Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

Прогноз чи реальність? Світові ЗМІ пишуть про грандіозні успіхи росіян, яких насправді немає – Філліпс О'Брайен

Переклад iPress
Прогноз чи реальність? Світові ЗМІ пишуть про грандіозні успіхи росіян, яких насправді немає – Філліпс О'Брайен
Відомий історик та дослідник війни Філліпс О'Брайен у своєму традиційному тижневому огляді війни констатує, що репортажі світових медіа про війну, особливо про російські успіхи, не мають нічого спільного з реальністю. Ба більше, на його думку, з точки зору військової історії, росія, розпочавши наступ на широкому фронті, демонструє провал: на Харківщині наступ захлинувся, на Донбасі немає ніякого просування. Натомість аналітик відзначає успішність української далекобійної кампанії по Криму та рф.

Значна частина зображуваного російського успіху ґрунтується на прогнозах. Те, що ми бачимо зараз, все ще далеке від того успіху, про який стверджується.

Що ж, це був досить довгий тиждень. Ми стали свідками одних із найбільш гнітючих репортажів за всю війну з лютого 2022 року (зокрема у New York Times) з прогнозами про те, що росія стоїть на порозі великого успіху. Однак на полі бою справи, як завжди, майже не рухаються на ключовому фронті Донбасу. Більше того, у стратегічній повітряній кампанії Україна, схоже, справді демонструє значну ініціативу і має успіх – нещодавно відбулася ще одна велика атака. Можливо, це був тиждень, коли спостерігався найбільший розрив між тим, що я бачу, і тим, як про це повідомляють. Це не означає, що Україна досягає успіху, а росія зазнає поразки – просто наратив про російський успіх залишається заснованим на тому, чого вони можуть досягти, а не на тому, що ми бачили до цього часу.

Підбита російська бронетехніка під час спроби наступу на Часів Яр.

До речі, ми з Миколою Бєлєсковим незабаром запишемо новий подкаст "Ukraine-Russia War Talk". Ми намагалися зробити це наприкінці минулого тижня, але це збіглося з одним із відключень електроенергії в Україні. Тож сподіваємося зробити це на початку цього тижня.

Харківщина – район найбільшого російського наступу. Чи вторгнення дійсно "приголомшливе"?

Найкраще почати з російського наступу на Харківщині, який був описаний як місце найбільшого російського успіху і найбільшої української поразки. Газета New York Times описала його у своїй статті як "приголомшливе" вторгнення, яке відкинуло українські війська на значну територію.

Цій кампанії вже майже 10 днів, і вона входить у звичну колію. Після скромного просування вперед на старті, просування значно сповільнилося, а втрати зростають. Ось як виглядає ситуація на Харківщині сьогодні (зверніть увагу на маркер відстані внизу ліворуч).

І ось вона минулої неділі.

Просування росіян за останній тиждень становило 2-3 кілометри, але знову має тенденцію до зменшення (вони захопили 80-90% території, яку займають на Харківщині, за перші три дні атаки).

Більше того, саме росіяни, в міру того, як їхнє просування сповільнюється, зараз стоять перед складним стратегічним вибором. Чи закріплювати ці крихітні успіхи, відволікаючи все більше і більше сил, які могли б піти на Донбас – нібито центральний для них театр війни?

Саме тому ніколи не мав сенсу аргумент про те, що російський наступ на Харківщині був добре продуманим планом відволікання українських сил з Донбасу. Це було поширеним твердженням, але в певному сенсі вони перекинули більше військ, ніж потрібно для цього, але недостатньо для того, щоб розпочати загальний наступ на Харків. У згаданій вище статті New York Times йдеться про те, що росіяни мають 50 тисяч військових на загальному харківсько-сумському театрі бойових дій. Цього, звичайно, недостатньо для взяття Харкова, але це дуже велика кількість для відволікаючого вторгнення (близько 10 відсотків усіх російських військ, спрямованих на Україну).

Що ж роблять росіяни? Є багато повідомлень про те, що вони готують другу хвилю наступу, наприклад, від Інституту вивчення війни та від українців. Що ж, це стає дійсно великою диверсійною операцією, яка забиратиме все більше і більше ресурсів. Суть диверсії полягає в тому, щоб спробувати відволікти більше сил, ніж ви використовуєте/втрачаєте. А не в тому, щоб відкрити цілий новий фронт. Якщо це перетвориться на хвилі наступу, то, найімоірніше, це забиратиме більше сил, ніж українцям доведеться розгорнути, щоб зупинити його.

Ба більше, це означатиме, що новий російський наступ відбуватиметься саме там, де Україна має перевагу перекидання сил через внутрішні лінії зв'язку (про що я говорив минулого тижня). Буде цікаво подивитися, чи не призведе ця російська диверсія до відволікання більшої кількості російських сил з Донбасу, ніж українських.

Донбас – перехід від повільного російського просування до майже повного гальмування. Але дехто видає можливість за дійсність

Якщо це російська диверсійна операція з відволікання українських сил з Донбасу (який вважався головним театром сухопутної війни), то росіяни повинні зараз пробивати собі шлях на південь. Ключова перевага диверсії полягає в тому, щоб завдати сильного удару після того, як ви почали стягувати сили противника, щоб заблокувати диверсію. І українці дійсно перекинули деякі сили на Харківщину, елементи трьох або чотирьох бригад, як мені сказали. Однак, не ясно, чи були ці війська дійсно з Донбасу.

Тим не менш, наразі немає жодних ознак великого російського наступу (або навіть, якщо бути чесним, дуже незначного) на Донбасі. Два тижні тому, коли я написав, що лінія фронту на Донбасі (зокрема в районі Очеретиного та Часового Яру) "стабілізується", дехто неабияк засмутився. Це було сприйнято як український бустеризм. Тому що більшість бачила ці райони як місця російського успіху. Цього тижня New York Times опублікувала статтю про те, що сталося в Очеретиному, в якій це звучало як велике військове досягнення:

Те, що почалося як невеликий російський наступ на крихітне містечко Очеретине, переросло у значний прорив, загрожуючи розхитати українські позиції на широкій ділянці східного фронту.

Тим часом Часів Яр був зоною нібито невідворотної загибелі України протягом тижнів, навіть місяців. З'являлися повідомлення про те, що його падіння було "неминучим", а дехто стверджував, що російська цільова дата захоплення – 9 травня, щоб путін міг похвалитися ним на своїй новій інавгурації.

Все, що я можу сказати, це те, що якщо росія збирається досягти великого успіху в регіоні, то він буде повністю залежати від того, що станеться в майбутньому – оскільки до цього моменту російське просування майже повністю зупинилося.

Ось карта "прориву" в Очеретиному на сьогодні:

А ось та сама картина минулої неділі.

Відмінності навіть у тактичному плані незначні – в Очеретиному, здається, вже тиждень не було жодних просувань. Те ж саме стосується і Часового Яру. Ось як виглядає ситуація на цій ділянці фронту сьогодні  (цієї неділю).

А ось ця ж територія минулої неділі.

Не спостерігається помітного просування росіян до того, що вважається, можливо, наступною за важливістю ціллю у життєво важливому районі війни. Майже за будь-яким стандартом минулої військової історії (і про це я розповім трохи згодом) те, що ми бачимо на обох театрах бойових дій, можна класифікувати як провал на даний момент. Після надзвичайно скромних успіхів кілька тижнів тому, темпи просування росії помітно сповільнились (можливо, навіть зупинились у більшості місць). І їхні втрати накопичуються.

Є ознаки того, що Україна може нарешті отримати більше боєприпасів. На російські атаки на театрі воєнних дій відповідають (принаймні в кількох випадках) БПЛА, які тепер підтримуються значною кількістю артилерійських боєприпасів.

Отже, якщо росія і може досягти помітного стратегічного успіху на Донбасі, це мало б статися в майбутньому. Це те, що мене найбільше турбує у публікаціях – вони базуються на тому, що може статися, а не на тому, що ми бачимо. Важливо тримати все це в перспективі. Можливо, українська лінія фронту ось-ось прорветься, і росіяни підуть вперед, але, можливо, і ні.

Карта, яка демонструє, що я маю на увазі. Чому наратив про успіх не працює

Я не хочу надто чіплятися до New York Times, але їхні репортажі цього тижня були настільки повні приреченості (хоча, схоже, вони прокручують події останнього дня або близько того), що вважаю, що вони заслуговують на те, щоб їх прокоментувати. Якщо і є один приклад, то це їхня спроба відобразити російські успіхи.

Це було опубліковано 15 березня, і мало показати, яких успіхів останнім часом досягла росія. Ось деякі фрагменти тексту:

росія здобуває невеликі, але географічно широкі перемоги на всьому східному фронті. І те, що почалося як скромний російський наступ під Авдіївкою, за останні тижні розрослося у виступ площею приблизно 15 квадратних миль, який ускладнює оборону Донецької області.

Кілька речей виділяються. По-перше, стрілки. Вони жирні та чорні, і жодна з них не знаходиться на території, яку росія нещодавно захопила. Вони фактично простягаються через територію, яку росія окупувала місяцями і роками. Чому вони там? Мабуть, тому, що (за винятком Харкова) ви навряд чи зможете знайти російське просування в іншому місці. За винятком району Очеретиного (маленька червона пляма в кількох милях на схід від Авдіївки), всі просування – це точкові уколи за останній місяць. Ви навіть можете бачити ті, що в Часовому Яру.

Зазвичай на військових мапах є стрілки, які охоплюють територію, взяту, як нижче, для битви за Францію у 1940 році.

До речі, на цій карті важко навіть помітити російський наступ на Очеретине. Однак просування росіян було настільки незначним, що не може бути позначено на цій мапі, створеній для того, щоб показати їх успіх. Знову ж таки, за стандартами військової історії це було б ознакою провалу кампанії до цього моменту. росія здійснює численні атаки вздовж і впоперек лінії фронту, але майже не просувається вперед.

Якщо вам потрібне цікаве порівняння, як щодо українського контрнаступу минулого літа? Ця кампанія була атакована анонімними американськими чиновниками через те, що українці не сконцентрували свій наступ в одному великому ударі, а намагалися вимотати росіян виснаженням. У цій статті, опублікованій в грудні у Washington Post, саме брак концентрації українських сил в одному великому ударі отримав чи не найбільш нищівну критику з боку американських чиновників.

Інакше кажучи, США жорстко критикували "невеликі, але географічно широкі" просування, які намагалася здійснити Україна.

Що ж, якщо це була помилка українців, то люди повинні були б сказати, що дії росії (як показано на цій карті) також помилкові. Тут ми маємо атаки вздовж і впоперек лінії фронту, які багато в чому не мають внутрішньої підтримки. Це копія українського контрнаступу на стероїдах.

Однак один із них (український контрнаступ) розглядається як провал, у той час як інший (російський наступ-2024) вітається як потенційно великий успіх.

Все, що я можу сказати, це те, що наразі наратив про успіх не працює. Можливо, українська лінія фронту ось-ось прорветься, і це змінить ситуацію. Але поки цього не сталося, всі розмови про російський успіх, стратегічні диверсії і Україну на мотузці – це пророцтва, які не відповідають дійсності.

З таким же успіхом можна написати наратив про те, що останні кілька місяців стали для росії стратегічною поразкою. Навіть зважаючи на те, що Україна має дуже мало боєприпасів і намагається залучити більше сил (що було справжньою українською помилкою відтягувати мобілізацію), російський наступ був повільним і дорогим. Втім, вам буде важко знайти подібне деінде.

Не забудьте про дистанційну кампанію. І знов New York Times не помітила успіхів ЗСУ

У п'ятницю я розіслав підписникам текст про три ночі добре скоординованих українських атак на Крим і саму росію. Вони завдали ударів по російських аеродромах, військово-морських базах і нафтопереробних заводах і, схоже, спантеличили російську протиповітряну й морську оборону.

В ніч із суботи на неділю ця кампанія продовжилася. Українці заявили, що потопили ще один російський військовий корабель (українські морські безпілотники дійсно є проблемою для росіян). Також повідомлялося про нові атаки на Севастополь. Після атак на російську базу в Новоросійську кілька днів тому, українці повільно, але неухильно підривають боєздатність і логістичні можливості російського Чорноморського флоту.

Водночас минулої ночі з'явилися повідомлення про нові українські атаки на російські нафтовидобувні об'єкти, що розташовані досить далеко у самій рф, зокрема в Краснодарському краї. Це, разом з атакою на Туапсинський нафтопереробний завод кілька днів тому, свідчить про зростаючу спроможність України вражати нафтові об'єкти по всій росії.

Американські чиновники стверджують, що ця кампанія (до атак останніх кількох ночей) вже вразила 14% російських нафтопереробних потужностей, зменшивши виробництво нафтопродуктів в росії і підвищивши ціни.

До речі, як New York Times вирішила повідомити про ці атаки? Ви здогадалися – лише в контексті боротьби України у сухопутній війні.

Чи були ці удари індивідуально смертельними? Ні. Однак вони демонструють постійну адаптацію та успіх України у війні на повітрі та на морі, навіть із набагато менш сучасним обладнанням. Їх можна було б легко розглядати як провісників подальшого великого успіху України, але ви не побачите, щоб про це повідомлялося саме так.

Джерело

російські шпигуни у Словенії. Аргентинські емігранти, бразилійці, студенти чи агенти з нерухомості – Wall Street Journal
російські шпигуни у Словенії. Аргентинські емігранти, бразилійці, студенти чи агенти з нерухомості – Wall Street Journal
В Криму знов палало. путін продовжує плекати свої ілюзії – Том Купер
В Криму знов палало. путін продовжує плекати свої ілюзії – Том Купер
Трохи геополітики.
Трохи геополітики. "Мирна" угода путіна – замаскована спроба продовжити війну проти Заходу – Філліпс О'Брайен
Україна успішно атакувала авіабазу в Морозовську. Постраждав і склад боєприпасів у Шебекіно – Том Купер
Україна успішно атакувала авіабазу в Морозовську. Постраждав і склад боєприпасів у Шебекіно – Том Купер
росіяни продовжують прогризатися на сході та півдні. Штурм Харківщини дещо відволік українські сили – Том Купер
росіяни продовжують прогризатися на сході та півдні. Штурм Харківщини дещо відволік українські сили – Том Купер
Нечіткі червоні лінії в Україні. І чому їх продовжують порушувати – Лоуренс Фрідман
Нечіткі червоні лінії в Україні. І чому їх продовжують порушувати – Лоуренс Фрідман
росія та її друзі проливають чужу кров у сірій зоні. НАТО має прокинутися – CEPA
росія та її друзі проливають чужу кров у сірій зоні. НАТО має прокинутися – CEPA
Ризик катастрофи. Високі ставки Еммануеля Макрона та три сценарії майбутнього Франції – Ніколя Тензер
Ризик катастрофи. Високі ставки Еммануеля Макрона та три сценарії майбутнього Франції – Ніколя Тензер