"До Бога високо, до царя - далеко": про Схід, Захід і "донецьку ментальність"
Отже, про Схід, про "донецьку ментальність", на якій Дм. Стус робить особливий акцент, зауважуючи, що там діє "закон сильнішого".
Олесь Санін у своєму "Мамаї" хай опосередковано, штрихом, та все ж дуже влучно наголошує на коренях цього поведінкового стереотипу: герой будує свою халупу з трьома стінами. Відкритість – це не тільки ознака щирості чи риса "вітменівської людини". Вона – потреба воїна на межі Дикого поля: сьогодні відсутність стіни знадобиться, аби вчасно похопитися і стати до зброї, завтра – прийняти тих, хто розділить з тобою твою самість.
"До Бога високо, до царя – далеко", – це не тільки російська приповідка, що визначає мотиви вчинків загубленої в степах людини, потребу або високої самооцінки, або ж доконечної безпорадності. Це, зрештою, нагальність самотужки, на власний розсуд укласти певні форми людського співжиття, вдатися до особливих форм організації. Демократична козацька республіка – одна з таких форм, і болото на голові щойно обраного гетьмана (отамана) – не тільки втілення його рівності серед інших, але й ознака певної умовності правління – справжній монарх (цар, імператриця, король) – далеко і вище.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія намагається повернути Україну на Схід
Оце зневажливе, за великим рахунком, ставлення до місцевого провідництва, парламентаризм Дикого поля, де "спікера" можна змінювати коли і як заманеться, позаяк він "помазаний тванню", а не "миром", є витоком не тільки розмаїтих переворотиків і путчів у козацькому середовищі, а й відтак – спонтанних селянських бунтів початку совєтчини.
Анархізм Нестора Махна аж ніяк не міг народитися в Галичині, де, як вже сказано, усі тактичні національні порухи спочатку укладалися у певну стратегію, з урахуванням впливів лобістів у парламенті чи сеймі, існування підтримки з боку патріотично налаштованих підприємців чи військовиків, зрештою, з оглядом на міжнародний розголос.
Махно не мав стратегії, і його метання між "білими" і "червоними" – не що інше, як тяглість приреченості Богдана Хмельницького на побут між кількома вогнями. Анархізм "батька" – не укладена в кабінеті теорія, а фатум безвиході, своєрідний концепт "русскаго бунта", квінтесенція достоєвщини і толстовщини водночас. Дм. Стус, може, рефлексивно зауважує: "Я не вірю, що західний світ набагато вільніший, аніж Росія. Ані в Нью-Йорку, ані в іншому місті на Заході я не можу йти по вулиці і пити пиво. Суспільство хоче міщанського комфорту, воно його має. З іншої сторони - доки стояв учора на Київському вокзалі, до мене підходило два "бухаріки", за кордоном такого не має". Відвага "бухаріків" – це не ознака демократії, а, мабуть-таки, позиція Міті Карамазова з його дилемою між "твар’ю" і "імєющім право".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кунсткамера. Іноземці приїжджають в Донбас за кадрами небаченої розрухи
Вторинність закону для "східної" ментальності яскраво виявилася у двох історично далеких фактах. Творця першої української конституції Пилипа Орлика визнали за державця на Заході, в Європі. А Центральна Рада ухвалила Основний закон УНР тоді, коли большевики стояли ледь не під стінами Педагогічного музею…
Втім дискусія про Схід і Захід триватиме, либонь, ще довго. Я вже наголошував на тому, що тут важливою є участь інтелектуалів. Вони мусять перебрати на себе роль модераторів цього процесу, наповнити його сенсами, перехопити ініціативу від політиків, і таким чином унеможливити спекуляції довкола проблеми, які неодмінно виринають на потребу моменту.
Акцент на "іншості", а не антагонізмі, на свободі думки і толерації вибору ближнього, на урахуванні відмінностей уможливить надалі пошук ідентичностей, точок дотику, які не тільки присутні, але й що не день то актуалізуються.
