RSS
CУСПІЛЬСТВО МЕДІА.ГОЛОВНЕ

Чи варто боротися за те, аби Донбас залишався у складі України?

Думайте - самі, вирішуйте - самі: мати або не мати?
Активна діяльність терористів на сході країни та їх прихильників, їхні дії, спрямовані на руйнування України та підрив її безпеки як політичної так і економічної, наштовхують на роздуми, чи потрібно жити у країні з тими, хто так сильно намагається увійти до складу нашого північного сусіда.
Чи варто боротися за те, аби Донбас залишався у складі України? Донецьк. Фото: AFP

Ризикую накликати на себе праведний гнів патріотів, але треба, нарешті, визначитися. Якщо виходити з позицій "Україна у її історичних кордонах - понад усе", тобто збереження територіальної цілісності виправдовує і загибель безневинних людей, і підкорення особистості інтересам держави, і неминучі проблеми з модернізацією країни - тоді чим це краще за ідеологію кремлівських імперців? Адже вони з абсолютно тих самих позицій душили Чечню!

Так, режим, який там встановився у період відносної незалежності, не викликав жодних симпатій. Але він певним чином відображав волю тамтешнього населення. Замість ізолювати його, та позбавитися численних "метастазів", які він пустив по всій Росії у вигляді чеченської мафії, Кремль вогнем та мечем приборкав бунтівну республіку. Результат? Росія значно відкотилася від демократії на усіх рівнях, змушена платити велику данину у якості відкупу від бунтівників (класика "суспільного порядку з обмеженим доступом" за Нортом, Воллісом та Вейнгастом), і зберегла у своєму складі чужорідне тіло. Саме той факт, що воно докорінно відрізняється за культурою від решти країни, серед іншого, робить демократію у цілій країні майже неможливою. Тому ми і відчуваємо фальш та непослідовність, коли російський демократ говорить "Кавказнаш".

ЧИТАЙТЕ: На чому планують заробляти "народні республіки" Донбасу

Росія, як імперія, що живе ресурсами, виправдовується тим, що, мовляв, якщо відпустити Чечню, то завтра відділиться Дагестан, потім підуть усі інші, на чолі з Ханти-Мансійським та Ямало-Ненецьким автономними округами, звідки основна частина багатства верхівки (та й значна – усієї країни) походить. Утім, це, по-перше, неправда, бо навіть в абсолютній більшості національних "автономних республік" корінне населення складає незначну меншість, і навіть тоді не завжди прагне відокремлення. Зокрема, у Сибіру нема кому відокремлюватися. Та й, по-друге, нема куди. Навіть Татарстан, при усій своїй незалежності, не має кордонів ні з ким, окрім тієї ж РФ. Тож нічого особливого не сталося б, якби Чечні дали йти своєю дорогою. Хоча тоді б Путін, напевне, не став президентом. Точніше, він ніколи не став би президентом країни, яка таке допустила б. А ось президентом Росії – став, і міцно тримається при владі ось уже скоро 15 років – до брежнєвських 18-ти недалеко залишилося…

ЧИТАЙТЕ: Чим вихваляються у соцмережах "мирні" прихильники Донецької Народної Республіки

Зараз подібну ситуацію має Україна з Донбасом. Цей регіон (окрім Північної Луганщини, яка культурно належить скоріше до Слобожанщини) має дуже істотні відмінності, підтверджені багатьма соціологічними дослідженнями. Більшість населення там сформувалася у період індустріалізації, а чималу частину взагалі склали колишні в’язні. При чому, оскільки індустріалізація за радянських часів проводилася домодерними методами, то і культура, яку вона несла, була у багатьох вимірах ще дальшою від справжнього підприємництва і свобод, ніж навіть аграрна. Дані вказують на те, що у той час, коли більша частина України за цінностями нагадує скоріше Південну Європу, Донбас докорінно відрізняється: він є частиною так званого "русскаго міра". Зокрема, усій Україні притаманна доволі «інклюзивна» політична та управлінська культура – з правом "вето" для меншості, з намаганням вирішити суперечки мирним шляхом, тощо. А на Донбасі панує принцип "переможець отримує усе", і компроміс вважається ознакою слабкості. Це одна з причин кримінальної історії цього регіону у 90-ті роки, яка була на порядок суворішою за будь-яку іншу частину України, за виключенням, можливо, Криму – який, за тими ж даними, теж є нетиповим, причому у тому ж самому сенсі.


Фото: pravda.com.ua

Тож, чи варто боротися за те, аби Донбас залишався у складі України? Відповідь залежить, по-перше, від мети; і по-друге – від ціни питання.

У першому вимірі треба відокремити дві споріднені, але не тотожні проблеми.

Перша – це зупинити Путіна. Це є імператив не тільки наш, але всесвітній, особливо актуальний для Заходу. Адже йдеться не просто про огидну особистість, а про дотримання принципів, базисних правил гри, при чому вигідних насамперед розвиненим країнам (хоча і іншим – теж). Тому тут можна розраховувати на співчуття та підтримку. Звісно, коли ми самі будемо опиратися. Питання у тому, де і як зупинити агресора.

Наразі доволі очевидно, що зупинити його саме на Донбасі, де не заслані провокатори, а прості місцеві мешканці щиро готові блокувати пересування військ та підгодовувати "зелених чоловічків", буде принаймні дуже важко. Звісно, легко списувати це на пропаганду, вважати людей обдуреними – можливо й так, то що далі? Це реалії, хай сумні, але на сьогоднішній день об’єктивні. Якщо б був час на кропітку роботу з роззомбування, просвіту, та перевиховання, то напевно був би шанс на успіх – але наразі невідомо, наскільки великий. 

Далі постає питання: припустимо, Путіну вдалося відколоти чи приєднати до себе Донбас. Чи зупиниться він на цьому, чи цей шматок "застрягне у горлі"? Наразі відповіді немає, питання відкрите. З одного боку, тиран займає весь доступний йому обсяг, і чим більше він захопив, тим більше хочеться ще. До того ж, захоплені території можна використати як плацдарм – сьогодні таким є Крим. З іншого боку, з кожним кроком ціна росте, а "прибуток" падає: якщо Крим дуже багато росіян з давніх давен вважали "своїм", тож його анексія була довгоочікуваним подарунком, то Донбасу зрадіють вже набагато менше. А чим далі на Захід, тим більше буде до Путіна питань на кшталт "а за яким бісом ти туди поліз? Що ми там забули?". Отже, якщо ближча до істини – перша версія, то зупиняти ворога треба на дальніх рубежах, якщо друга – то, можливо, треба будувати оборону на іншому принципі. Далі фантазувати не буду, бо це вже чисте аматорство, нехай вирішують професіонали.

Але до певної міри незалежно від цього питання існує друге: що робити з Донбасом? Якщо, припустимо, від Путіна його вдасться врятувати, то що далі? Під якими гаслами мають воювати наші "анти терористи", аби мирні місцеві мешканці їх сприймали саме як визволителів, а результат не нагадував Чечню? Як зробити, аби захищаючи "територіальну цілісність" Україна не почала перетворюватися на Росію? Однозначних відповідей наразі теж немає. Але суспільна дискусія буде плідною, якщо вона структурується навколо певних ґрунтовних питань.

ЧИТАЙТЕ: Що буде з "Донецької народною республікою", якщо прибрати вплив з боку Росії?

Спочатку, що виграє Україна від наявності Донбасу у складі єдиного державного простору.

По-перше, звичайно, на тлі описаних вище культурних відмінностей там-таки поруч живуть нормальні люди. Є відносно незалежний бізнес, інтелігенція, були навіть невеличкі але важко навіть уявити собі наскільки відважні Євромайдани. Хоча, будемо відверті, більшість із таких людей вже у Києві та інших містах решти України – бо бал на Донбасі давно правлять іншого ґатунку персонажі. Відбувся своєрідний природний відсів. Утім, не зважаючи на це, як кажуть знаючі люди, тренд був, принаймні в останнє десятиліття, все ж таки на зближення з рештою України. Тож, є надія, що принаймні за десятиліття чи кілька десятиліть Україна зрештою «перетравила» би «чужорідне тіло» - регіон став би, хоча і специфічним у культурному відношенні (включаючи, можливо, і мову, і звичаї), але українським – і, відповідно, на той час європейським – за базовими цінностями. Точніше, була така надія, допоки не настав момент істини. Ну, хоча б помріяти можна…

ЧИТАЙТЕ: Луганські сепаратисти хочуть об'єднатись з донецькими в "єдину державу"

По-друге, якби вдалося хоча б, як мінімум, переконати жителів Донбасу у європейському виборі, то Україна могла б скористатися з одного з наріжних європейських принципів "сила у різноманітті!". Адже відомо, що, скажімо, подружжя стає особливо міцним та успішним, коли партнери доповнюють одне одного: мовчазний – балакливого, емоційний – виваженого, тощо. Так само, Схід має певні традиції та властивості характеру, яких бракує на Заході, і навпаки; а разом вони можуть більше ніж поодинці. Але, так само, як і у випадку подружжя – тільки тоді, коли обидві сторони поділяють певні базові цінності. В іншому разі вони не можуть дійти згоди навіть у дрібницях, жорстко протистоять одне одному у фундаментальних питаннях, і витрачають більшість сил на боротьбу одне з одним. В такому разі краще розлучитися. Тож питання №1: чи є розбіжності Донбасу з рештою України фундаментальними? Чи, все ж таки, за сприятливих умов і відсутності зовнішнього фактору їх можна було б з часом подолати?

Третій, суто економічний, фактор, який часто наводять є насправді теж неоднозначним. З одного боку, Донбас дає відчутну частину валюти. Але добре це чи погано? Звісно, коли чи не усе імпортується, то будь-який дефіцит валюти (що тягне за собою девальвацію) сприймається болісно. Утім, саме тому воно і імпортується, що є приплив валюти від експорту. Менше буде чого експортувати – менше буде за що імпортувати. Ті вітчизняні виробники, що наразі конкурують з імпортом, здихнули б з великим полегшенням, якби притік валюти зменшився. Зрештою, за якийсь час економіка стала б тільки здоровішою. Утім, наразі невідомо, на скільки саме. Бо через Донбас іде експорт металу, який виробляється з руди – а її родовища на Полтавщині і Дніпропетровщині. Аби оцінити вклад власне виробників, треба було б прорахувати усю їхню економіку, виходячи з світових цін на сировину. Не знаю, яким би вийшов кінцевий результат, це питання теж потребує відповіді. Принаймні Донбас точно не "годує Україну".

Про роль донецького вугілля у енергетичній незалежності годі й говорити. По-перше, і левова частина енергозалежних підприємств теж там розташовані. По-друге, вугілля, на відміну від газу, можна імпортувати (при чому, дешевше!) звідки завгодно, світ великий. От, хіба що сланцевий газ Донеччини не завадив би… Але хто б дав його видобувати, коли місцеве населення масово дивиться російські канали, а Газпром добре вміє давити конкурентів інформаційно? Натомість, за деякими оцінками без Донбасу Україна могла б обійтися газом власного видобутку. Оце була б справжня енергетична незалежність! Утім, це – дуже попередні оцінки, потрібні ретельні підрахунки.

ЧИТАЙТЕ: Російські "солдати удачі" в Донбасі: представники правої ідеї

Що ж ми платимо за ці (умовні) переваги?

По-перше, це, звісно, бюджетні гроші: обидві області годуються за рахунок бюджету. При чому, субсидії на вугільну галузь – це ще не усе: регресні позови, пенсії працівникам шкідливих виробництв, вкладення в інфраструктуру… Утім, цифри наводити передчасно. Адже підрахунок, який базується виключно на балансі податкових надходжень та зустрічних трансфертів з центрального бюджету неповний. За таким методом, в Україні тільки декілька областей є донорами, усі решта – реципієнтами. Це пов’язано з великою часткою непрямих податків у бюджеті, насамперед ПДВ, який є податком на внутрішнє споживання. Експортери його не сплачують, бо їхня продукція споживається поза межами країни; натомість, сплачують імпортери. А місце продажу часто не співпадає з місцем виробництва чи розмитнення товару, тому майже усі області дотуються за рахунок загальнонаціонального ПДВ. Знову-таки, потрібен ретельний підрахунок аби дістати точний баланс. Єдине, що можна сказати на підставі наявних даних – від втрати Донбасу та Криму ВВП на душу населення в Україні не зменшиться.

Але другий фактор, політико-економічний, майже напевне переважає навіть можливий позитив. Адже від політичної складової залежить економічна політика, а від неї, своєю чергою – темпи зростання. І додаткових кілька відсотків від ВВП за кілька років перекривають втрату усього Донбасу разом узятого, навіть якщо б там не було утриманців, та й взагалі людей, а тільки машина з виробництва доданої вартості. І ось тут виявляється, що наявність чужорідного тіла коштувала нам добробуту.

Від початку незалежності, Кравчук побоювався радикальних реформ передусім тому, що бачив приклади кривавих розколів поруч (хоча б у тій же Молдові), і утримувався від різких рухів у неоднорідній країні. І, зрештою, змушений був іти у відставку завдяки шахтарським страйкам. Зволікання з реформами коштувало Україні дуже дорого: спаду у 60% не мала жодна з пострадянських країн, якщо тільки там не було війни. Хоча можна сказати, що війни були саме там, де зашкалювала неоднорідність, тож у ний і треба шукати першопричину.

Весь час незалежності саме Донбас був основним електоральним полем комуністів. Сам Симоненко пишається своїм донецьким походженням. Комуністи, у свою чергу, завжди ставали на перешкоді економічним реформам, натомість вірно служили московській владі. Можливо, якби не їхній супротив, то і відродження після початкового спаду розпочалося б раніше. Якби, наприклад, основними опонентами Кучми були не «червоні», якими він міг лякати усіх, і прикривати свої грішки загрозою їхнього повернення, а ті ж націонал-демократи, то і історія його правління була б іншою. Або він взагалі не прийшов би до влади – хто його знає, історія не знає слова «якби».


Фото:dn.ua

І, нарешті, саме "жителі Донбасу" привели до влади відповідного президента. Якби не необхідність протистояти йому (а в його образі – усьому "донецькому кланові", починаючи з 2003 року, то весь політичний спектр сформувався б по-іншому. Так, там було б протистояння, нікуди не поділися б ані корупція, ані підступництво, ані популізм. Але центр змістився би відчутно у бік Європи. Скоріше за все, це було б протистояння на кшталт польського чи литовського, тільки, можливо, брудніше – навколо шляхів до Європи, а не самого вибору.

Тож, попередньо баланс скоріше негативний, аніж позитивний. Які з того висновки?

Перший і найголовніший: не треба боятися відокремлення Донбасу як такого. Нехай цього боїться сам Донбас. Треба давати відсіч Путіну та його "чоловічкам", які хочуть силою відтяти частину України. Але ми так само не можемо, навіть морального права не маємо, силою примушувати тих самих людей жити з нами в одній країні, так само, як чоловік не має права примушувати дружину жити з ним, якщо вона прагне розлучення (або навпаки). Навіть якщо він її кохає, як би боляче це не було. Аби тільки волевиявлення було чесним (розлучення – мирним, за власним бажанням)! Тож, питання саме у тому, як зробити його чесним, та що робити з окремими районами та населеними пунктами, які проголосують по-різному. Бо точно так само, Луганськ не в змозі і не в праві вказувати Сватову з ким залишатися. Навіть діти при розлученні батьків можуть вибирати, з ким із них залишитися.

ЧИТАЙТЕ: Східну Україну тероризують бойовики Кадирова, - журналіст

Так, можливо ми і могли б жити у злагоді, принаймні притерпітися одне до одного, якби не зла "теща", яка підбурює "дружину" до бунту. Що ж, якщо люди дійсно щиро підтримають сепаратизм, то доведеться дочекатися коли природа зробить своє. І коли ніхто не заважатиме, то ми, напевне, знову зійдемося, або принаймні будемо жити як добрі сусіди (як чехи із словаками). Але за однієї умови: якщо "розлучення" буде мирним. Кожна краплина крові, що ллється зараз на вулицях донецьких міст, кожна труна, поглиблює прірву, та ускладнює подальше співіснування. Тож, другий висновок: ціною за збереження територіальної цілісності не мають бути людські життя. Принаймні, життя місцевих мешканців, особливо мирних – смерть засланих диверсантів нехай турбує Росію.

Але йдеться не тільки про ціну, прямо виміряну у життях. Якщо більшість жителів Донбасу одночасно полюбляють Путіна, але хочуть жити в Україні, бо їх і тут непогано годують, а в улюбленій ними Росії натомість не дотують вугільну галузь – то навіщо нам такі "патріоти"? Аби і надалі їх годувати? А вони (точніше, їхні пани, яких вони беззаперечно слухають) у той самий час будуть плести інтриги проти України і заважати нам усім повертатися до сім’ї європейських народів? То нехай краще ці субсидії підуть на ліки для хронічно хворих, на допомогу найменш забезпеченим, на будівництво доріг… Або взагалі залишаться у наших з Вами кишенях. Тож, третій висновок: не варто зберігати територіальну цілісність ціною відмови від ліберальних реформ, ціною збереження субсидій та непрозорих схем, монополій та олігархату.

Четвертий висновок: територія – це, можливо, і добре, принаймні віддавати її ворогу за просто так не можна. Але не треба заради неї самим ставати Путіним, який готовий нищити власних співгромадян, аби тільки не дати їм піти від його влади. Адже в Україні немає навіть того виправдання, яким прикривалася Росія: нашу країну агресія тільки згуртувала.

ЧИТАЙТЕ: Ким є сепаратисти на сході України

Що робити? Ну, по-перше, спробувати знайти відповіді на поставлені тут запитання. Можливо, в процесі цього виникнуть наступні, а за ними – наступні, але не відповівши собі чесно не можна визначитися з діями. І головний критерій тут, як на мене – старе, але не застаріле гасло "не зрадь Майдан". Компроміс, на який ми можемо піти заради збереження територіальної цілісності впирається у ті цінності, за які віддали життя сотні, а здоров'я – тисячі наших співгромадян. А саме: європейський шлях розвитку; "перезавантаження" України з будівництвом нової країни, де не буде місця олігархії та корупції; визнання людської гідності – на противагу намаганням "македонів" ламати супротивників "об коліно"; недопущення концентрації влади та її безконтрольності…

Наприклад (на правах фантазії), чому б не застосувати проти Путіна його улюблене дзюдо? Ви хочете незалежності? Ви дійсно її прагнете? Мрієте вступити до Митного Союзу як повноправна держава? Гаразд, ми готові поважати вашу волю! Але де ж вона? Отой "референдум" під керівництвом ГРУ, під дулами автоматів, на роздруківках з принтерів, та без перевірки документів? Не смішіть світ цією пародією!  Якщо дійсно бажаєте визначитися – тоді допоможіть нам встановити законний порядок, вигнати терористів, і буде вам референдум. Під міжнародним наглядом, з миротворцями ООН (але без росіян!), чесно та легально. Але – по районах, не по областях. І з альтернативним запитанням, як належить. Хто проголосує за відокремлення, той піде своїм шляхом: по всім правилам облаштований кордон, з колючим дротом та іншими ознаками розділення. І живіть як хочете, тільки грошей вам Україна більше не дасть.


Фото: 24daily.net

А, заодно, виселити на малу історичну батьківщину увесь "македонівський" призов часів Януковича, попередньо звільнивши його з державної служби та правоохоронних органів. Заодно членів ПР з інших місць України, корумпованих ментів, садистів з "Беркуту", тощо. Ні, звісно, не сталінськими методами, а цілком цивілізованими: відкривати кримінальні справи за насправді скоєні злочини, не перешкоджати ховатися у рідних (або гостинних для "соціально близьких") донбаських краях: нехай там перестріляють одне одного самі. А хто не втече – саджати.  Заодно у такий спосіб скоротити державний апарат (не забуваючи, однак, про функції). Натомість, на звільнені місця та нерухомість селити біженців, які, на жаль, теж будуть. Спробуємо зробити, аби вони себе відчули більше вдома тут, аніж на історичній батьківщині.

Можливо мені здається (відверто кажучи, не дуже знаюся на місцевому менталітеті), але нормальних людей така пропозиція мала б витверезити. В такому разі можна було б зберегти не просто територіальну цілісність, але і свідому єдність країни, що набагато важливіше – і це було б справжнє вирішення проблеми. Адже тоді ніхто вже не зміг би нарікати на те, що, ніби то, "Донбас не чують". Але навіть у гіршому разі, якщо подекуди більшість буде за відділення, катастрофи не станеться: Україна без них проживе. Тим більше, що йтиметься тільки про окремі місцевості, навіть не про усі обласні. Решту районів та місцевих громад варто було б приєднати до Дніпропетровської та Харківської областей, в рамках ширшої адміністративно-територіальної реформи. Хоча, звичайно, може виникнути великий головний біль там, де населення строкате, як це часто буває при подібних розмежуваннях.

Але навіть усі ці проблеми не йдуть у порівняння з тими, які здатна породити невдала політика щодо "об'єднання країни" за будь-яку ціну. Це може обернутися новим провалом реформ, новим розчаруванням, політичним відродженням мерзотників, втратою європейського вибору – і, зрештою, втратою цілої України. Як вже ледь не обернулося кілька місяців тому. Тож краще ризикнути втратити частину – ми ж, зрештою, не імперія, для нас це не смертельно.

Володимир Дубровський

Оригінал: КРИТИКА.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (24) +

Додати коментар

  • Чубірка Василь11 липня 2017 04:15
    Хочу би лугпдон і все, що має подібний контингент випарувалося з України. При чому-не важливо яким спосом-просто зникніть. Відповісти
  • Анна Сирогос20 травня 2014 16:01
    Вам тяжело кормить Донбасс и шахтеров с их профзаболеваниями и травмами и смертями на производстве?! А не надо было с того же Донбасса все годы независимости выдавливать последние соки, ничего не вкладывая взамен ни в производство ни в здоровье людей!Прошло уже много десятилетий и Донбасс является тоже частью научного и культурного достояния Украины. Такого уровня ожеговый центр чуть ли не единственный в Украине. А по статистике в Западных областях Украины регистрируется профзаболеваний не меньше чем в Донецкой и Луганской областях!Так что прикусите язык! Відповісти
  • Татьяна Александровна19 травня 2014 19:16
    Статья провакационная и скорее заказная. Очевидно кто-то очень заинтересован и дальше раскалывать наше общество и судя по комментариям автору статьи это удалось сделать. Дубровский, вы - мерзавец и тот о котором говорят: "моя хата з краю". Відповісти
  • Татьяна Александровна19 травня 2014 19:06
    Если отдать Донбасс, тогда вся эта погань, во главе с Путиным полезит дальше. А Путину Донбасс не нужен, а вот Харьков . Днепропетровск и другие части Украины очень даже интересны. А ведь ему и Крым достался с лёгкой руки, но он захотел больше. Так что Донбасс нужно отстаивать, ведь там живут наши украинцы, которые хотят жить в Украине и их большенство. Стыдно вам так ущербно мелочно и низко рассуждать: ОСТАВИТЬ , ОТДАТЬ. Нужно защищать свою землю, свою родину.... Відповісти
  • Ahatanhel19 травня 2014 18:56
    ну, ця стаття вже краща за більшість тої наївної фігні, яку переважно в нас продукували, але все-одно автор погано розуміє ситуацію на Сході. Він розглядає все полярно — «або люди за Україну, або за Росію», хоча насправді в нас там все далеко не так. І навіть серед «сепаратистів» спочатку значна частина не хотіла від’єднуватись від України. Автор не бачить, чи не хоче бачити всю складність ситуації. А ще, те що мене дивувало — з самого початку кризи у нас розглядали все лише в двох варіантах — або придушити силою, або «відпустити Донбас», при тому що він тоді ще й не дуже то хотів відділятись. Варіант домовитись практично ніхто в нас не розглядав і не розглядає.
    А щодо конкретики: «Весь час незалежності саме Донбас був основним електоральним полем комуністів» — ну це ж неправда. Ще в 1999 році голоси на Донбасі розділились прибл. порівну — за Кучму й Симоненка. В 2002 році Донецька область — єдина, де перемогла «ЗаЄда». Але такої ролі, як для ПР Донбас для комуністів, все-таки не відігравав. А Південь-Схід був базовим регіоном для КПУ лише з 2002 року. На перших парламентських виборах комуністи перемогли майже всюди, крім Західної України. Може нам ще тоді треба було розділятися, по Збручу?
    «Якби, наприклад, основними опонентами Кучми були не «червоні», якими він міг лякати усіх, і прикривати свої грішки загрозою їхнього повернення, а ті ж націонал-демократи, то і історія його правління була б іншою» — знову ж таки, один епізод 1999 року переноситься на весь період правління Кучми. Навіть якби в складі України не було Донбасу в той час, націонал-демократи все-одно були б слабшими за комуністів.
    Між іншим, у 1999 році Вітренко отримала максимум на Сумщині — 30%, але лише через три роки, на парламентських виборах ситуація була зовсім інакшою.
    «І, нарешті, саме "жителі Донбасу" привели до влади відповідного президента» — А хіба не Західна Україна в 1999 році масово проголосувала за Кучму? Може нам треба було б і їм подякувати за це та ще тоді «відпустити» «западенців»?
    І автор чомусь надто вже сильно переконаний, що Путін хоче приєднати Донбас до Росії. Хоча насправді це зовсім не факт. Відмінність подій на Донбасі від кримського сценарію з самого початку вказувала на те, що тут схоже все інакше, і мета в тому числі.
    І вже задовбало писання в стилі, що «ми тут усі такі хароші, а вони там всі такі погані». Ніхто навіть не задумується: а може й ми в чомусь помилялись? Відповісти
  • Володимир Критович vovakokus19 травня 2014 16:46
    підтримую автора на сто відсотків Відповісти
  • Mikeeuropean19 травня 2014 16:34
    Я хочу поделиться своим мнением. Очень интересно было читать статью автора, почти во всем его поддерживаю, но всегда есть "НО" и в этом случае оно достаточно большое. Это "НО" в виде стран запада, которые скажут : " Воу, слушай, мы тебе помагаем, а ты что творишь? Земли много? Благотворительностью занялась(Украина)? Страны запада никогда это не поддержат, и с Украиной усложнятся отношения. Хоть это, как вы называете, инородное тело, но мы должны ценить то, что имеем, у многих даже такого нету. Есть же такая мудрость или наблюдение, ценим когда теряем.
    Спасибо. Відповісти
  • Иван Петров19 травня 2014 16:18
    Статья по своей сути бредовая, писал ее самый настоящий фашист, но никак не патриот Украины. Да и коментарии здесь проглядывается фашистские. Вы хотите жить мирно? Да для вас человек никто. Зомбированные вы укросми. Авю жизнь вы презирали Донбасс и продолжаете это делать, А вот по поводу кто кого кормит могу поспорить. Изучайте статистику. Відповісти
  • Юрий Галинковский19 травня 2014 16:11
    Абсолютно со многим согласен.Я ещё в 2004 году писал в интернете,что Крым и Донбасс нужно отделить от Украины,а сейчас-тем более.Не готовы люди в большинстве своём двигаться в сторону европейских ценностей и не дадут остальным регионам Украины это делать.Необходимо на Донбассе провести легитимный референдум и,если люди там захотят выйти из состава Украины,то пусть отделяются,а всем ,кто захочет переселиться в Украину,пусть компенсируют им затраты на переезд и обустройство.Плюсы и минусы в статье описаны. Відповісти
  • Василий Петин19 травня 2014 16:09
    Да пуй хутину, а не Донбасс!!! Отстоим!!! А за такие разглагольствования автору статьи надо прическу испортить. Ну во-первых, пока дочитал до половины - уснул. А во-вторых сепаратизмом попахивает. Відповісти
  • Докучаевск.info dokuchaevsk19 травня 2014 16:07
    Люди на Донбассе уже по горло сыты беспорядками, которые устроили заезжие "туристы", и бездействием властей, которым некогда заниматься проблемным регионом - они заняты своим благоустройством на теплом месте. Регион бросили на растерзание и, похоже, там сверху уже обо всем договорились и поделили Украину на губернии и княжества. Только вот людям продолжают головы наполнять враждой и ненавистью. Вспомните прошлый чемпионат Европы по футболу - восток гостеприимно встречал гостей с запада, а запад с радостью принимал гостей на своей земле и не было вражды, и пили пиво вместе за одним столом и болели за одну страну. Очнитесь - не ведитесь на зомби-провокации, остановитесь и задумайтесь кто и для чего все это устроил. Я, как коренной житель Донбасса, могу вам уверенно заявить - в сказки про "[***]овцев" здесь не верят, люди доброжелательны к соотечественникам с запада. С удовольствием покажут все достопримечательности и угостят в местных пабах лучшим пивом. Україна єдина - Единая cтрана! Відповісти
  • Олег Буравлев19 травня 2014 16:05
    Я бы согласился с тем, что желание жителей Донбасса жить в РФ можно удовлетворить. Снятие прямых дотаций в размере 34 млрд. грн помогло бы стране. Но меня останавливает несколько вопросов.
    1. Все ли жители хотят в РФ или жить отдельным государством? Проведенный референдум меня не убедил.
    2. Остановит ли отказ Украины от Донбасса агрессию РФ? Я думаю не остановит, а только убедит во мнении действовать дальше. Врезультате страны не будет вообще.
    Поэтому рассуждения - а нужен ли нам Крым, Донбасс и т.д. надо оставить. Вопрос - а нужна ли нам страна? Відповісти
  • Fizko Kyiv19 травня 2014 16:02
    Поддерживаем петиции!
    1. "РОССИЯ СПОНСОР ТЕРРОРИЗМА"
    [***]s://petitions.whitehouse.gov/petition/designate-russia-state-sponsor-terrorism/XMjbTltM
    2. "ПРЕДОСТАВЛЕНИЕ ВООРУЖЕНИЙ УКРАИНЕ ДЛЯ ЗАЩИТЫ ОТ АГРЕССИИ РОССИИ"
    [***]s://petitions.whitehouse.gov/petition/weapon-ukraine-protect-against-russian-aggression/QjSRkPHF
    3. "ЕФРЕМОВА И АХМЕТОВА В СПИСКИ ЛЮДЕЙ, К КОТОРЫМ ВВОДЯТСЯ САНКЦИИ"
    [***]s://petitions.whitehouse.gov/petition/add-akhmetov-and-efremov-sanctions-list/xYxZDQgH
    Проголосовать очень просто:
    1. Идете по ссылке, нажимаете на синий прямоугольник CREATE AN ACCOUNT
    2. регистрируетесь Имя, Фамилия, эл.адрес
    3. ниже красного текста идет проверочный вопрос. Кто не знает англ. Переводим гугл-переводчик. Ответ на вопрос цифровой (пример: сколько будет два плюс три? ответ вбиваем: 5)
    4. на ваш эл.адрес приходит ссылка, переходим по ней и нажимаем зеленый прямоугольник SIGN THIS PETITION! Вы проголосовали!
    Пожалуйста, скопируйте этот текст и разошлите единомышленникам или вставьте в свои комменты! До 23 и 27 мая а также 06 июня соответственно эти петиции должны собрать 100000 голосов!
    Відповісти
  • Луганський Луганський19 травня 2014 16:01
    на наших землях живуть теж українці,які лю[***] країну..й ми того варті щоб за нас боротися. Увесь цей шабаш замутили недобиті українофоби від партії рецидивістів й комуністів під прикриттям путлєра й так званих місцевих господарів єфремова й ахметова.які борються насамперед за свою феодальну територію використовуючи місцевих люмпінгів .й цю заразу треба знищити інакше вона буде увесь час за себе нагадувати вже в інших місцях Відповісти
  • Andrij Smereka19 травня 2014 15:55
    Цілком правильно. Насильно коханим не станеш. Нехай ідуть собі до Путіна, туди їм дорога! Стільки смертей не варті цієї бандитської землі. А патріотам-українцям вистачить місця на українській землі. Відповісти
  • flud19 травня 2014 15:54
    дай відкусити палець - відкусить руку.
    з Крьімом ситуація нічому не навчила?
    а якби аффтор жив на Донбасі, чи волів би він опинитися в губрнії? Відповісти
  • Алексей Карпеев19 травня 2014 15:53
    повністю погоджуюся----очистити країну від люмпенів ,зеків,деградованих"homo soveticus" і ворогів державності є давно наболілим і довгожданим. Відповісти
  • Oleksandr Manee19 травня 2014 15:52
    Стаття представника сходу. Слабка позиція, дуже сумно, що існує така думки. Ми не імперія і ми не хочемо чужого. Але жодного кроку своєї землі не віддамо. Хочуть певні люди жити в Росії, будь ласка їдьте геть. А наша земля є недоторканою і святою. Всіх !!! терористів треба ЗНИЩИТИ і крапка. Якщо людина готова до діалогу і готова доротися за краще життя в межах України - з нею варто ставати в 1 ряд. А якщо це якийсь не потріб, що просто хоче померти на території РФ. То можна зробити якесь спеціальне місце, де вони вожуть під прапором РФ це зробити. Не все що є в Росії погане, нам треба повчитися в них патріотизму. От Чечня хотіл відєднатися, можна цей же досвід використати для Донецька.
    P/S/ Автор може поділитися з тими людьми своїм особистим житлом, наприклад вілдати їм 2 кімнати квартири, аналогія з країною пряма. Відповісти
  • flud19 травня 2014 15:56
    стаття представника Заходу.
    схід - то десь дуже далеко. там нема українців, всі (навіть росіяни) хочуть в педерацію ... Відповісти
  • Дмитро Мартинюк19 травня 2014 15:52
    А я з автором згодний! Відповісти
  • flud19 травня 2014 15:54
    а я теж троль! Відповісти
  • Юрий Чувычкин19 травня 2014 15:51
    Так никаких земель не напасешься. Чего это отдавать россии донбас ? на том основании что в период ссср туда понавозили какцапов и теперь они воду мутят. Там все равно большинство украинцев живет. А кто хочет россии , рецепт известен. Відповісти
  • flud19 травня 2014 15:55
    чємодан-вокзал-расєя Відповісти
  • Klim Gryanevich19 травня 2014 15:45
    Пане Володимир... "Краткость - сестра таланта." Талант не проглядається... Згоден з останнім абзацом. КОМУ Ви писали все інше? Нєдєржаніє?.. Пробачте. Відповісти
19 05 2014 15:17
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ