Мова та політичний розрахунок
У своїй редакційній статті Neue Zürcher Zeitung вважає, що задля стабільності України як держави не можна підривати її фундаменту, яким є українська національна ідентичність, і українська мова як елемент цієї ідентичності. Прийняття закону про засади мовної політики веде до загострення регіональних відмінностей:
"Україна є штучним утворенням, і вона може існувати лише, якщо політичні еліти заходу та сходу країни захочуть існування цієї держави. Розмаїття веде до необхідності збалансування інтересів. Мовний закон Януковича може принести йому короткострокову політичну вигоду, але у довгостроковій перспективі веде до розпаду фундаменту держави".
"Право на звертання до органів влади мовою власної меншини відповідає західним стандартам, коли йдеться про такі меншини, як татари чи угорці, але не коли йдеться про росіян"
Neue Zürcher Zeitung звертає увагу на те, що визнання російської регіональною мовою у багатьох регіонах, особливо на сході та на півдні країни, аж ніяк не буде кроком до демократії та дотримання прав меншин:
"Право на звертання до органів влади мовою власної меншини відповідає західним стандартам, коли йдеться про такі меншини, як татари чи угорці, але не коли йдеться про росіян. В Україні, що незалежна з 1991 року, близько 40% осіб вказують російську своєю рідною мовою, і не лише етнічні росіяни, але й українці. Правдою є те, що українська відіграла свої позиції після розпаду СРСР, особливо завдяки українізації освіти, проте нинішня мовна ситуація в Україні є наслідком жорсткої радянської політики русифікації. Російській мові нічого не загрожує, і вона не отримає захисту, навіть якщо російськомовні прибічники нового закону відчувають, що їх дискримінують".
Солов’їна мова проти потужного "язика"
Тадеуш Ольшаньскі, експерт Центру східних досліджень ім. Марека Карпа з Варшави, пише у Tygodniku Powszechnym, що у найближчі покоління Україні не вдасться розв’язати дилеми між тим, як гарантувати українській мові її статус єдиної державної та право значної частини населення користуватися російською у суспільному житті:
Тадеуш Ольшаньскі. Фото: esensja.pl
"Гарантування українській мові у суспільному житті ролі, яка відповідала б її рангу єдиної державної мови і засобу національної культури, а також гарантування права вживати російську мови у суспільному житті великій частині (можливо, більшості) громадян - це квадратура кола.
Нині не існує способу одночасно досягти цих двох цілей. Україна приречена на половинчасті рішення, "гнилі" компроміси, толерування "сірої зони" двомовності. І це принаймні ще протягом декількох поколінь. А чи новий закон вестиме до кращих рішень - це важко передбачити. Напевно, ні".
Ольшаньскі вважає, що російська мова є в Україні мовою частини корінного населення, а тому їхнє право на вживання російської у суспільному житті слід поважати:
"Українська мова домінує у західних областях, анексованих Радянським Союзом під час Другої світової війни, а також у селах і містечках центральних та деяких східних регіонів. Російська - у великих містах, у південних і східних областях. Проте, двадцятиліття незалежності і переважання української у школі привели до значних змін: з одного боку, у Києві і в багатьох містах (окрім Донбасу) значно зросла сфера використання української мови, а, з іншого боку, на заході країни (особливо у Львові) дедалі частіше чути російську мову.
Віктор Ющенко вже після свого відходу з посади президента заявив, що "лише окупанти, раби і дурні не говорять державною мовою". Натомість, нещодавно одна діячка-націоналістка заявила, що мовний закон "зрівняє у правах мову окупанта з мовою корінного населення". Так думають чимало українських націоналістів (і не лише вони).
Але російська мова є в Україні не мовою загарбників і колонізаторів, а мовою частини корінних мешканців країни. Весь південь і схід України - це землі забрані в татар у XVIII cтолітті і колонізовані рівною мірою як українцями, так і росіянами. Протягом століть приналежності українських земель до Російської імперії на них селилися природним чином багато росіян й представників інших народів. Лише деяких з них можна визнати "окупантами". Багато українців русифікувалося, іноді добровільно, іноді під тиском.
Потім радянська імперія стимулювала не лише русифікацію, а й внутрішні міграції, прагнула створити радянську політичну націю (що висловлювала б свою особистість російською мовою, чи, точніше, російською новомовою). Як наслідок, велика частина населення України нині - це іммігранти і їхні нащадки у першому і другому поколінні. Такі самі, як у балтійських країнах, але і "невидимі" через схожість мови і культури. Багато хто з них вважають себе українцями, інші - росіянами, а ще інші - радянськими людьми. Остання група стає дедалі менш численною, але у Донбасі це досі кільканадцять відсотків, її рідною мовою є російська.
Фото: sumno.com
А якщо рідною мовою мільйонів громадян Україні є російська - треба це поважати. Без жодної іронії: прагнення врегулювати вживання мов наближає Україну до європейських стандартів. Але конкретні правила - вже зовсім не обов'язково".
На думку Ольшаньського, мова займає центральне місце в національній ідентичності українців. Втім, для росіян (зокрема, й українських) мова теж має велике символічне значення:
"Українська національна ідентичність зосереджена навколо мови так, як практично жодна інша у Європі. Це власне мова - а не країна, історія чи "кров" - робить українців українцями. "Солов'їна мова" - як українські націоналісти називають свою мову. Важливим є саме цей факт. І пов'язане з ним очікування, що всі громадяни України повинні використовувати українську мову, а держава має не лише пропагувати цю мову, але й примушувати до її вживання.
Але й для росіян (особливо українських) мова є важливим інструментом символічного панування. Не сама по собі, а як мова великої традиції, великої держави, Великої перемоги (1945 року). Мова, яка має пов'язувати Україну з російським православ'ям, російською державною традицією, з "русскім міром", російським світом/миром (це подвійне значення є важливим), який розуміють як альтернативу "гнилому Заходу". Вони також очікують, що держава буде підтримувати присутність, якщо не панування російської мови".
