RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Від кризи соціального розвитку до соціального вибуху?

Енергія соціального вибуху накопичується повільно, але сам вибух відбувається зненацька, і передбачити його майже неможливо
“Непереможність міститься в собі самому, можливість перемоги міститься в противнику…” Китайський стратег Сунь-Цзи "Борітеся – поборете!" Тарас Шевченкo
Від кризи соціального розвитку до соціального вибуху? Фото: Євген Жеребецький / facebook.com

Соціальний вибух із погляду системного аналізу — це закономірний наслідок внутрішньої несумісності системи (суспільства), що самоорганізовуєтся: центральні механізми внутрісистемної регуляції не можуть або не хочуть зробити необхідні зміни в організації суспільства; інтереси правлячих груп держави і тих груп, що володіють власністю (основними ресурсами суспільства), не співпадають з потребами всієї системи.

Причини соціального вибуху об’єктивні. Найчастіше це надконцентрація власності та зубожіння переважної більшості населення. А ще високі ціни на товари широкого вжитку й непомірні (порівняно з реальним прожитковим рівнем) ціни за комунальні послуги, з одного боку, а з іншого — безмежне злодійство серед державних чиновників. А ще розгул організованої злочинності, коли провести межу між криміналітетом і владою вкрай складно. Все це створює в суспільстві особливий психологічний клімат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олег Покальчук: 2004 рік був для України, як перший поцілунок, а 2013 – як перший секс

Трохи історії. Політика марнотратства Франції другої половини XVIII століття була несумісною з надходженням прибутків до скарбниці. Це призвело до швидкого зростання державного дефіциту. Незважаючи на це, міністри фінансів Людовіка XVI Калонн і Ломені де Брієнн і далі вдавалися до непомірних витрат, покриваючи їх новими позиками. До 1789 року державний борг Франції досяг непомірної суми – стало неможливим брати нові позики; ніхо не довіряв спорожнілій скарбниці. Держава опинилась на межі банкрутства.

Медальєр Давид д'Анже, «Робесп'єр»

26 травня 1793 року, виступаючи перед якобінцями, Максиміліан Робесп’єр вирік: "Коли всі закони порушуються, коли деспотизм дійшов до своєї межі, коли топчуться ногами чесність і соромливість, тоді народ має повстати. Цей момент настав…". Через три дні в Якобінському клубі Робесп’єр наголосив: "Я кажу, що якщо не підніметься весь народ, то свобода загине".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Одна ніч, яка народила українську націю

Два дні перегодом у Парижі почалося народне повстання проти влади Жиронди. А вже 2 червня повсталі скинули ненависну владу…

Восени 1990 року опозиція випустила з рук перемогу, не підтримавши студентів, які домагалися переобрання Верховної Ради. Розпочавши 2 жовтня 1990 року акцію голодування, представники Української студентської спілки та Студентського братства першою своєю вимогою поставили дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійних засадах восени 1991 року.

Згадуючи буремні події, тодішній голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук був змушений визнати: "Коли б ми послухали студентів і провели дострокові вибори до Верховної Ради, сценарій розвитку в Україні міг би бути зовсім інший — і політичний, і економічний. На хвилі піднесення ми могли б обрати до ВР справжніх патріотів, людей, які хочуть для України добра… Прикро мені говорити, та націонал-патріоти, які повинні були підтримати студентів, були проти переобрання Верховної Ради".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна на краю леза

2003 року відомий психіатр Семен Глузман в інтерв’ю журналові "Універсум" констатував: "Проблема в тому, що владу в Україні неможливо змінити зверху. Починати все треба знизу. ситуацію треба виправляти всіма способами. Ввести фінансову амністію. Ходити на вибори і вчитися вибирати достойних людей. Контролювати владу. Всі ми вже знаємо ціну і Кучмі, і всьому президентському оточенню, і всім гілкам влади. Вимагати з міністра безперспективно. Треба навчитися контролювати і вимагати рішень і прозорої звітності "на місцях" — зі свого поселення, району. Не може цього робити Петро, треба вчити його сина Івана".

У листопаді 2013 року прогноз знаного правозахисника підтвердив київський Майдан. Чи скористаються українці в 2014 році порадою колишнього дисидента та політв’язня?

Стосовно теперішньої ситуації, то ймовірність соціального вибуху в Україні таки існує. Річ у тім, що перед нею (Українською державою) постав ряд критичних задач: розв’язання проблеми внутрішньої несумісності – уникнення конфронтації в суспільстві, поділу країни та подолання авторитарних виявів режиму; розв’язання проблеми зовнішньої несумісності – невходження/входження до Митного союзу, невходження/входження до Європейського союзу, уникнення екололгічної катастрофи. Помилки при розв’язанні неприпустимі – інакше наслідки для суспільства, країни будуть катастрофічні.

Фото: AFP

Енергія соціального вибуху накопичується повільно, але сам вибух відбувається зненацька, і передбачити його майже неможливо. Так, штурм Бастілії, з якого почалася Велика французька революція, заздалегідь не планувався. Вигук Демулена "У Бастілію!" послужив іскрою, що запалила пожежу, привела до ряду подальших політичних подій, що позначилися на долі всієї Європи.

Те саме можна сказати і про Лютневу революцію в Росії. Для Владіміра Лєніна вона (революція) стала цілковитою несподіванкою…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Улица свободных людей

У соціальній системі, як і в будь-якій системі, що самоорганізовується, існують механізми передадаптації (вперше ці механізми були виявлені у пневмокока – мікроорганізму, який викликає запалення легень) – приховані механізми адаптації до умов, яких ще немає, але які можуть виникнути. Механізми переадаптації в соціальній системі виявляються в тому, що у надрах суспільства завжди є особистості, незатребувані суспільством у поточний час, і які можуть стати лідерами в разі зміни стану суспільства.

Типовими "передадаптантами" були Богдан Хмельницький і Робесп’єр, Наполеон і його маршали, Йосиф Сталін і Адольф Гітлер. Їхні організаторські здібності в нормальній стабільній обстановці могли і не реалізуватися. Наприклад, Робесп’єр займався б шлюборозлучними процесами, Гітлер став би посереднім художником, Джугашвілі міг бути священиком чи абреком. Як би склалася доля Хмельницького, якби не розбійницький наїзд Чаплинського на його хутір? Так отож.

Чи є "передадаптантами" Віталій Кличко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок, Петро Порошенко? Помовчимо. Подумаймо…

Сьогодні Українська держава перебуває в стані невизначеності. У людей це призводить до втрати сенсу життя, до відчуження, невпевненості у завтрашньому дні, впливає на мораль, культуру, провокує невротичний стан тощо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стратегія Майдану потребує подальших кроків

Виникнення невизначеності у прийнятті рішення супроводжується появою страху. Страх — це насамперед відсутність можливості прийняття рішення в ситуаціях тієї чи іншої важливості, у доленосних ситуаціях, у стресових.

Створення стресу в масовій свідомості – давно відомий прийом. Саме тому якобінці культивували “нервозність” для управління Парижем. Недарма Жан-Поль Марат писав, що метою якобінців є “постійне підтримування народу в стані збудження доти, доки в основу існуючого ладу будуть покладені справедливі закони”.

За будь-якої перерегуляції системи, в тому числі й соціальної, неминуче відбуваються так звані перехідні процеси, яким притаманний негативний, дезорганізуючий характер. Викликати дезорганізацію (хаос) значно легше, ніж придушити. І тому їм (дезорганізаційним процесам) треба щось протиставити. Такий засіб відомий — дотримання/забезпечення норм Права, Моралі, Закону, Демократії, Гласності, вільного доступу до нформації. Це необхідні умови для оновлення країни, в якій жити буде комфортно.

Древні греки любили повторювати: "Якщо боги хочуть когось покарати, то позбавляють його розуму". І справді. Жорстоке придушення невдоволення суспільства лише прискорить соціальний вибух і може призвести до загальної дезорганізації. Якщо станеться соціальний вибух, то після нього про жодне відродження не може бути й мови. Українська держава перетвориться, у кращому разі, в географічне поняття. Будемо сподіватися, що наше суспільство достатньо інтелектуальне, щоб уникнути соціальних катастроф.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна 2014: що нас чекає?

"Перемога Януковича на виборах означає СМЕРТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ. Ця смерть може мати різні параметри: розкол країни, відкол окремих регіонів, громадянська війна, зубожіння широких народних мас, голод, втеча за кордон соціально активного прошарку, серія техногенних аварій, екологічні катастрофи в місцях видобутку сланцевого газу, повна деіндустріалізація, люмпенізація, зростання смертності, відмова держави од соціальних зобов’язань, розкрадання чорноземів, потужна китайська експансія та ін." [Андрій Окара, політолог].

Пригадалась захоплююча пригодницька повість Андрія Куліша "Сафарі на двох", що побачила світ ще 2000 року. Невеличкий фрагмент із неї: "Так це ж ООН, миротворчі сили! Війська прислали, їх уже повно в місті, вони ще з опівночі приземлюються в Жулянах і у Борисполі… Прочухалися, нарешті, за два роки! А то все: "невтручання", "пріоритети"…". Як мовиться, без коментарів.

Віктор Янукович, Рінат Ахметов. Фото: bilozerska.livejournal.com

Нині настав час відновити в країні Конституційний лад — теперішня система влади в Українській державі створила умови, за яких невелика купка людей (олігархів), отримавши не лише економічну владу, дістала змогу нав’язувати суспільству свої правила гри. Навіть у нинішній авторитарній Україні її громадяни мають усвідомити, що всі без винятку державні чиновники — найманці, які виконують волю наймача. Цим наймачем є народ, а не великі грошові мішки (їх в Україні зараз принаймні дев’ять), котрі володіють майже вісімдесятьма відсотками економіки країни. Парадокс?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Беспризорный мессия

Як у конституційний спосіб нагадати владі про вчення французького філософа-просвітителя Жан-Жака Руссо, який наголошував, що в разі узурпування державою природних прав народу, він (народ) має право на повстання, щоб повалити владу й встановити народний суверенітет? До речі, про це сьогодні вже каже і Владика Любомир Гузар: “Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно боронитися. Кожен iз нас має право боронитися...”

Робімо висновки.

Олег К. РОМАНЧУК,

публіцист, шеф-редактор журналу “Універсум”

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

13 01 2014 13:46
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ