Якщо Туреччина позбудеться Ердогана, демократи в усьому світі заспокояться – The Economist
Минулого місяця перший турецький авіаносець вітчизняного виробництва "Анадолу" відправили в Босфор. Демонструючи військовий корабель, президент Реджеп Таїп Ердоган сподівається запалити патріотично налаштованих виборців перед голосуванням, яке пройде 14 травня. Але його харизми, широких жестів і подарунків може виявитися недостатньо.
Про це повідомляє The Economist.
"Людина, яка править Туреччиною з 2003 року у все більш авторитарному стилі, може зазнати поразки", - пише видання.
Більшість опитувань свідчать, що Ердоган відстає в президентській гонці з невеликим відривом. Видання припускає, що якби він програв, це був би приголомшливий політичний розворот з глобальними наслідками. Турецький народ став би більш вільним, менш наляканим і з часом - більш процвітаючим. Новий уряд відновив би понівечені відносини із Заходом. Туреччина - член НАТО, але за час правління Ердогана вона стала деструктивним гравцем на Близькому Сході і прагнула до тісніших зв'язків з росією.
"Найважливіше те, що в епоху, коли правління авторитаристів зростає скрізь: від Угорщини до Індії, - мирне усунення Ердогана продемонструвало б демократам у всьому світі, що таких лідерів можна перемогти", - йдеться в статті.
З багатьох поганих наслідків ледь обмеженої влади, економічна політика Ердогана найбільше вдарила по пересічних турках. За два роки він звільнив трьох керівників умовно незалежного центрального банку, зробив свого некомпетентного зятя міністром фінансів і відтоді зобов'язав банк проводити абсурдно м'яку монетарну політику, схожу на цукрову лихоманку. Це дозволило утримати зростання на досить високому рівні, але призвело до інфляції, яка сягнула піку в 86% минулого року і досі перевищує 40% (згідно з офіційними даними, які можуть бути недостовірними). Виборці нарікають, що ціна на цибулю за два роки зросла в десять разів.
В разі своєї перемоги на президентських виборах, кандидат від опозиції Кемаль Кілічдароглу пообіцяв відновити незалежність банку і знизити інфляцію до однозначного показника, що, якщо пощастить, також зупинить обвал іноземних інвестицій. Але виправити потрібно не тільки економіку.
Турецька демократія також ледве жива. Як і багато інших автократів, Ердоган «кастрував» судову владу за допомогою ручної Ради з юридичних призначень. Він заткнув рота ЗМІ частково шляхом залякування, а частково шляхом організованого продажу видань своїм друзям. Це теж поширений прийом. Ердоган відсунув парламент на другий план, внісши у 2017 році зміни до Конституції, які надали йому право видавати укази на власний розсуд. Кілічароглу обіцяє змінити цю практику.
Прокурори Ердогана залякують активістів і політиків сфабрикованими звинуваченнями в "тероризмі". Серед політичних в'язнів Туреччини - лідер головної курдської партії, третьої за величиною в країні, якій загрожує заборона. Опозиційному меру Стамбула загрожує в'язниця і заборона займатися політикою. Колишні урядові важковаговики бояться критикувати президента, вимагаючи анонімності перед тим, як обговорювати його пошепки. Усе це погіршиться, якщо Ердогана переоберуть, але швидко покращиться, якщо він програє.
Також The Economist прогнозує покращення турецьких відносин з НАТО, якщо чинний президент зазнає поразки на виборах. Турецьке блокування вступу Швеції до альянсу буде знято. Відносини зі США, отруєні зближенням Ердогана з путіним і нападами на курдські сили в Сирії, покращаться.
Важливішим за все це буде сигнал, який перемога опозиції надішле демократам у всьому світі. Авторитарні лідери зараз підривають демократію, не скасовуючи її, а лише руйнуючи правила й інститути, які обмежують їхню владу. 56 країн кваліфікуються як «електоральні автократії», згідно з оцінкою організації v-Dem. Хоча наприкінці Холодної війни таких було 40. Цей список може зрости. Президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор намагається підірвати судову та виборчу систему країни.
Якщо Ердоган програє, це покаже, що ерозію демократії можна зупинити - і підкаже, як саме. Демократичні опозиційні партії повинні визнати небезпеку і об'єднатися, поки не стало надто пізно. В Індії фрагментація опозиції дозволила прем’єр-міністру Нарендрі Моді домінувати, хоча його партія набрала 37% голосів. Тепер головному лідеру опозиції загрожує в'язниця. Ситуація в Польщі менш похмура, але її опозиція також програє вибори проти популістської правлячої партії.
