Міфи східної політики Польщі
Філіп Мемхес у Rzeczypospolitej рецензує "Між Майданом та Смоленськом", книжку-інтерв’ю депутата Європейського парламенту Павла Коваля, експерта з української проблематики, який позитивно оцінює явище українського націоналізму.
Мемхес зазначає, що Коваль не засуджує категорично українського націоналізму та намагається знайти у ньому позитивні риси: він звертає увагу на те, що націоналізм у більшості європейських країн є продуктом західної політичної культури. Оскільки він є "способом здобуття власної держави, власної ідентичності, пізнання власної інакшості", то завдяки цьому є позитивним проектом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке націоналізм
Український націоналізм, на думку Коваля, зараз перебуває на такому етапі розвитку, як польський 100 років тому. Депутат звертає увагу на нинішній проєвропейський курс націоналістичної "Свободи". З цього Мемхес робить висновок щодо поглядів Коваля: український націоналізм потребує цивілізування, а не викорінення, а проєвропейськість "Свободи" є її перевагою.
Коваль закликає також вийти з "оковів політичної коректності" та побачити в українських націоналістах потенційних союзників Польщі. Дражливі справи, які ділять поляків з українськими націоналістами належать до минулого, а не до сучасності. Більш того, українських націоналістів на батьківщині правляча Партія регіонів принижує як спадкоємців злочинної традиції УПА, калькуючи кремлівську пропаганду. Втім, Коваль аж ніяк не захищає українського націоналізму, маючи на меті укласти з ними антиросійський альянс.
Мислення понад партійними чварами
Адам Даніель Ротфельд. Фото: wolnapolska.pl
Видатний польський дипломат та науковець Адам Даніель Ротфельд в інтерв’ю Rzeczypospolitej звертає увагу на те, що польські політики відрізняються у позитивний бік від українських та російських та оцінює нинішні події в Україні з точки зору 2004-2005 рр., коли він брав участь у переговорах Круглого столу у Києві разом з Алєксандром Квасьнєвським:
"У Польщі взаємні зв’язки політики та бізнесу вважають ганебними. Польські олігархи напевно не опинилися б у рейтингах 100 найбагатших осіб у Росії чи в Україні. Там корупція стала частиною системи і цілком поглинула державу. Польща на їх тлі є країною, що виглядає значно краще, ніж багато інших країн нашого – і не лише нашого – регіону".
Ротфельд вважає, що підсумки переговорів у Києві у листопаді-грудні 2004 року з тодішньої точки зору були, безперечно, успіхом. Проте, з перспективи років, що минули, можна говорити не лише про успіх, але й про поразку. Цей успіх не змінив у кардинальний спосіб напрямку внутрішнього розвитку в Україні. Якби він писав про це книжку, то назвав би її "Поразка успіху".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кваснєвський закликав міжнародну спільноту не ганьбити українські вибори
Проте, на його думку, багато осіб не цінують того, що тодішні зусилля президента Квасьнєвського принесли певні тривкі зміни в Україні. Успіхом польського втручання є те, що політичний плюралізм надалі є важливим елементом розвитку ситуації в Україні. Польщі вдалося привести до формування політичної нації в Україні, формування нової громадянської свідомості. Хоча й Партія регіонів виграла вибори, але "Батьківщина", УДАР та націоналістична "Свобода" є справжньою, а не фасадною опозицією. На території колишнього СРСР це явище вартує особливого відзначення.
Причини поразки Ротфельд вбачає у низькій якості українського політичного класу у 2005-2012 рр.: "Це група людей, більше зацікавлених власними інтересами та особистими амбіціями, ніж будівництвом демократичної суверенної держави".
Майбутнє України лежить у руках нового покоління: "Формування демократичної України, що спиратиметься на верховенство права буде тривалим процесом. Може навіть довшим, ніж ми хотіли б".
Підготував Сергій Брикса
