Бенджамін Талліс вважає, що одним із головних висновків конференції Lennart Meri Conference в Естонії є те, що боротьба за вступ України до НАТО після війни триває! Зокрема він зазначив, що "це боротьба, в якій ми повинні перемогти, оскільки це найкращий варіант гарантувати не лише українську, а й європейську безпеку і громадська думка має велике значення".
З ним погоджується Славомір Дембські з Польського інституту міжнародних відносин, який зазначив, що за їхніми враженнями дискусія всередині Альянсу про розширення за рахунок України прискорилася і тема більше не є табуйованою.
Бенджамін Талліс також процитував колишнього спецпредставника Держдепу США по Україні Курта Волкера, який на цій же конференції заявив, що "сірі зони – зелене світло" для диктаторів, тому необхідно зробити так, щоб Україна не була приречена на сіру зону.
Бенджамін Талліс наголошує, що у експертного середовища є максимум один місяць, щоб вплинути на декларацію, яка буде прийнята на саміті НАТО у Вільнюсі в липні. Він закликав організувати публічну кампанію подібну до тої, яка була щодо надання Україні танків Леопард – #freetheleopards.
Експерт переконує: "Ми можемо змінити ситуацію". На його думку, експертному середовищу потрібно публічно вимагати, щоб Україні запропонували чітке, конкретне зобов'язання стати членом НАТО після війни, подібно до Фінляндії, виконавши необхідні умови, якнайшвидше.
Окрім того, за словами Бенджаміна Талліса, потрібно отримати значущі гарантії безпеки на цей час для України. "Українці борються і вмирають за нас. Україна в НАТО – в інтересах кожного, хто хоче захистити західні демократії, хто цінує майбутнє вільних суспільств і прагне перемогти авторитарні режими", – наголосив він.
"Ми можемо це зробити. І ми повинні", – закликав Талліс експертне середовище.
Доктор Мальком Девіс з Австралійського інституту стратегічної політики теж переконаний, що Україна має стати повноправним членом НАТО після перемоги у війні проти росії з повними гарантіями безпеки за статтею 5, які надаються в рамках цього статусу. І НАТО має зробити все можливе, щоб допомогти Україні якнайшвидше виграти війну, включаючи повернення всієї території та відновлення кордонів 1991 року.
Колишній генеральний секретар Європейської служби зовнішньої діяльності П'єр Вімон на конференції заявив, що не включення України "до нашої сім'ї (НАТО) означало б для путіна ознаку слабкості. Це було б запрошенням до нового вторгнення".
Підтримав ідею Бенджаміна Талліса щодо політичної мобілізації задля вироблення чіткого шляху і дорожньої карти для прискорення і гарантування вступу України до НАТО науковий співробітник Центру європейських досліджень імені Вільфріда Мартенса та експосадовець НАТО Едвард Хантер Крісті. Наводимо його допис у Twitter:
"Ми повинні бути послідовними у своїх цінностях і принципах, і, що особливо важливо, врахувати реальні уроки, винесені з цієї жахливої війни.
По-перше, Україна зараз робить найбільший внесок у безпеку Європи. Уявіть собі на мить, якби українці відступили. Їх би спіткали сталінські чистки і масові вбивства, а їхні еліти були б безжально знищені. Ми знаємо, що москва планувала це.
Але це ще не все. Поза людською катастрофою, поза жахом знищення європейської нації була б ще одна трагедія для Європи: тріумфуюча росія із роззявленими від крові щелепами хижо дивилася б на решту нас.
Ми все ще можемо стримувати їх за допомогою ядерної зброї, але ми також знаємо, що це має свої межі. Тому що стримування працює лише тоді, коли є лідери і населення з феноменальною мужністю та справжньою волею до боротьби – інакше все скінчено.
Будьмо відвертими, у січні 2022 року ніхто в Європі не мав такої мужності, такої внутрішньої сили. Ми були у відчаї, дивилися на жах, що насувався, і боялися його. А потім історія змінилася.
Військове диво з тих, що створюють або руйнують нації та імперії.
Лише завдяки стійкості, майстерності та мужності українських збройних сил, які протрималися досить довго і дали гідну відсіч, ми, в Європі та Північній Америці, нарешті почали вірити. Не лише в Україну, а й, крок за кроком, у самих себе.
Феноменальна мужність України – це щит Європи перед обличчям ревізіоністського і фашистського монстра в стилі 1930-х років, на якого путін перетворив росію. Фашистське чудовисько з ядерною зброєю.
Ми всі розуміємо, що в наших інтересах зробити так, щоб москва більше ніколи не становила смертельної загрози для нашого континенту. І є лише один спосіб досягти цього: забезпечити нам – разом з Україною – таку військову перевагу, яка зробить агресію проти нас немислимою.
Але хто ж тоді зробив найбільше за останній рік для того, щоб наблизити нас до цієї нагальної потреби у безпеці? Звичайно ж, бійці в українській формі, зі своєю і нашою зброєю, які утримують лінію фронту і, як ми всі сподіваємося, відновлюють повний контроль над територією.
Героїзм і жертовність України принесли величезну користь нашій колективній безпеці. Ми, не воюючі сторони, були позбавлені самозаспокоєності з кожного питання – навчання, готовності, інвентаризації, оборонного бюджету і політичної волі.
Сила, яку ми знаходимо в собі сьогодні для продовження розбудови сил і засобів стримування й оборони НАТО, надихається найвідважнішими діями в полях і лісах наших українських братів і сестер.
Озброєння, яке ми зараз купуємо, що доволі трагічно, випробуване в реальних умовах. Ми знаємо, як можуть виглядати наші міста, якщо їх не захистити належним чином. Наші уряди та збройні сили вчаться на трагедіях і перемогах українського народу.
У всіх аспектах, від стійкості цивільного населення до тактики і техніки на полі бою, Україна веде боротьбу, в якій, як ми молимося, нам ніколи не доведеться брати участь.
У цьому процесі захисники України також руйнують і розбивають ворожу машину агресії. Ми не лише вчимося на цьому. Завдяки цьому ми стаємо безпечнішими.
Це приклад для розуміння того, що Україна безпосередньо, активно, щоденно робить внесок у безпеку всієї Європи і НАТО. Це найбільший внесок. Україна заслуговує на членство. Дійсно, для нас велика честь мати таких хоробрих бійців у наших лавах.
Те, наскільки гідним є потенційний член Альянсу, є набагато важливішим і актуальнішим, ніж можуть оцінити деякі коментатори і політичні лідери, і ось чому.
НАТО – це військовий союз держав, які зобов'язалися допомагати одна одній у разі збройного нападу. Це найуспішніший військовий альянс в історії, тому що ніхто ніколи не наважувався напасти на нас. Частково, звичайно, завдяки нашому ядерному стримуванню. Але не тільки.
Протягом десятиліть наша безпека ґрунтувалася як на ядерних, так і на звичайних збройних силах і, що особливо важливо, на нашій готовності боротися, щоб дати відсіч будь-якому ворогу. В особі України у нас є друг, який має доведену волю до боротьби і доведену здатність боротися з нашим головним ворогом.
Приєднання України до наших лав інтегрувало б єдину країну, яка боролася і вистояла проти російського збройного нападу в недавньому минулому. Досвід, бойовий дух і мужність України зміцнили б наші власні, а також підвищили б нашу здатність захищатися і стримувати будь-яку майбутню агресію.
Зрештою військові заслуги України самі по собі є раціональною причиною для того, щоб хотіти бачити Україну в нашому Альянсі.
Але давайте розглянемо альтернативу. Що, якби ми назавжди залишили Україну в сірій зоні без нашого повного зобов'язання стати на її захист?
Вразливість в очах хижака небезпечна. росія розпочала війну проти крихітної Грузії та майже беззбройної України. Вона зрівняла із землею сирійські міста і навіть свої власні в Чечні. Вона намагається дестабілізувати Молдову і Чорногорію.
Щоразу саме відсутність НАТО, відсутність гарантій і відсутність сил спроможних держав слугувала ефективним сигналом для реалізації бездушних планів кремля.
В інших частинах нашого континенту, і вже 74 роки поспіль, кремль завжди знав, що тримається осторонь, коли стикається з рішучістю і сталевою стіною. Саме так Європа процвітала. Не завдяки діалогу, а завдяки стримуванню, підкріпленому переконливою волею до боротьби.
Безпека ґрунтується на силі. В особі України ми знайшли партнера величезної сили. Сили, яка зростає з кожним днем, і яка, в свою чергу, стимулює наші власні зусилля бути сильними. Щоб наші діти могли жити в мирі.
Наш обов'язок і наш інтерес, наша честь і наша воля – зробити нашу Європу, наш континент вільним від загрози війни і примусу. Бути сильними.
І ми будемо сильнішими разом з Україною, але слабшими без неї.
