Війна в Україні відкрила стратегам очі на нові загрози, яких до 2014 року зазвичай не сприймали всерйоз – атака Росії, прихована за нерегулярними діями "невідомих виконавців". У Польщі таку операцію було б набагато важче зробити, але чи неможливо?
Проведімо публіцистичну операційну гру - втілимось у потенційного агресора і обдумаймо: якщо він хотів би атакувати гібридно, то як би він це зробив, хто би міг у Польщі виконувати функції "зелених чоловічків".
Такий випереджувальний аналіз дозволяє краще приготуватися до ліквідації загрози, якби противник захотів атакувати, а якщо не захоче - буде лише вправою, яка ніколи не перетвориться на жахливу реальність.
Хто наступний?
Аналітики НАТО потиху, а міністр оборони Великобританії цілком відверто вказують на Латвію і Естонію і меншою мірою Литву, як наступні об'єкти гібридного нападу Росії.
Обставини в цих країнах сприяють повторенню українського сценарію, хоч це було б набагато важче. Всі ці країни є членами НАТО, на їх території базуються військові підрозділи НАТО і президент Барак Обама підтвердив, що союз і США їх захищатимуть перед можливою агресією. Зрештою, високий рівень життя в Прибалтиці не сприяє войовничим настроям серед потенційних сепаратистів.
Тим не менше, інструменти для гібридного війни в Латвії та Естонії існують. В обох країнах є сильна російська меншина, яка живе на компактних територіях і багато хто з її членів має паспорт громадянина Російської Федерації.
Ще один чинник потенційної гібридної війни – це структура власності медіа у прибалтійських країнах. Приблизно 15% медіаринку Литви - це російські ЗМІ.
Генерал Вальдемар Скшипчак, колишній командувач сухопутних військ, стверджує, що в Польщі немає потрібного середовища для гібридної війни.
Генерал Вальдемар Скшипчак. Фото: wyborcza.pl
Бюро національної безпеки, в свою чергу говорить про нетипову загрозу або так звану "складну мирову", яку польські союзники з НАТО могли б визнати чимось іншим, а не агресією. А відтак стаття 5 Вашингтонського трактату не зобов'язує їх надавати військову допомоги атакованому союзнику.
Хто міг би відіграти в Польщі роль "зелених чоловічків"? Відповідь нелегка, оскільки не видно підготувань Росії до гібридної війни у Польщі. Однак це не означає, що таких приготувань не буде. Не можна недооцінювати російської школи стратегічного планування, бо це вже класика жанру, як і московська дипломатія. З певністю можна говорити про існування аналізу можливості гібридного конфлікту, якщо такий аналіз вже не існує.
Ми теж можемо провести схожу роботу, втілюючись в роль нашого ворога.
Нещодавнє введення в дію радіостанції "Супутник" або ще раніше польськомовного порталу "Голос Росії" не можна визнати ефективним формуванням ґрунту, тому що їх силу впливу можна порівняти із колишнім радіо Тирани. Тобто впливу вони не мають практично жодного.
Також немає в Польщі поселень із російськомовними мешканцями, які б мали паспорти Російської Федерації, а це означає, що Москва не може в Польщі "захищати" своїх.
Не існує в Польщі також сепаратизму. Навіть якщо б сепаратизм створити штучно, а охочі завжди знайдуться, їх потенціал знаходився би на Кашубах і в Сілезії. Але ці групи не мають прихильності Росії. На польських українців Москва точно не мала б розраховувати.
Фото: interia.pl
Залишаються білоруси, які компактно проживають у Підляшші (місцевісь на кордоні із Білоруссю - ред). У крайньому випадку можна було б виступити на їх захист, як частини "Русского міра" і православного світу. Але для цього потрібна була б підтримка Мінська. Тоді як Олександр Лукашенко сам побоюється можливого вторгнення "зелених чоловічків" і вже почав підготовку збройних сил для їх нейтралізації. Про будь-яку підтримку білоруської ірреденти в Польщі немає мови. Цей варіант також відпадає.
Війна за Калінінград
Оскільки Росія не має кого захищати в Польщі, завжди залишається територіальна суперечка. Кордон із Росією, а конкретно із Калінінградською областю, є юридично врегульованим. Але це не означає, що його не можна підпалити. Приналежність Криму до України теж була юридично гарантована. Можливості є значні.
На Польщу припадає три чверті німецької Східної Пруссії, решта належить Росії. Історія поділу цих земель аж проситься до провокації. Перша корекція кордону відбулась 27 липня 1944 року на підставі домовленості PKWN з радянським урядом і провела лінію розділу від Бронєва на схід до Сувалк. Потім була конференція в Потсдамі і складена на її підставі угода про польсько-радянський державний кордон з 16 серпня 1945 р. Але через місяць ця угода була зірвана Москвою, яка збільшила свою територію за рахунок Польщі. Нарешті в грудні, після скарг Гомулки і Берута, Сталін визначив нову лінію кордону і цього разу вже на користь Польщі. Це дало Польщі додаткових понад 1000 квадратних кілометрів території порівняно із потсдамським рішенням. І, хоча до 1957 року кордон переносився ще 16 разів, але саме цей жест Сталіна можна було б поставити під сумнів сьогодні, як незаконний.
Москва могла б почати трактувати ці 1000 км кв. як свою територія і російські громадяни відкрили б там, наприклад, нелегальний ринок і демонстративно не платили б Польщі податків або адміністративних відрахувань. Поляки мали б цей ринок закрити. Російські "торговці" напевно чинили б опір, хтось був би побитий, заарештований.
Москва розцінила б це, як напад на своїх громадян на своїй території. На хвилі обурення на російській стороні кордону виник би спонтанний рух протесту, який організовував би мирні марші на польському кордоні із демонтажем прикордонних стовпців, руйнуванням пропускних пунктів. Польща мусила б відповісти насиллям. І ескалація готова. Але це не була б ані війна, ані напад в розумінні визначення НАТО.
Очевидно, що все це лише публіцистичні "воєнні вправи". Однак вони свідчать, що гібридна війна із Польщею можлива.
Джерело: rp.pl
