За останні кілька днів Київ відвідали (не обрана, скоріше "обрана олігархією") президентка Європейської комісії, а потім (обрані... хоча невідомо ким) прем'єр-міністри Бельгії, Болгарії, Канади та Італії. Дякуючи комусь до них приєднався і колишній прем'єр-міністр Великої Британії...
Свербіж у моєму мізинці підказує мені, що найімовірніша причина в тому, що їм усім потрібні піарбали на батьківщині, а отже, кілька "сексуальних фото з симпатичним хлопцем в оливково-зеленому светрі з України, якого всі тут, у саду Європи, люблять".
...а також тому, що вони переконані, що тільки вони можуть забалакати Зеленського до смерті.
Супернекомпетентний на Єлисейських полях персонаж, який лише кілька років тому заявляв про надлишок НАТО, навіть не намагався доїхати до Києва: у типовій манері банкіра із сектору поглинань, він просто лепече гучні заяви здалеку. Його нова блискуча ідея – це те, про що Україна ніколи не просила: "розгортання західних військ в Україні".
...Напевно, тому що, знаєте, війська НАТО, які не мають бойового досвіду, впораються набагато краще, ніж українці з 10-річним бойовим досвідом...
Або, можливо, нам усім просто пощастило, і він, Джонсон, Фіцо та кілька польських генералів, відкликаних із відставки, вирішили зробити всім велику послугу й особисто очолити ці іноземні війська? Можливо, вони також хочуть навчити українців розміновувати російські мінні поля та виживати під майже постійними авіаударами МПК/УМПК/КАБ..?
А тепер серйозно: справжня трагедія в цій історії полягає в тому, що, найімовірніше, всі вони просто занадто некомпетентні, щоб зрозуміти кілька простих речей, і тому потребують допомоги.
Наприклад, що їм потрібне роз'яснення, як виглядають артилерійські снаряди?
Якщо останнє, дозвольте мені запропонувати допомогу. Для тих західних політиків, які все ще не зрозуміли, це те, що потрібно Україні:
...а це те, що Україні не потрібно:
...тим часом у реальному світі...
У повітрі росіяни тримають Україну під тиском, здійснюючи нічні атаки з використанням до десятка "Шахедів" і невеликої кількості крилатих ракет. "Найбільшою новиною" у цьому контексті є те, що в ніч з 25 на 26 лютого більшість "Шахедів" зайшли в Україну через повітряний простір Молдови. Повітряно-космічні сили росії зазнали низки неприємних втрат за останній тиждень. Однак:
а) оскільки українські підрозділи, такі як оснащена Patriot ЗФС-2 "Роумінг-138" (бригада ППО), не можуть бути скрізь і відразу (читайте: Україна – величезна країна, поле бою величезне, а таких підрозділів занадто мало);
б) тому що західні експерти вважають, що росіяни "не можуть проводити операції з придушення ППО противника" (читай: вони серйозно переконані, що росіяни не можуть проводити і ніколи не проводили операції з придушення ППО противника), тоді як ГРУ і ВКС проводять "операцію з придушення ППО противника" вже кілька днів (і заявляють, серед іншого, про знищення "двох комплексів Patriot плюс двох пускових установок NASAMS і ЗРК С-300/СА-10");
в) і це в світлі російських ударів БПЛА, РСЗВ БМ-30 та інших засобів на відстані до 50-80 км за лінією фронту, СБУ заарештувала групу українських інформаторів.
...ВКС увесь час продовжують наносити удари планерними бомбами МПК/УМПК/КАБ. Вдень і вночі. Іншими словами: навіть якщо українці дійсно збили стільки Су-34 і Су-35, скільки вони стверджують (і більшість з яких тим часом підтвердилася), цього все одно недостатньо.
На землі, як описано вище, після усвідомлення того, що ЗСУ стикаються з критичною нестачею артилерійських боєприпасів (і навряд чи це зміниться до квітня – не раніше), протягом останніх 6-7 тижнів росіяни переорієнтували свої зусилля зі здійснення тиску на багатьох (6-7) точках уздовж лінії фронту на три напрямки: Бахмут, Авдіївка-Шахтарськ та Роботине. Замінили розбиті підрозділи свіжими, а потім знову пішли у наступ.
...і це настільки, що їхнє усвідомлення того, що "зараз саме час" (наступати, бо в українців закінчилися артилерійські боєприпаси), можна прочитати навіть у російських соціальних мережах. Висновок напрошується один: не можна заперечувати, що навіть росіяни, які з радістю йдуть за Пуддінгом і добровільно йдуть на те, щоб їх тисячами вбивали в Україні, розумніші за політиків, які очолюють головні держави "Сполучених Штатів Абсурдизму"...
Бахмут... Станом на ранок 26 лютого російські атаки на Богданівку та Іванівське перетворилися на масове кровопролиття: поля на схід від обох сіл швидко заповнюються обвугленими рештками бронетехніки та сотнями трупів бійців ВДВ. Звісно, війська 98-ї дивізії ВДВ та 11-ї бригади ВДВ закріпилися на східній околиці Іванівського, але просунутися далі на захід звідти вони не можуть.
Причина в тому, що між Богданівкою, через Іванівське, аж до Кліщіївки на півдні, ЗСУ зосередили частини 56-ї мотострілецької, 42-ї механізованої, 93-ї механізованої, 5-ї штурмової і 92-ї повітряно-десантної (колишня 92-га механізована), а також 241-ї танкової бригади, трьох БПЛА підрозділів, 17-ї танкової та однієї артилерійської бригади. Це те, що ВДВ не може подолати самотужки. І це незважаючи на явну перевагу в артилерії. Саме тому ВКС продовжує інтенсивно бомбити Часів Яр і далі в тилу.
Авдіївка та Шахтарськ... 25 лютого 47-ма мехбригада втратила свій перший M1A1 Abrams. Його підбили бійці російської 15-ї мотострілецької бригади, застосувавши комбінацію з безпілотників та РПГ, приблизно за 2 кілометри на схід від Степового, під час однієї з локальних контратак.
Південніше, з 24 до 26 лютого, у зв'язку з російськими наступами з району Красногорівки (15-та і 21-ша мотострілкові бригади) та Авдіївки (див. список підрозділів нижче), ЗСУ відвели свої війська з кількох пунктів, "обмінявши територію на час". Наприклад, два батальйони 3-ї штурмової, які брали участь в евакуації Авдіївки, і які насправді повинні були повністю вийти з цього сектора – були тимчасово передислоковані на нову лінію оборони, побудовану вздовж лінії, що з'єднує села Бердичі (на захід від Степового), Семенівку, Уманське та Яснобродівку (5-10 км на захід від нинішньої лінії фронту). Аналогічно, 53-тя мехбригада, яка тримала оборону, поки 3-тя рухалася на захід, відступила до Тоненького, щоб уникнути оточення: саме російські "банзай-атаки" в напрямку цього села, а це одночасно зі сходу та півдня, загрожували відрізати українські позиції в Ласточкіному та Сєвєрному. Тому 24-25 лютого підрозділи всрф (30-ї, 35-ї, 55-ї та 74-ї мотострілецьких бригад) захопили останні два села, а вранці 26 лютого – ще й Тоненьке. З Тоненького, Ласточкиного та коксохімічного заводу в Авдіївці росіяни почали штурм Орлівки зі сходу та півдня.
Приблизний перебіг подій на захід від Авдіївки за останні три дні. Станом на сьогоднішній ранок українці все ще утримують Орлівку та Тоненьке, але слід очікувати, що вони відійдуть на новозбудовану лінію оборони, що простягається від Бердичів на півночі до Яснобродівки на півдні. Локальна контратака 47-ї мехбригади на північ від Степового, ймовірно, мала на меті відволікти росіян і виграти час, поки підрозділи південніше відходили.
Роботине... Як повідомлялося вже пізно ввечері 24 лютого, до ранку 26 лютого підтвердилося, що росіяни відійшли з південного Роботиного. Вони були атаковані такою кількістю українських безпілотників, що не змогли утримати жодної позиції: ЗСУ (33-тя та 65-та мехбригади) зайняли всі вихідні позиції. Спроба російського підкріплення закінчилася так, як це видно тут. російські контакти підтверджують, що угруповання українських сил, яке утримує лінію фронту на південний схід від Роботиного (підрозділи 1-ї танкової, 14-ї штурмової, 82-ї повітряно-десантної, 118-ї механізованої, Кара-Дагу та ін.), не лише утримує свої позиції, але й навіть повернуло собі місцевість, втрачену за минулий тиждень.
