української радянською армії". Потім, у зв’язку з подіями, вибачилися. До речі, оце слово "радянська" нікуди не зникло. Якісь формальності – українські, а мозок – радянський. Але зараз потрошку починає змінюватися. Вже видно людей, які хочуть це змінювати.
А що вже змінилося?
Логіка прийняття рішень, повага до людського життя. Такого: "командир наказав, бо він так вирішив, і без обговорень", зараз стає менше. Військові можуть зі мною не погодитися, бо вони це переживають, але рух в позитивну сторону є.
До чого потрібно бути готовим мобілізованим у першу чергу?
Є п’ять стадій прийняття неминучого: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Тобто, це прийшло – хай буде. Варто це сприймати, як нові можливості для власного росту. Людина, яка пройшла армію, успішно чи неуспішно, у майбутньому прийматиме рішення зваженіше, спокійніше. Також, це неминуче. Кожен в душі вже усвідомив, що повістка може прийти будь-коли. Я зі своєю дружиною домовився, що коли прийде повістка, я піду служити.
В тебе двоє дітей, як далося таке рішення?
Це ще одна причина, чому я пішов. Що я їм сказав би, якби отримав повістку і не пішов? Діти бояться, сумують. Дружина з батьками, коли не знають куди я їду, нагнітають тривого, а діти це відчувають. От в мене в бригаді є кілька бійців, які щовечора повинні подзвонити додому і провести сеанс психотерапії, заспокоювання.
Тарас Гривул. Фото: Петро Задорожний
За моїми спостереженнями, деякі військові розповідають про те, який жах твориться в армії і як це все складно. А інші говорять, навпаки, що все трохи змінюється і все більш-менш нормально зараз…
На передовій, на щастя, якісь речі втрачають гостре значення. Весь широкий спектр проблем звужується до "живу-не живу". Все решта – потім, коли повернемося до нормального життя.
Як би проблематика не звужувалася, люди всі різні. І реагують по-різному…
Наприклад, якщо людина п’є у мирному житті, то на війні вона знайде більше приводів і можливостей для цього. Кілька місяців на передовій без відпочинку – люди змучуються. Якщо хтось знаходить якусь інтелектуальну роботу для себе, він має змогу переключитися і не займатиметься пияцтвом. З іншого боку, – а що робити з людиною, яка п’є?
Карати. Адже він неї залежить не тільки її життя.
Навіть зараз, при спрощеній системі покарання за випивку, паперова тяганина займає дуже багато часу. На рівні підрозділу цю проблему не вирішиш. Гауптвахти, як такої, немає, дисциплінарного батальйону не існує, військова служба правопорядку не діє. На передову це все не доїжджає. Єдине покарання, яке могло би вплинути – фінансове. Але на загал, будь-яка людина розуміє – "накосячив" – доведеться відповідати.
"Ми самі дозволяємо окупантам нахабніти"
Як ти ставишся до можливості блокади Донбасу?
Це потрібно. Певною мірою її спровокувало, наприклад, безперешкодне пересування на окуповані території фур з різним наповненням. Історія з вагонами, в яких були дрова для окупованих територій. Від економічної блокади постраждають люди, але так швидше з'явиться результат. Це змусить "керівників" тих регіонів скоріше йти на поступки. Адже ми самі даємо їм можливість нахабніти.
А які зараз настрої в місцевого населення Донбасу?
Цілеспрямованої проукраїнської політики там немає. Міністерство інформації там не існує. Ми намагалися перед 9 травня займатися поширеням символіки маку. Та насправді має ж бути хтось, хто би займався такою діяльністю від початку до кінця. Інформаційно Україна на тих територіях мало була присутня. Але я пам’ятаю, як в грудні в Лисичанськ почали вертатися люди. Хтось міг купити блок сигарет і віддати нам, просили не відходити. Але негативу, все одно, багато. Ми не спрацюємо так, щоб переконати всіх на свою користь. Це робота влади. Якщо населення якогось села бачить поїзди, які курсують з нашої території на окуповану і навпаки, вони ж не побачать змін. Зараз там люди стають сміливішими, вільніше проявляють українську позицію. Але ті, в кого родичі з іншого боку, як мінімум, нейтрально ставляться до України і нашої влади. Таких людей теж потрібно переконувати, з ними потрібно працювати. Все одно нам доведеться керувати тією територією. А як це зробити, якщо ми не зменшуємо впливу тієї сторони.
"Проблеми Майдану і війни рано чи пізно вилізуть разом"
Як на твою думку повинен відбуватися процес адаптації військових, які повертаються з АТО? Адже хтось може самотужки справитися з емоціями і спогадами, а хтось, знову ж таки, починає пити.
Я маю сім’ю, роботу, маю до чого вертатися. Декому немає до чого чи кого. До скучного, неадреналінового життя? А напитися легше. І не пам’ятати. У нас же психологи і психотерапевти самі мають напрошуватися, щоб їх допустили до роботи з військовими. Трапляються певні явища, які простіше випередити, налагодити перший контакт, який потім допоможе. Який налаштує військового на роботу з психологом. Наш батальйон мав змогу працювати з психологами перед від’їздом на Донбас. Принаймні, перше знайомство відбулося. Для адаптації військовослужбовця до мирного життя вагоме значення має суспільство, сім’я, держава. Але з сім’єю, наприклад, також повинен працювати психолог. Навчити як правильно поводитися, як правильно говорити з бійцем. Держава повинна соціально адаптовувати таких людей. Навіть елементарно – після демобілізації забезпечити місяць відпочинку. По закону повинні демобілізовувати за 10 днів до того, як мине рік з часу мобілізації. Добре, якщо так буде. Але відпустки ніхто не дасть, доведеться одразу виходити на роботу. А раптом якимись флешбеками накриє?
Тарас Гривул. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Напевно, суспільство не усвідомлює і, відповідно, не готове до "поствоєнного синдрому".
Замовчування проблеми не призводить до її рішення. Однозначно, будуть моменти, в яких чиновники постраждають за свою діяльність. Це лише питання часу. Невирішені проблеми Майдану додають масла у вогонь. Так, вони відтермінувалися через війну. Але вилізуть усі разом.
Як війна вплинула на твою творчість?
Грати на бандурі немає можливості. Хоча, думки повернутися до інструменту є. Хочу написати нові пісні, вірші покласти на музику. Якщо є можливість, необхідно займатися. Наразі я такої можливості не маю.
На скільки взагалі музика важлива під час війни і як вона може впливати на стан бійців?
Музика дуже важлива. Знову ж таки – при можливості, яку потрібно створювати. Зібратися, поспівати – це психологічне розвантаження. Звичайно, проблема ще в репертуарі, – він часто російськомовний. Такі речі потрібно замінювати, вирішувати це питання. Але, напевно, це можна зробити у мирний час. От, наприклад, у Радянському союзі діяла ціла школа пропагандистів, писала твори для військових Радянської армії. А в нас такого немає взагалі. Концерт – це одне, а те, щоб люди зібралися і поспівали – це інше. Але це дуже-дуже треба.
