Змагання з часом: Стратегії заходу в Україні в умовах постійного тиску – FT

Час невпинно спливає. Завдання кризового менеджменту і політики загалом полягає в тому, щоб випереджати його, а не спостерігати за тим, як минають дні, місяці чи роки. З моменту анексії Криму в 2014 році війна росії проти України характеризується розбіжністю часових горизонтів і пов'язаних з ними очікувань.

Досі поєднати різні часові пояси цієї війни не вдавалося, але нагальна потреба в цьому постійно зростає. Часові пояси, що віддаляються один від одного, створюють простір для маневрів росії і для тих, хто в західних країнах хоче поляризувати і підірвати демократичні цінності.

Про це пише в статті для Financial Times директорка Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень Гвендолін Зассе.

Вона підкреслює, що просто зараз Україні доводиться пройти вже другу зиму після початку повномасштабного вторгнення. Президентські вибори в США ставлять під сумнів підтримку Києва з боку Заходу. Війна між Ізраїлем і Хамасом зменшує увагу громадськості до війни росії проти України, хоча ця увага і без того скорочується. Вибори до Європарламенту в червні наступного року можуть зробити ЄС більш крихким, ніж будь-коли. Тим часом, росія пристосувалася економічно і політично, щоб підтримувати війну набагато довше, ніж планувалося спочатку.

З точки українців, допомога завжди надходить запізно. Невизначеність щодо довгострокових зобов'язань західних країн збільшує тиск на українську політику і суспільство. Багато країн НАТО і ЄС взяли на себе зобов'язання щодо надання допомоги, але значна її частина ще не була передана. Обіцянки на майбутнє - це одне, а виконання обіцянок просто зараз - зовсім інше.

Слова, які використовують для опису війни, теж часто пов’язані з часом. Канцлер Німеччини Олаф Шольц ввів термін Zeitenwende ("зміна епохи"), щоб описати початок нового стратегічного мислення в Берліні і за його межами. Хоча, безумовно, за історичними мірками, швидкість, з якою Німеччина переосмислила основні стовпи своєї стратегії після 1945 року, заслуговує на увагу.

Президент України Володимир Зеленський і його уряд продовжують тиснути на західні столиці, зосереджуючись не на минулій чи поточній допомозі, а на конкретних запитах щодо майбутніх поставок зброї. Сам владімір путін мислить багатовіковою тяглістю російського імперського панування.

"Мантра про готовність "підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно" - поширений, але нечіткий часовий орієнтир у німецьких політичних дебатах, який можна почути і в промовах інших західних політиків. Однак, вона все більше нагадує самозаспокоєння, а не стратегію, орієнтовану на майбутнє. Більше того, часті згадки про "перемогу України" перетворили цю фразу на засіб для політиків займати позицію, а не діяти",  - пояснює Зассе.

Сьогодні все частіше звучать занепокоєння щодо потенційної "російської перемоги", оскільки залишається враження, що час досі на боці москви. Окреслення можливого сценарію може підкріпити спільні зусилля з його запобігання. Але такі очікування перемоги росії у війні ризикує перетворитися на пророцтво, яке самоздійснилося.

Зассе підкреслює, що Європі потрібна стратегія, яка буде серйозно враховувати можливість повернення Дональда Трампа в Білий дім. І вона повинна включати рішення про раціональне використання часу, що залишився, для посилення військової допомоги Україні та військового виробництва в Європі. ЄС, тим часом, повинен просувати вперед переговори про членство України в ЄС.