Янукович, шукаючи засобів боротьби з Євромайданом, звернувся до старого підручника Сталіна
Релігійний аспект протестів на українському Євромайдані за останні два місяці залишався здебільшого поза увагою. Поза тим, у Києві та в інших місцях, щодня діяльність в осередках громадського спротиву супроводжувалась молитвами під проводом священників багатьох християнських конфесій: православної, греко-католицької, протестантської. Цей промовистий факт характеризує громадянське суспільство, яке сьогодні народжується в Україні. В минулому екуменічні почуття братерства та співпраці не були притаманною рисою українського релігійного життя. Наразі, коли майбутнє нації (а заразом і немалої частини Європи) вирішується у вирі снігів, наметових містечок, вуличних університетів, та поліцейського свавілля, українські християни віднайшли спільну справу: моральне та культурне відродження України, яке хоробрі люди на численних Євромайданах розуміють як основу вільної політики та вільної економіки в майбутньому.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Міністр культури погрожує розігнати УГКЦ
На відміну від багатьох західних оглядачів, які не помічали релігійного виміру Євромайдану, бандитський уряд українського президента Віктора Януковича його помітив. Відтак, остання серія у боротьбі Євромайдану за майбутнє України змальовує діі уряду, які страхітливо нагадують епоху сталінізму в колишньому СРСР.
Українська греко-католицька церква (УГКЦ) є найбільшою із східних католицьких церков, які наслідують Візантійські ритуали, теологію та церковний устрій, але є підпорядкованими Риму. УГКЦ має непросту історію; у своїй сучасній формі вона виникла в 1596 році внаслідок Брестської унії, якою русинська митрополія Київська та Галицька у складі Польсько-Литовського князівства поверталася у підпорядкування Риму, що поклало край пів-тисячолітньому союзу із православ’ям, схизмі, що утворилася внаслідок розколу 1054 року між Римом і Константинополем. Відтоді, греко-католики України не раз опинялися в центрі протиріч і політичного розбрату. До них ставилися із підозрою романізатори (особливо з числа Польського духовенства), для яких тільки католицизм латинського обряду був єдиним істинним католицизмом; греко-католики також відчували на собі відразу (щонайменше) багатьох православних вірян, для кого твердження «ми не є підпорядкованими Риму» означає основну рису православної віри і церкви.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У відносинах між Церквою і державою шлях діалогу є кращим, ніж застосування санкцій, - УПЦ КП
В 19-му – на початку 20-го століть УГКЦ стала одним із осередків, що плекав українську національну свідомість, яскравим провідником якої був Голова УГКЦ в 1901-1944 рр. Митрополит Андрій Шептицький. Українська національна самосвідомість становила серйозну загрозу для радянської влади. Одним із засобів протидії, та найбільш відразливою спробою знищити національний дух України був Голодомор 1932-33 рр., який Роберт Конквест влучно назвав "Українським голодотерором": інспірований Москвою геноцид, в результаті якого 7,5 мільйонів людей були зумисне доведені до голодної смерті.
Після Другої світової війни Сталін вирішив ліквідувати Українську греко-католицьку церкву як загрозу. На ганебному соборі (церковній раді), що відбувся у Львові в 1946 р. і був організований радянською таємною поліцією НКВС, псевдо-представники УГКЦ, під загрозою негайної страти, "проголосували" за скасування Брестської унії та повернення до лона Православної церкви. Єпископів, священиків, монахів та прихильників УГКЦ, що відмовилися визнавати цей фарс, було заслано до таборів Гулагу, деякі там і загинули мученицькою смертю (згодом Папа Іоанн Павло ІІ канонізував їх). Решта, які відмовились визнавати поглинання Православною церквою, пішли у підпілля. Відтак, з 1946 р. і до 1990 р., Українська греко-католицька церква, спільнота без церков та інших видимих релігійних інституцій, була найбільшою нелегальною таємною релігійною громадою в світі, яка мала навіть власні таємні семінарії та інші форми релігійної освіти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лист Мінкульту до УГКЦ - це замах на свободу совісті в Україні, - релігієзнавець
Поставши з-під уламків радянської держави в останні роки горбачовської доби, УГКЦ вибудувала активну спільноту в незалежній Україні. Її колишній очільник, Кардинал Любомир Гузар, за роки священоначалля зажив слави найбільш шанованого громадського діяча, та сприяв створеню у Львові Українського католицького університету, єдиного католицького вищого освітнього закладу на теренах колишнього Радянського Союзу, та важливого осередку національного культурного відродження. Тож, недивно, що студенти і випускники університету брали активну участь у подіях Помаранчевої революції 2004-05 рр., а нині беріть участь у Євромайдані.
Духовенство УГКЦ, що відправляє богослужіння на Євромайдані в Києві, спільно із священиками Православної та Протестантської церков, наголошують на виключно мирному характері протестів та ненасильницькому спротиві; щодо цього, греко-католики та їхні екуменічні брати взяли до серця відому заяву Адама Міхніка про ненасильницькі зобов’язання Солідарності та її присягу звільнити Польщу: "Ті, хто починають зі штурму Бастилії, часто закінчують тим, що будують свою власну".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: УГКЦ пікетували "православні", які навіть не вміють робити знака хреста на собі, - патріарх Святослав
Уряд Януковича, шукаючи засобів боротьби з Євромайданом, нещодавно звернувся до старого підручника Сталіна. Наступник Кардинала Гузара на чолі УГКЦ, Архієпископ Святослав Шевчук (який став Митрополитом Київським і Галицьким у 2011 році у віці 41 років), на початку січня отримав листа від українського Міністерства культури, в якому уряд погрожує вжити заходів щодо законодавчого скасування статусу Церкви, якщо священики УГКЦ продовжуватимуть відправляти служби поза церковними спорудами та кладовищами, всупереч тому, як цього вимагає химерний український закон про релігійні організації. Цей лист було написано у винятково сталінських формулюваннях, зокрема: "Особливу стурбованість викликає те, що систематичне ігнорування чинного законодавства з боку окремих ієреїв підтримується, нібито, священоначаллям УГКЦ, що має негативний вплив на загальну правову культуру та правосвідомість громадян – вірян Церкви".
Це, щонайменше, є беззмістовною заявою уряду, чиї сили безпеки вважають, що "загальна правова культура" підсилюється, якщо бити мирних протестувальників.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маринович про лист Мінкульту до УГКЦ: державні структури не розуміють місії та обов’язку Церкви
13 січня, Митрополит Шевчук скликав прес-конференцію в Києві, під час якої ввічливо, але рішуче відхилив звинувачення уряду. "Саме існування" Української греко-католицької церкви, – повідомив Архієпископ, – опинилося під загрозою, – і це після того, як всі сподівалися, що "пішли в минуле часи, коли руйнували церкви, арештовували або навіть вбивали священників, які надавали пастирську підтримку вірянам".
УГКЦ та її священики, – додав Архієпископ, – "не беруть участі в політичному житті". Але Церква не може "стояти осторонь, коли її віряни потребують духовної підтримки". Греко-католики, "разом з іншими українськими громадянами, в мирний спосіб висловлюють своє бачення Європейського майбутнього України на основі християнських і загальнолюдських цінностей". Якщо українці мають потребу в спільній молитві, як формі вираження цього бачення, "для цього не потрібно якогось окремого дозволу державної влади". Навіть більше, "якщо відсутній діалог між владою і народом", спільна молитва набуває особливого значення: "молитва за мир в нашій країні, за припинення насильства і намагань зневажити гідність і конституційні права українських громадян".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спробою закрити УГКЦ, влада себе повністю делегітимізує, - Чалий
14 січня, Президент Янукович, імовірно, порахувавши, що цей раунд він програє, (незважаючи на неуважність Заходу щодо гамбіту Міністерства культури та реакцію Митрополита Шевчука), через свою прес-службу розповсюдив заяву про те, що "люди повинні мати право молитися там, там де вони хочуть", і запропонував внести зміни до законодавства про релігійні організації. Заява Януковича не була надто обнадійливою, ніби право молитися є таким, що надається державою, а не є натомість невід’ємною частиною фундаментального права на свободу віросповідання, яке повинно визнаватися і захищатися законом у будь-якій справедливій державі. Отже, навіть якщо короткочасні ризики, спричинені листом Міністерства культури, було пом’якшено, ситуація і надалі потребуватиме прискіпливої уваги.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Я щиро сподіваюсь, що владі вистачить мудрості не переслідувати Церкву, - Святослав Шевчук
Втім, усі ці події нагадали про ознаки більш глибоких протиріч в Україні. Протести Євромайдану висвітлили нагальну необхідність перебудови засад морального та культурного життя українського суспільства в такий спосіб, щоб у суспільному житті поважалися елементарні норми як належне і притаманне, а не як дозвіл від держави. Незграбна спроба Міністерства культури залякати Українську греко-католицьку церкву у спосіб, що неодмінно відроджує пам’ять про ліквідацію УГКЦ 1946 року, є болісним нагадуванням про те, з чим стикаються Євромайдани в Україні: із перегаром сталінізму та його руйнівним впливом на державну політику та суспільну культуру.
Джорж Вайгель (George Weigel) старший науковий співробітник Центру Етики та Публічної Політики у Вашингтоні (Washington’s Ethics and Public Policy Center), очолює кафедру Католицьких студій ім. Вільяма Е. Саймона.
Оригінал: National Review.
Переклад: Світова преса про Україну та #Євромайдан
