В мене з політичною партією "Свобода" складні стосунки. З одного боку я вважаю себе певною мірою її прихильником: не боюся графи "національність" у паспорті, вважаю вкрай необхідним проведення люстрації в Україні, переконаний у потребі захисту прав українців і думаю, що відновлення ядерного статусу краще захистить нашу незалежність від зазіхань сусідів, ніж прагнення вступити до НАТО. З іншого мене дратує твердолобість її членства, небажання визнавати власні помилки і просити за це пробачення, надмірна впевненість у власній правоті, віра в те, що їхня партійна теорія і практика є істиною в останній інстанції. А найбільше мене дратують непотрібні скандали, що виникають на порожньому місці.
Здається, високі результати на виборах — понад 10% за партійними списками і перемога мажоритарників в тих округах, де ніхто її не очікував — закрутили голову свободівцям. Тепер можна почивати на лаврах і дозволяти собі необережні заяви і висловлювання. Але в партії не враховують одного важливого чинника: "Свобода" отримала шалені відсотки не тому, що за неї прийшли і проголосували всі футбольні ультраси, які люблять "зігувати" на стадіонах і вигукувати кричалки на кшталт "Дуче! Дуче! Беніто Муссоліні", не завдяки люмпенам, серед яких популярні ксенофобські і шовіністичні гасла.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мохник: "Свобода" має ту риторику, яку має і виправдовуватися не буде
Ядро ось цих 10% - це освічені сучасні люди, представники поважних професій - журналісти, юристи, лікарі, викладачі. Вони не приховували власної політичної позиції і вибору, отже, були набагато кращими агітаторами (на відміну від тих, хто стояв біля партійних наметів) для громадян з невизначеним вибором. Ця верства населення, на відміну, від маргінальних груп, цінить таку річ як репутація.
Люди, які складають ядро "свободівських" виборців, під впливом регулярних скандалів можуть злякатися від власного вибору і розчаруватися у партії, якій дали шанс. Особисто я не є юдофілом і вважаю, що часто антисемітизм шукають там, де його немає.
Пам'ятаю, колись, будучи школярем, примусово відвідував курс сферичної тригонометрії англійською мовою. Оскільки на парі було нудно, одного разу хлопці з класу почали запускати паперові літаки. Один з таких приземлився на стіл викладача - Бориса Аркадійовича Вульфовича. Він сильно розлютився і почав вимагати зізнання. На ігнорування викладач заявив: "Тоді я зараз викличу міліцію, яка порушить кримінальну справу за фактом замаху на життя. І до цього я ще додам акт антисемітизму".
І тим не менш розумію, що у сучасному світі публічна вимова таких слів як "жид", "ніггер", "чурка" є моветоном. Сьогодні на дворі не початок XIX століття, коли хорошим тоном і показником достатку вважалася наявність рабів у хаті. Можна без зупинки брати участь у філологічних і лінгвістичних баталіях - доводити припустимість вживання того або інакшого слова. Однак, який в цьому результат? Регулярні конфлікти, провокації, дискредитація в очах своїх виборців?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому інтелігенція голосувала за "Свободу"
Завдяки скандалам з "жидами" багатьом стане відверто соромно підтримувати "Свободу". Неоднозначні коментарі і заяви призведуть до того, що у пристойному товаристві людина приховуватиме свої симпатії і нещодавній політичний вибір. Вона ніколи не згадає у розмовах із друзями (особливо з єврейським корінням), що поставив галочку у бюлетені напроти назви націоналістичної партії.
Представники "Свободи" мають чудові шанси повторити політичний шлях американського політика Джорджа Аллена, якого називали надією Республіканської партії і реальним кандидатом на президентських виборах 2008 року. Під час виборчої кампанії — переобрання до Сенату — він скоїв доленосний для себе вчинок. Волонтер його конкурента Шекар Рамануйа Сідарт весь час був присутній на публічних виступах, створюючи останньому незручності. Під час чергової зустрічі з виборцями республіканець не витримав і двічі назвав волонтера індійського походження макакою. Лідируючи до зловісного моменту, врешті Аллен програв у 10 тис голосів демократу Веббу.
Цієї осені проголосувати за "Свободу" було мейнстрімом, радикальним протестом, актом непокори нинішній владі. Але до наступних виборів з'являться нові перспективні і помірковані партії, з якими націоналістам доведеться конкурувати за виборців. Вулична політика, де вміння запалити маси, обдарувати своїх опонентів красномовними епітетами грає ключову роль, — закінчилася. Парламентська політика вимагає стриманості, відповідальності не лише за вчинки, а й за слова.
