Наймолодше місто України. Полтавський Донбас (фото)
Коли наближаєшся до Дніпра, помічаєш разючі зміни. За глобинським лісостепом починаються кручі – як природні (дніпровські схили), так і штучні (насипи відпрацьованої породи) – ми в’їжджаємо до промислового краю, який відомий насамперед покладами залізної руди.
Труби заводського Кременчука лишаються позаду, переїжджаємо міст, піднімаємося вгору і…перед очима неймовірної краси пейзаж! Ген-ген далеко губиться у плавнях серпантин річкового плеса – десь там втомлений Псьол, заморившись бігти на південь, розчиняється у водах свого батька Дніпра. Ліворуч – кар’єр, де видобувають будівельний камінь. Продираємось крізь чагарі та сліди пікніків (невже так важко прибрати за собою пластикові тарілки й пляшки?) і ледь не падаємо – земна твердь стрімко уривається вниз – перед нами велетенський кратер, на дні якого надпотужні Белази виглядають іграшковими машинками!
Та хіба це кар’єр? Не смішіть! Он за містом залізорудний, так там Белаз здається розміром із сірниковий коробок!, – емоційно випалює Рудий, який провів тут 14 років свого життя.
На жаль, до місця видобутку стратегічної сировини ми так і не потрапили, адже в’їзд туди ніби як заборонено. За словами знайомого, раніше можна було насолодитися видом об’єкту з оглядового майданчику. У радянські часи на фоні тих місячних пейзажів знімали фантастичні фільми. На жаль, нам не судилося побачити інопланетні краєвиди!
Цю місцину недаремно називають полтавським Донбасом – тут є відвали, які є дуже подібні до луганських чи донецьких териконів. Єдина відмінність – вони складаються з відходів залізної руди, а не вугілля. Втім, зовні майже нічим не відрізняються.
Ми трохи поблукали і в’їхали до міста з “чорного ходу”, а не через “парадне”. Маневруючи між заводських труб та гаражів, зауважуємо… дачні будиночки. Чудове місце для релаксу:-)! З одного боку автомобільна естакада, з іншого – гірничо-збагачувальний комбінат. Чесно кажучи, побоявся б купувати на комсомольських базарах огірки чи помідори – не виключено, що хтось з власників тутешньої присадибної ділянки вирішить підзаробити й винесе городину на продаж!
Місто з’явилося на мапах у 1960 році, коли тут почали видобувати залізо. Над назвою тоді сильно не парилися – Комсомольськ-на-Дніпрі. Напевно вона була задовгою і щоб економити чорнило, радянські бюрократи “обрізали” її - місто стало просто Комсомольськом. Люди почали сюди їхати в пошуках довгого рубля. Населення постійно зростало і становить зараз близько 57 тисяч.
Часи, в які Комсомольськ був заснований і розбудовувався, наклали відбиток на його обличчя. Зрозуміло, що якихось архітектурних шедеврів ви тут не побачите, проте широкі проспекти, зручно сплановані розв’язки та величезні парки роблять містечко досить привабливим.
Приватного сектору не видно. Ядро міста складають однакові панельні п’яти- й дев’ятиповерхівки. Є й місцевий “хмарочос” – 15-поверхова будівля. Погодьтеся, для 57-тисячника в Україні це рідкість.
З роботою тут усе гаразд – більшість обласних центрів позаздрила б! Залізорудний кар’єр, видобуток будівельного каменю, завод окатишів, сталеливарний завод, трикотажна фабрика, деревообробний комбінат, потужне водосховище – є де працювати й чим зайнятися!
Місто доглянуте й охайне. З постачанням також немає жодних проблем. В одному з місцевих супермаркетів, наприклад, я знайшов те, чого ніде ще не бачив в Україні, – латиське пиво.
У Комсомольську багато зелених насаджень. Шкода, але надворі стояв листопад і ми не мали нагоди помилуватися цією красою. Напевно у квітні тут напрочуд гарно! Також, я зауважив, що на вулицях дуже багато кривих дерев. Радіація? Хтозна. Лічильника з собою не було, проте цілком можливо, що від навколишніх кар’єрів “фонить” і досить добре.
На жаль, ми не побачили пам’ятників бабці, яка торгує насінням, і сантехнікові (ага, тут і таке є!). Зате помилувалися напрочуд оригінальною композицією з трьох танків, монументом афганцям і Леніним. Незвично, правда? Між іншим, вождь світового пролетаріату показує напрямок руху до світлого майбутнього перед будівлею міської ради, що також, погодьтеся, є рідкістю для усіх пост-радянських міст! Для тих, хто не зрозумів, це – жарт. Просто смайлика поставити забув.
Мешканці тут під стать місту – я ніде не бачив такої концентрації молодих мам!
Розуміють, що житимуть недовго, от і намагаються зробити “кіндера” ячкомога раніше. Екологія, самі розумієте..”, – з серйозним виразом обличчя говорить один із супутників, що полюбляє чорний гумор.
Втім, я б не сказав, що повітря важке. У якомусь Кривому Розі дихається значно гірше!
Тут є район, де життя немов завмирає. Він має назву Барбара (наголос на другий склад). Достеменно невідомо чи не на честь відомого серіалу. Як би там не було, а ввечері тут дуже затишно.
Сонце сідає за плавні, фарбуючи воду в багряний колір. Поодинокі постаті рибалок в камуфляжі похитуються в такт хвилям біля самої кромки води. Старий сірий кіт треться об пластмасове відро, сподіваючись дістати рибку на вечерю. Ідилія! Яку зрідка порушує гуркіт моторного човна..
Оскільки Комсомольськ дуже компактний, дістатися будь-якого району можна за декілька хвилин. Машиною. Якщо полюбляєте піші прогулянки, то за півгодини.
Неподалік Барбари, вздовж штучного каналу розкинувся величезний парк. На вході до головної оази міста стоїть церква. Новобуд, звісно, але досить гарний. Минаємо місток і занурюємося в сосновий бір. Повітря чисте – аж голова йде обертом! З дерева на дерево стрибають білочки, по воді плавають качечки, у вершинах сосен співають птахи..
На невеличкому пагорбі височіє пам’ятник українським козакам. Ви спитаєте, яке вони можуть мати відношення до міста, заснованого лише 51 рік тому? Справа в тім, що декілька століть тому тут була прикордонна зона. З півдня часто налітали тюркські кочівники, які завдавали чимало клопоту навоклишнім поселенням. Відважні вояки з оселедцями виконували захисну функцію, надовго відбиваючи гостям з причорноморських степів бажання поживитися на дурняк! До речі, сусідній Кременчук було засновано саме козацтвом.
Крокуємо парком далі. Дуже чисто і охайно! Є навіть велосипедні доріжки, що не часто побачиш в Україні. Тенісні корти, дитячі майданчики, купа лавочок на кожному кроці. Недаремно тут улюблене місце відпочинку комсомольчан (чи комсомольців?) та гостей райцентру. А ні! Ніякий це не районний центр! Комсомольськ є містом обласного підпорядкування.
Закінчуючи спацер, зауважуємо купу оригінальних скульптур на чолі з жирним відгодованим Котом у чоботях, який тримає в руці здоровенного капелюха – під ним фотографуються всі, кому не лінь! Може банальність, а може й якась комсомольська традиція. У Римі є фонтан, до якого треба кинути монетку, щоб повернутися. А тут, можливо, необхідно засунути голову в цей убір – і тоді обов’язково ще раз завітаєш сюди. До речі, непогана була б легенда для туристів. Комсомольці (чи все ж таки комсомольчани), використовуйте поки хтось інший не запатентував:-)!
Оригінал: brodiahy.org.ua
