Чим керуються самогубці-масові вбивці

Що спільного мають Мір Айман Кансі, Алі Абу Камаль, Хешам Мохамед Хадайєт, Нідал Малік Хасан та Ерік Харріс, Ділан Клеболд, Сеунг-Хі Чо і Адам Ланца? Перші чотири стверджували, що вони ведуть боротьбу проти нечестивого американського уряду, який гнобить мусульман. Вони завдали терористичних нападів відповідно по Штаб-квартирі ЦРУ, Емпайр Стейт Білдінг, Міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса і військовій базі в Форт-Худ, штат Техас. Останні чотири, здавалося, керувалися особистими мотивами, вони влаштували напади на середню школу, університет та початкову школу.

Протягом багатьох років загальноприйнятим вважалося те, що терористи-смертники є раціональними політичними суб’єктами, в той час, як суїцидальні масові кілери – психічно хворими одинаками. Але ці дві групи мають набагато більше спільного, ніж вважалося раніше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вбити школяра

Останні три роки я вивчав інтерв'ю, тематичні дослідження, передсмерні записки самогубців, відео мучеників, покази свідків і виявив, що терористи-смертники дійсно схильні до суїциду в клінічному сенсі слова. Це суперечить тому, що раніше стверджували багато психологів і політологів. Хоча терористи-смертники можуть мати одні й ті ж переконання, як і організації, чиєю пропагандою вони живляться, вони в першу чергу мотивовані бажанням вбивати і бути убитим - як і більшість кілерів.

Насправді, ми повинні розглядати багатьох масових кілерів, як неідеологічних терористів-смертників. У деяких випадках, вони стверджують, що борються за праве діло – неонацизм, євгеніку, чоловічу переважну владу або антиурядову революцію, - але, як і в випадку терористів-смертників, їх дії зазвичай пов'язані з чимось набагато глибшим і особистим.

Видається, що існує тріада факторів, яка відрізняє цих вбивць один від одного. По-перше, вони, як правило, страждають від психічних проблем, які викливають у них бажання помирати. Конкретні психіатричні діагнози бувають різноманітні, і включають в себе все, починаючи від клінічної депресії і посттравматичного стресового розладу, закінчуючи шизофренією та іншими формами психозів. Рівень самогубств склав 12,4 на 100 тис осіб у Сполучених Штатах в 2010 році (найвищий показник за 15 років). Самогубство є відносно рідкісним явищем, але воно є ще рідкіснішим в більшості мусульманських країн. Це дуже обмежена група населення, з якої походять більшість терористів-смертників і буйних кілерів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Росії юрист розстріляв співробітників, наслідуючи Брейвіка

Другим чинником є глибоке почуття віктимізації і переконання, що життя вбивці було зруйноване кимось іншим, хто залякував, пригноблював чи переслідував його. Не дивно, що наявність психічного захворювання може ще більше розпалити ці переконання, створюючи для кілера ірраціональні і перебільшені уявлення про величину власної віктимізації. І немає великої різниці, чи уявний кат є ворожим урядом чи державою (у випадку терористів-смертників) або їх босом, колегою, однокурсником або членом сім'ї (у випадку лютих стрільців).

Головним є те, що "потерпіла" людина почувається, ніби її жахливо образили і, що насильницька помста є виправданою. У багатьох випадках мета для помсти стає більш широкою і більш символічною, ніж одна людина, і таким чином весь тип або категорія людей вважається відповідальними за завданий біль і страждання нападнику. Потім, бажання закінчити життя самогубством переростає у бажання вчинити вбивство-самогубство, що є рідкіснішим явищем. Недавній мета-аналіз 16 досліджень засвідчує, що лише дві-три людини з кожного мільйона американців щороку схиляються до вчинення вбивства-самогубства.

Третім чинником є бажання набути популярності і слави через вбивство. Більше 70% випадків вбивств-самогубств відбуваються між подружжями або сексуальними партнерами. І ці злочини зазвичай відбуваються в домашніх умовах. Зловмисники, які вчиняють вбивство-самогубство в громадському місці є набагато більш нахабними і незвичними. Більшість терористів-смертників вважають, що їх буде освячено і вшановано, як "мучеників" після їх смерті і, звичайно ж, терористичні організації продукують відео про мучеників та пам'ятні речі з метою загітувати інших відчайдухів добровільно підірвати себе.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Теракт Брейвіка вперше показали на відео

Точно так само, буйні стрільці часто потрапляють в полон власної ідеї стати знаменитим посмертно. "Хіба це погано - отримати повагу, на яку ми обов’язково заслуговуємо?" виголошував стрілець із Columbine Ерік Харріс. Він мріяв разом зі своїм другом зловмисником Діланом Клеболдом про те, як режисери Стівен Спілберг і Квентін Тарантіно будуть боротися за право відзняти фільм про історію їхнього життя.

Ми можемо тільки здогадуватися чи рішення Адама Ланца розстріляти початкову школу в Ньютаун (штат Коннектикут) було розрахованою спробою отримати якнайбільше уваги. Незважаючи на наші помилкові уявлення про них, багато психічно хворих людей цілком здатні влаштувати свої напади заради символічного ефекту. У 2002 році у Вашингтоні снайпери Джон Аллен Мухаммад і Лі Бойд Малво підстрелили учня середньої школи, а потім знущалися над поліцією, надіславши їм повідомлення, у якому говорилося: "Ваші діти перебувають у небезпеці де б вони не були в будь-який час". Ланца, можливо, зрозумів, що єдина річ, яка генерує більше уваги, ніж вбивство безневинних випадкових дорослих є вбивство випадкових невинних дітей.

Дуже спокусливо озирнутися на недавню історію і задуматися, що відбувається з Америкою – нашою культурою і нашою політикою. Але під маскою болю, гніву і бажання померти, буйні стрільці, на кшталт Ланца, є дивно схожими на масових вбивць – в тому числі терористів-смертників – в інших країнах. Різниця полягає в тому, які культурні сили долучаються до їх виховання і чию деструктивну поведінку вони намагаються копіювати. Сполучені Штати зазнали своєї страшної частки лютих масових вбивств, але тільки кілька атак терористів-смертників. Інші країни регулярно страждають від суїцидальних вибухів, але рідко спостерігають випадки стрілянини в школах.

Не можу не задатися питанням про можливу іншу участь для Еріка Харріса, Ділана Клеболда, Сеунг-Хі Чо і Адама Ланца. Якби вони народилися в Газі або на Західному березі, були виховані у середовищі ненависної пропаганди терористичних організацій, чи прив’язали б вони до себе бомбу і підірвали себе? Боюсь, що так.

Оригінал: The New York Times

Переклад: iPress.ua