Молодий, на вигляд не більше тридцяти років, чоловік вправно кермує мікроавтобусом. На лобовому склі в такт руху коливається прапорець ВО "Свобода". Цей мікроавтобус, обклеєний плакатами цієї партії та портретами кандидата-мажоритарника, розвозить "свободівські" брошури вулицями рідного міста чинного президента України Віктора Януковича. Водія звуть Василем, він зі Стрия, що на Львівщині, але на час виборчої кампанії приїхав працювати до Єнакієвого.
"Поки що шансів на перемогу тут мало. Але щоб жати, треба засіяти. Ось ми тут і засіваємо, так би мовити, в тилу ворога", - розповідає Василь, який практично самотужки проводив виборчу кампанію партії та допомагав її висуванцеві Ігорю Славгородському.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому інтелігенція голосувала за "Свободу"
Засівали не дарма: у самому Єнакієвому Славгородський набрав понад три відсотки голосів. Загалом по Україні партія здобула 10,44% голосів (її представники стверджують, що реальна, без фальсифікацій, цифра більша на півтора-два відсотки) й уперше пройшла до Верховної Ради. Такого результату від "Свободи" мало хто очікував: за два тижні соціологи передрікали націоналістам значно скромніші показники.
Експерти й оглядачі в один голос стверджують, що цей феномен спричинений протестним голосуванням, а також відсутністю графи "не підтримую жодного кандидата" у виборчих бюлетенях. Серед тих, хто підтримав "Свободу" - не лише ті, хто хотів дошкулити владі, але й ті, хто хотів би додати радикальності опозиції. Очевидно, частина виборців вважає, що політика Партії регіонів та її союзників вимагає більш рішучої відсічі, аніж та, яку може дати об’єднана опозиція "Батьківщина". Ще одне поширене тлумачення – зростання підтримки "Свободи" як симетрична відповідь на активізацію Комуністичної партії.
Однак не менш важливим чинником успіху "Свободи" була проведена партією розумна виборча кампанія. За офіційними даними, переданими до Центральної виборчої комісії, на агітацію в медіа "Свобода" витратила понад сімнадцять мільйонів гривень, виявившись найекономнішою серед політичних партій, які подолали 5%-вий бар’єр.
Не маючи великих грошей на агітацію, партія зосередилась на регіональній пресі, інтернет-виданнях та соціальних мережах. За результатами моніторингу проекту "Вибори та ЗМІ", "Свобода" опинилась на другому місці за кількість читачів її сторінок у Facebook, Twitter та "Вконтакте". Це дозволило партії завоювати частину молодих виборців, найбільш скептично настроєних як щодо чинної влади, так і щодо "класичної" опозиції.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український націоналізм потребує цивілізування, а не викорінення
Агітацію на телебаченні "Свобода" забезпечила, перш за все, участю в прямоефірних політичних ток-шоу. Переважно партія делегувала туди своїх найяскравіших спікерів – лідера Олега Тягнибока, Ірину Фаріон, Ігоря Мірошниченка та інших. Їхня участь у програмі була бажаною для телеканалів, аде вона загострювала дискусію й підігрівала інтерес аудиторії. Зокрема, великий резонанс мав отримав словесний двобій Ірини Фаріон із регіоналом Вадимом Колесниченком у студії "Великої політики" на "Інтері".
"Свободі" вдавалось заощадити навіть на створенні інформаційних приводів – вона використовувала події та теми, створені іншими політичними силами та владою. До прикладу, представники "Свободи" залюбки критикували закон про засади державної мовної політики (Колесниченка-Ківалова). Єдиним масштабним інформаційним приводом, створеним самою "Свободою", став багатолюдний марш центральними вулицями Києва з нагоди сімдесятиріччя Української повстанської армії. Медіа почали сприймати "Свободу" як головного гравця у правій частині політичного спектру, а інші націонал-патріотичні політичні сили не схотіли або не змогли порушити цю ситуативну монополію.
З іншого боку, "свободівці" витратили чимало зусиль для організації зустрічей із виборцями. Олег Тягнибок особисто об’їздив більшість регіонів України, побувавши навіь у невеличких містах і роз’яснюючи виборцям основні меседжі виборчої програми партії. Програма ця містила обіцянки провести імпічмент президента Януковича, люстрацію влади та провести широкомасштабні зміни "на користь українців", закріплювані у свідомості виборців за допомогою зовнішньої реклами.
"Свобода" - не лише єдина партія, яку можна назвати справді ідеологічною, але й єдина, що практично не припиняла агітаційної роботи з попередніх виборів. Здобувши на місцевих виборах 2010 року більшість у радах трьох областей Західної України та представництво в органах місцевого самоврядування багатьох інших регіонів, вона періодично нагадувала про себе виборцям задовго до початку офіційної парламентської кампанії. Вже влітку агітація стала значно агресивнішою, і з липня до жовтня рейтинг підтримки "Свободи" зріс із 4,5 до 6 відсотків (за даними соціологічної групи "Рейтинг").
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Соромно бути прихильником "Свободи"?
У Верховній Раді VII скликання, яка щойно запрацювала, ВО "Свобода" матиме фракцію з тридцяти семи депутатів – 25 "списочників" і 12 мажоритарників. Їхня присутність у Верховній Раді підвищить градус конфліктності. Відразу після виборів підтвердженням цьому був скандал довкола заяви члена політради партії Ігоря Мірошниченка, який у соціальній мережі Facebook назвав американську акторку Мілу Куніс жидівкою й заперечив її зв’язок з Україною.
Те, як свободівці викинули з сесійної зали батька та сина Табалових, а також демонстративно демонтували паркан навколо Верховної Ради, вочевидь додало їм симпатиків серед тих, хто сподівається від опозиції рішучих дій. Чимало українців розглядають майбутні баталії між "Свободою" та проросійськими політиками як своєрідну атракцію.
Свободівці виганяють тушок Табалових
Й подальші пленарні засідання за участю "Свободи", без сумніву, будуть гарячими, але чи будуть вони результативними? Поки що "Свобода" не виключає голосування за окремі законопроекти, які вважатиме за потрібне підтримати, разом із Партією регіонів та комуністами. За словами того ж Ігоря Мірошниченка, "Свобода" готова ініціювати заборону комуністичної ідеології й водночас може поєднати зусилля з КПУ в боротьбі за заборону продажу землі.
Наступним вирішальним роком для "Свободи" стане 2015-й. За результатами гри "Вибори президента у Facebook", ініційованої блогером Романом Шрайком, Олег Тягнибок здобуває перемогу вже в першому турі. Звісно ж, це голосування не є репрезентативним – підтримка "Свободи" серед активних українських користувачів соцмереж є вищою, ніж загалом у країні. Але участь лідера націоналістів у президентських виборах дуже ймовірна.
Виведення у другий тур Януковича й Тягнибока, що, ймовірно, означатиме президентство першого ще на п’ять років (аж занадто радикальними є погляди лідера "Свободи", щоб його підтримала більшість) було б теоретично вигідне Партії регіонів. Чи ризикне вона піти цим шляхом - стане зрозумілим у найближчі рік-півтора.
Ірина Фаріон в інтерв’ю "Главкому" зазначила, що ставати главою держави її шефові, може, й зарано, але рано чи пізно… Президентські амбіції Тягнибока можуть почекати й до наступних виборів, адже вичікувати, підбираючись до мети крок за кроком, у "Свободі" вміють.
Автори: Марічка Паплаускайте, Наталія Критович, Олександр Бугаєнко
Фото: прес-служба ВО "Свобода"
