Це Камінь-Каширський, райцентр Волинської області. В готелі "Турія" замовляємо номер люкс, бо тільки в ньому є вбиральня. Люкс – це килими на стінах, поламані меблі, холодна вода у крані та пальми у вазонках. Сусідні двері в готельному коридорі – "Нарощування нігтів" і "Адвокат". На вулиці мінус десять, і опалення в готелі, звісно, немає. Засинаємо під символічну пісню "Синий иней", що лунає з поближнього генделика – там гуляють весілля. А вранці йдемо вимагати назад гроші, заплачені за заморожений люкс.
Очі закутаної у светри й хустки пані Галини заливаються сльозами: "Повернути можу хіба зі своєї кишені. Я теж сиджу без опалення. Приходжу додому – відразу під гарячу воду". Вона працює тут багато років, а керівництво лише дорікає збитковістю готелю.
- Готель – це обличчя міста! Я й так прибираю, пальми з Туреччини везу й постіль перу в себе вдома. Все сама…
Забираємо свої претензії назад і лишаємо засмученій жінці на столі львівську шоколадку.
Два президенти
Ми на Волі. Це головна вулиця Каменя-Каширського. Від центральної частини типового радянського містечка її відрізняє хіба що відсутність Леніна – його звалили ще у 91-му.
Неділя – день виборів і базарний день, тож людей на вулиці дуже багато. Чоловіків тут, схоже, всіх звати як не Богдан, то Сергій. Біля кафе "Каштан" знайомимось із одним Сергієм, а згодом до нас долучається ще один – місцевий депутат від "Батьківщини". Вони пропонують екскурсію містом.
- Ви, дівчата, їздите в машині з двома президентами, - жартують чоловіки. Вони очолюють спортивні клуби – "Юність" і "Фортуна".
- Єремєєв своє візьме, - впевнено каже Сергій з "Батьківщини". – Він євроінтеграцію не підтримував, був у більшості з Януковичем, голосував за закони 16 січня. Все одно голосуватимуть за нього.
Чому? Пояснює:
- На людей тиснуть гроші. Він привозив національний хор імені Григорія Верьовки! Наші собі думають: "О, клас, то ж такий хор до нас приїхав!". А ще дві машини з морозивом для дітей. Усі були в шоці! А для нього це витрати, як мені Миколаїчу пива купити.
Сергієва колега по партії Людмила Кирда таки сподівається перемогти Єремєєва. Як згодом покаже підрахунок голосів, марно.
Вибори як свято
Пиво в Камені-Каширському люблять, але горілку більше. Для цього містечка вибори – свято. Як за радянських часів: проголосував і відразу в бар, а якщо дуже кортить відсвяткувати, то спершу "стопочка", а потім уже громадянський обов’язок.
На одній із чотирьох виборчих дільниць міста над кабінками для голосування розвішали новорічну гірлянду. Це актова зала будинку дитячої та юнацької творчості, й атмосфера тут відповідна: скриньки для бюлетенів стоять на сцені, реєструють виборців жіночки у вишиванках. За вікном – танк із радянською зіркою.
Дід напідпитку не може знайти у списку Яценюка або згадати, як називається його партія. Підходить до столу реєстрації:
- Повєстка була, десь загубилася.
- Діду, не повєстка, а запрошення. Повєстка – то в міліцію.
- А, то в мене й повєстка десь була!
Кому віддати свій голос, вирішують продавчині на сусідньому базарі. Кажуть, за Єремєєва не голосуватимуть, "бо все вже вкрав". Із партією визначились одразу: "Самопоміч". Лідера, Андрія Садового, на прізвище не знають, кажуть "ну, той, ваш львівський мер".
Парубки біля базару, підморгуючи, використовують вибори як привід для знайомства:
- Ну, що, дівчата, проголосували? А ми за "Правий сектор" будемо. А за депутата… Та хто більше заплатить, за того й поставимо галочку.
Усім по барабану
Місцеві хлопці причепливі: бачать приїжджих дівчат здалека й гукають на каву, чай або "щось покрєпчє". Молодь гуртується в кількох піцеріях у центрі міста.
- Дєвочкі, підсідайте до нас за столік, ми нормальні пацани! – Ми чемно відмовляємось. – А шо я, лошок какой-то? Ну, серйозно? Нормальний, тіпо, я пацан на вигляд? – Ми підтверджуємо, що нормальний. – А якби я в інше врємя суток і доби підійшов? Ви б підсіли?
Хлопець іде розчарованим. На дільниці кажуть, що молодь майже не голосує. Та й старші люди пасивні: на 18-ту явка ледь доповзла до 50%.
Позаторік на третьому місці в Камені-Каширському була Комуністична партія. Голосували не так за комуністів, як за Адама Мартинюка, який періодично з’являвся в місті.
- За кого голосували? – питаємо стареньку бабусю.
- Та не помню. Шо першим у списку було, за те й галку поставила. – Отже, за Радикальну партію Ляшка. Інша бабуся злякалась запитання й відповіла, примруживши очі:
- Воєнна тайна. Як питають, що несеш з собою, кажи – патрони.
Бабця, яка голосувала за першого у списку
А от інженеру Володимиру та його дружині Тетяні не до сміху. Відповідає в серцях, бо накипіло: владу треба змінювати! Його сина вбили у Трускавці, й він уже вісім років не може закрити справу. Ходив по судах, вимагав повторної експертизи, ініціював безліч акцій – усе марно. Дружина намагається зупинити чоловіка, але він не змовкає:
- Що за країна, коли в судах такі люди? Я чотири роки не міг відкрити кримінальну справу! – він був на Майдані й голосує за "Правий сектор". Так йому порадили знайомі, які воюють у Дебальцевому.
- Мажоритарника не обирав, не знайшов достойного. А ті, хто голосує за Єремєєва – раби й бидло!
Розчарований в українських політиках і 27-річний вчитель історії Сергій. Хлопець воював на Сході й повернувся додому на реабілітацію. А тут мусив доводити, що справді воював, аби отримати статус учасника бойових дій.
- Ні за кого не буду голосувати. Піду на вибори, візьму і спорчу бюлетень. Намалюю дулю, - сміється Сергій. – Як може парламент півроку не забезпечувати військових елементарним – формою, буржуйками? Усім по барабану! Допомагають лише ті, чиї близькі на війні.
Весілля
Біля входу до Будинку культури, де розташована центральна дільниця, юрмляться спостерігачі від Радикальної партії Ляшка. Обговорюють музику, що лунає з кафе "Дружба". Там сьогодні весілля. Молодята разом із гостями на морозі просто неба витанцьовують під коломийки.
- Візьміть сємки й на душі стане тєплєє, - звертається один із спостерігачів до нас.
- Під фанеру валять, - каже інший, киваючи в бік музикантів.
На дільниці вже готуються до підрахунку. Нас реєструють як журналістів і попереджають:
- Ми ОБСЄ не боїмося. Все прозоро!
Дільниця закривається, й жінки починають заповнювати форми для протоколів, коли до Будинку культури залітає чоловік. Його брюки й черевики блищать, з-під куртки визирає вишиваний рушник, щоки розчервонілися – встиг з весілля.
Задихано кричить до жінок:
- Де бюлетень!?
Олександра Чернова, Христина Головко
Фото авторів
