Військова сила. Збройна сила – це не лише озброєння
російська армія була швидкою настільки, що західні аналітики вважали: в українських військових мало шансів протистояти їй у звичайній війні, пише Філліпс О'Брайен у Foreign Affairs. Зрештою, москва витратила мільярди доларів на модернізацію озброєння та систем збройних сил, реорганізацію їхньої структури та розробку нових планів нападу, зауважує він. російські військові довели свою спроможність, вигравши битви в невеликих держав, у тому числі під час вторгнення в Грузію та повітряної кампанії в Сирії. Експерти вважали, що в разі нападу на Україну росія швидко подолає українську протиповітряну оборону і розпочне широкомасштабну наземну кампанію, яка блискавично охопить Київ. Вони гадали, що росія зруйнує лінії постачання України та ізолює більшу частину її збройних сил. Нездатність України протистояти цьому натиску була настільки очевидною для них, що деякі аналітики припустили, що Київ не варто озброювати для стандартної міждержавної війни. Як свого часу заявив старший науковий співробітник Інституту зовнішньополітичних досліджень Роб Лі у британському парламенті на початку лютого 2022 року, Україна не зможе стримати росію, навіть якщо отримає "дуже потужну" західну зброю. "Якщо вони вступлять у звичайний бій з російськими військовими, – стверджував Лі, – вони не переможуть".
О'Брайен зауважує, що вісімнадцять місяців потому очевидно, що очікування цих аналітиків не виправдалися. Україна рішуче і розумно дала відсіч росії, зупинивши просування москви, а потім витіснивши російські війська приблизно з половини території, яку вони захопили за півтора року з часу повномасштабного вторгнення. В результаті українська армія виглядає набагато потужнішою, а російська – набагато слабшою, ніж очікувала переважна більшість.
Насправді, вся форма війни дуже відрізняється від того, що уявляли собі експерти. Замість швидкоплинного конфлікту на чолі з фалангами бронетехніки за підтримки російської авіації, як уявляла собі аналітична спільнота, вторгнення було хаотичним і повільним. Ніколи не відбулось швидкого бронетанкового прориву з боку росіян і лише один раз з боку українців – несподіваний наступ у вересні минулого року в Харківській області. Натомість, зазначає автор, майже всі перемоги у війні здобувалися поступово і великою ціною. Конфлікт визначають не винищувачі і танки, а артилерія, безпілотники і навіть окопи часів Першої світової війни.
Успіхи України та поразки росії спонукали експертів до інтенсивної переоцінки військової доблесті обох країн. Але з огляду на несподівану форму конфлікту, О'Брайен радить військовим аналітикам переглянути, як вони аналізують війну в цілому. Експерти з питань оборони схильні розглядати конфлікти з точки зору зброї та планів, але вторгнення в Україну свідчить про те, що збройна сила – це не лише озброєння та креслення, але й структура армії, її моральний дух та промислова база. росія, наприклад, зазнала поразки не тому, що їй не вистачало сучасної зброї, а тому, що вона не змогла належним чином керувати своїми системами. Країна зазнала поразки через погану військову логістику і через низький рівень мотивації її збройних сил.
Філліпс О'Брайен переконаний, що ці уроки важливі для осмислення майбутнього російсько-української війни. Але вони також мають вирішальне значення для осмислення інших конфліктів, в тому числі й того, який може спалахнути між Китаєм і США в Індо-Тихоокеанському регіоні. Багато військових аналітиків намагалися змоделювати таку війну, дивлячись на зброю і стратегії, які розгортають Китай, Тайвань і Сполучені Штати. Але якщо взяти за приклад Україну, то битва за регіон матиме стільки ж відношення до логістики і людей, скільки до зброї і планів. І ці фактори вказують на те, що американо-китайська війна не буде ані вирішальною, ані швидкою. Скоріш за все, це буде глобальна катастрофа, ще більша, ніж та, що відбувається в Україні.
Системи та шоки. росія припустилася помилок майже у всіх сферах
Однією з головних причин, чому експерти вважали, що вторгнення росії в Україну буде швидким, є те, що вони зосередилися переважно на тому, що станеться, коли російська і українська армії зіткнуться на полі бою. Водночас вони робили величезний акцент на озброєнні, яке мала у своєму розпорядженні кожна зі сторін – росія тут мала явну перевагу. Вогнева міць москви перевищувала київську кількісно, а до початку конфлікту і якісно. російські військові мали провідні у світі засоби радіоелектронної боротьби, сучасні літаки та новітню бронетехніку – все це озброєння вважалося набагато потужнішим, ніж більшість того, що мали українці. Як писали військові аналітики Майкл Кофман і Джеффрі Едмондс у журналі Foreign Affairs за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення, росія атакувала б Україну сотнями бомбардувальників, масою ракет та інших систем, які забезпечили б російським військам "переважну вогневу силу". росія, за їхніми словами, "матиме перевагу на кожній осі нападу".
Дійсно, деякі аналітики вказували на те, що російські збройні сили майже не поступаються збройним силам США. Особливо після успіхів росії в Сирії та на сході України в роки після анексії Криму в 2014 році, вважалося, що російські війська здатні проводити операції, подібні до тих, які проводили американські війська. Сам уряд США неодноразово описував російських військових як майже рівних і близьких конкурентів своїм збройним силам.
Але ці райдужні оцінки припускали, зауважує О'Брайен, що москва чесно заявляє про якість своїх озброєнь, і що росія буде ефективно експлуатувати свої системи. Жодне з цих припущень не підтвердилося. Замість того, щоб бути в найкращому стані, багато російських систем озброєнь погано обслуговувалися або були зруйновані корупцією. За даними українських спостерігачів, росія, можливо, розпродала реактивну броню, яка є життєво важливою для захисту багатьох військових машин, що значно полегшило українцям знищення танків противника. Країна також не зробила достатньо для того, щоб навчити свої війська належним чином вести танкову війну.
росія припустилася помилок майже у всіх сферах. Але, можливо, найбільше вона зазнала невдач через свою нездатність керувати сучасними системами. Наприклад, москва особливо погано використовувала військово-повітряні сили. російські літаки досить добре працюють як окремі одиниці техніки, і теоретично вони повинні були б забезпечити перевагу в повітрі і допомогти російським сухопутним військам просуватися вперед. російське командування могло б зробити те, що роблять ВПС США, і почати свою кампанію з атаки на протиповітряні системи супротивника. Як і ВПС США, росія могла б встановити контроль над районом бойових дій за допомогою повітряних місій, які б знищували, виводили з ладу або в інший спосіб заважали ворожим підрозділам.
російські військово-повітряні сили не змогли зробити нічого з цього. Вони не змогли керувати своїми літаками як частиною складної системи, використовуючи різні військові засоби для швидкого виявлення, визначення пріоритетів і подальшої атаки на українські системи протиповітряної оборони. Як наслідок, вона не ліквідувала українську оборону. Насправді, росіяни настільки погано захистили свої літаки або використовували взаємодоповнюючі системи, що здебільшого вони літають далеко від лінії фронту, щоб триматися подалі від українських ракет.
Цілком зрозуміло, що аналітики не змогли передбачити недоліки російської авіації, як і багато інших військових невдач країни – важко сказати, як діятимуть війська, поки вони не будуть застосовані. Але військові науковці могли б зробити набагато кращу роботу. Вони люблять казати, що аматори обговорюють тактику, а експерти – логістику, але порівняно з тим, скільки часу було витрачено на обчислення кількості російської авіації і бронетехніки, то було мало розмов серед експертів про те, чи здатна росія належним чином постачати, обслуговувати і відновлювати ці сили під час війни. Фактично, деякі детальні звіти, в яких досліджувалося, як може розвиватися російське вторгнення в Україну, майже повністю ігнорували питання логістики. Замість того, щоб обговорювати, як далеко і в якому обсязі можна транспортувати і підтримувати російські поставки в умовах вогню з боку України, експерти, схоже, задовольнялися вивченням того, на що здатні російські системи в бою.
Аналітики також приділили мало часу тому, як кожна сторона буде відновлювати втрачені ресурси. Це виявилося критично важливим питанням, особливо щодо боєприпасів. І росія, і Україна використали набагато більше боєприпасів, ніж передбачалося у звітах, і тому обидві сторони були змушені шукати кулі, снаряди і ракети за межами своїх країн. росія, наприклад, звернулася по допомогу до Ірану і Північної Кореї. Україна, тим часом, стала залежною від країн НАТО. Станом на квітень 2023 року лише Сполучені Штати поставили Києву 1,5 мільйона 155-міліметрових снарядів, що змусило Вашингтон почати нарощувати власне військове виробництво. Європейський Союз також скоротив свої запаси і 7 липня оголосив про плани інвестувати понад 500 мільйонів доларів у виробництво боєприпасів. Але поки що жодна зовнішня сторона не може задовольнити апетити Києва чи москви.
Нестача боєприпасів не є унікальною для російсько-українського конфлікту. Майже в кожній великій міждержавній війні попит на кулі, ракети і снаряди значно перевищує довоєнні оцінки, і країни відчувають їх нестачу щонайбільше через кілька місяців. Під час Першої світової війни, наприклад, до кінця 1914 року всі учасники бойових дій зіткнулися з гострою кризою боєприпасів, оскільки артилерійські системи споживали їх набагато більше, ніж очікували довоєнні аналітики. Проте, незважаючи на цю історію, експерти не брали до уваги запаси і виробництво, роблячи прогнози щодо російського вторгнення. Вони припускали, що Москва переможе так швидко, що рівень боєприпасів не матиме значення.
Військові аналітики також не взяли до уваги більш широку індустріальну, технологічну та економічну силу воюючих сторін. Вони, наприклад, не врахували той факт, що Україна традиційно є одним з найбільших виробників зброї в Європі, або що, незважаючи на свій розмір, економічна і технологічна база росії не належить до числа великих держав. (російська економіка менша за економіку Канади.) Звичайні міждержавні війни ніколи не були лише випробуванням для військових, вони також завжди зачіпають цілі економіки. Експерти могли б принаймні визнати, що росія не є економічно потужною державою, і краще врахувати цей факт у своїх розрахунках.
Людський фактор. Українські таланти теж не піддалися прогнозам експертів
Вторгнення в Україну чітко показало, що державам потрібна хороша логістика і сильна економіка, якщо вони хочуть перемогти великих супротивників. Але для перемоги у великій війні цих двох факторів недостатньо. Державам також потрібно, щоб їхні збройні сили були укомплектовані високовмотивованими і добре підготовленими солдатами. І українські війська неодноразово доводили, що вони набагато більш рішучі та кваліфіковані, ніж їхні російські опоненти.
Як і у випадку з рештою війни, українські таланти не піддалися прогнозам експертів. Незважаючи на те, що Україна була країною, яка зазнала вторгнення, багато аналітиків вважали, що український народ буде розділений, а опір – скомпрометований зі самого початку. Багато українців, стверджували експерти, були проросійськи налаштовані, тому що отримали освіту російською мовою, походили з етнічних російських сімей, мали багато особистих контактів у росії, або ж поєднували ці фактори. Деякі експерти навіть вважали, що ці зв'язки означають, що українці будуть намагатися організувати повстання проти москви. (Легше провести повстання, ніж виграти міждержавну війну). Наприклад, у статті для The Week у лютому 2022 року Лайл Ґолдштейн, професор Військово-морського коледжу США, стверджував, що, оскільки "російська та українська культури досить схожі", будь-яке українське повстання буде мати труднощі з успіхом. Спостерігачі особливо скептично ставилися до того, що українці на сході країни будуть наполегливо боротися – особливо після того, як російські військові шокували їх і примусили до покори. На противагу цьому, мало хто з аналітиків стверджував, що російським військовим бракує морального духу, необхідного для здійснення повномасштабного вторгнення. Насправді, вони рідко досліджували мотивацію пересічного російського солдата.
Важко точно сказати, наскільки українська майстерність і високий бойовий дух, а також розчарування росіян вплинули на перебіг бойових дій. Але ці фактори явно позначилися на ситуації. Мотивовані українці швидко навчилися користуватися широким спектром новітнього обладнання за стандартами НАТО, а потім інтегрували його у свої збройні сили, незважаючи на те, що не мали або майже не мали попереднього досвіду роботи з такою зброєю. Рішучість України також дозволила військовим країни довіряти і часто розширювати можливості своїх збройних сил. москва, навпаки, застрягла на жорсткому, диктаторському методі військового управління, що робить її підрозділи набагато менш гнучкими. Її війська також схильні до безініціативності і не висовуються.
Високого морального духу недостатньо для перемоги у війні для України, а низький моральний дух не дозволить росії програти війну; зброя має значення. Коли в середині червня рішучі українці спробували прорвати російську оборону, їхні танки та інші транспортні засоби виявилися вразливими до цілої низки російських систем – мін, ручних зенітно-ракетних комплексів, артилерії і безпілотних літальних апаратів. У результаті, після тижнів спроб, вона припинили ці прямі атаки з використанням техніки.
Але переважаючий талант і відданість країни дозволяє їй послаблювати бойову міць росії. Наприклад, українські збройні сили з'ясували, як інтегрувати безпілотники, артилерію і ракетні системи, щоб вони могли завдавати ударів по російських військових об'єктах. Аби виявити ціль, Україна відправляє розвідувальні дрони або проводить піхотну атаку, яка змушує працювати російські артилерійські системи і, таким чином, викриває їхні позиції. Після цього українські аналітики визначають, чи варто вражати російський об'єкт, і якщо так, то якою системою його атакувати. Цей процес був би складним за найкращих обставин, і українцям доводиться виконувати його під шквальним вогнем. Але, незважаючи на складнощі і перешкоди, вони знищили незліченну кількість російських артилерійських установок, складів боєприпасів і командних пунктів – втрати, які можуть дозволити Україні просунутися далі влітку. Очевидно, що підготовка, відданість і талант українців є однією з причин, чому Київ утримує перевагу, пише О'Брайен.
Перевірка реальності. Американсько-китайська війна не буде швидкою чи прямолінійною
Війна в Україні стала реальним досвідом для українських військових, яким довелося швидко навчитися працювати з новими системами озброєнь. Меншою мірою вона також стала уроком для росії, яка намагається з'ясувати, як найкраще укріпити свої позиції. Але це також має стати досвідом для оборонних аналітиків. Конфлікт показує, що багато змінних визначають, чи функціонують складні військові системи належним чином, і що ймовірність невдачі є дуже високою. Іншими словами, вторгнення вказує на те, що державам потрібно більше, ніж хороша зброя, щоб їхні операції мали шанс на успіх. Тому експерти повинні двічі подумати, перш ніж прогнозувати, що війна буде швидкою або що одна із держав матиме перевагу.
Цей урок стосується майже будь-якого конфлікту. Але він особливо важливий, коли аналітики розмірковують про війну між Китаєм і Сполученими Штатами за Тайвань – чи не найбільш тривожний потенційний глобальний конфлікт. Війна в Тихому океані за участю двох держав може здатися, що вона закінчиться відносно швидко: або успішним захопленням острівної держави Китаєм, або нищівною відсіччю. Але якщо поглянути на те, наскільки складними будуть операції, і врахувати людський фактор, стає зрозуміло, що китайське вторгнення на Тайвань, швидше за все, буде затяжним. Для китайців напад на острів означав би спробу, не маючи жодного досвіду, провести велику повітряно-морську кампанію і навіть історично велику морську висадку – можливо, найскладнішу операцію у війні. Вони робили б це перед обличчям одних із найсучасніших оборонних систем у світі і проти населення, яке, як і українці, було б натхнене бажанням врятувати свою країну. Це буде настільки складно, що китайці цілком можуть вдатися до тривалої повітряно-морської блокади навколо острова.
Незалежно від того, чи йтиметься про блокаду, чи про пряме вторгнення, бойові дії, швидше за все, розгорнуться на значній частині Тихого океану, а логістичні виклики будуть величезними для всіх сторін. Війна буде такою ж складною для Вашингтона, як і для Пекіна. Сполучені Штати матимуть одні з найдовших ліній постачання в світі, які простягаються через весь Тихий океан, що ускладнить їх захист. Американським військам доведеться діяти відносно близько до материкової частини Китаю, що зробить американські війська вразливими до нападів. І Сполучені Штати боротимуться проти ворога, якого неможливо перемогти, і який має промислові і технологічні ресурси, щоб продовжувати боротьбу роками.
Отже, переконаний Філліпс О'Брайен, американсько-китайська війна не буде швидкою чи прямолінійною. Вона не вирішуватиметься битвою тут чи битвою там, або тим, яка країна має найсучаснішу зброю. Натомість її вирішить здатність кожної зі сторін керувати складними військовими системами і укомплектовувати свої війська добре навченим і мотивованим персоналом – можливо, протягом дуже тривалого часу. Будь-яка держава, яка планує військові дії в регіоні, повинна усвідомити ці факти, а потім двічі подумати, перш ніж розпочинати конфлікт.
Джерело: Foreign Affairs
