Перший крок назад мсьє Олланда
У 2010 році закон, який підняв пенсійний вік, був найважливішим досягненням внутрішньої політики Ніколя Саркозі, і він був презентований як спосіб зберегти контроль над державними витратами Франції на тлі тодішньої зростаючої боргової кризи на континенті.
Це було за рік до того, як Франція втратила свій потрійний-А кредитний рейтинг і перейшла безпосередньо до табору країн "групи ризику". Проте, яку різницю здатні зробити вибори.
Пропозиція пана Олланда відновити пенсійний вік у 60 років для людей, які вносили свій вклад у пенсійну систему протягом 41 року, тобто почали працювати у віці 18 або 19 років. Матері з трьома і більше дітьми також матимуть можливість вийти на пенсію в 60 - відповідно до запланованого, так само як і літні безробітні.
Пропозиції щодо зниження пенсійного віку для інших категорій працівників напрацьовуються, хоча тільки цей перший крок, як очікується, коштуватиме € 1,1 млрд у наступному році, і зросте до € 3 млрд на рік до 2017 року. Уряд покриє витрати (яка несподіванка!), збільшивши податок на прибуток.
Пану Саркозі, щоб підвищити вік виходу на пенсію у 2010 році, довелося боротися проти звичайних противників таких кроків у Франції - профспілкових діячів і лівих агітаторів. Фінансова система країни отримала вигоду від цих зусиль.
Пенсійну реформу Саркозі високо оцінили. Фото: The Council of the European Union
У своїй щорічній оцінці французьких державних фінансів, опублікованій минулого тижня, Європейська Комісія високо оцінила пенсійну реформу 2010 року як головний позитивний внесок у довгострокову перспективу для бюджету Франції.
Комісія, можливо, матиме інші оцінки для Парижа в наступному році, проте, перспективи мало турбують пана Олланда та його міністрів. Бернард Казньов (Cazeneuve), новий міністр у справах Європи, повідомив телеканалу новин, що "рекомендації Європейської комісії щодо дефіциту бюджету є оцінками політики минулого, а не критикою майбутніх заходів".
Франція не самотня країна, яка спостерігає наростання не надто віддалених проблем пенсійного дефіциту. По всій Європі демографічні тенденції запалюють запобіжники фінансових бомб швидше, ніж національні уряди (в основному мляво) своїми реформами встигають їх загасити. Сьогодні існує чотири робітники на кожного пенсіонера в ЄС. До 2050 року їх буде тільки два. Це неминуче, коли люди живуть довше і мають менше дітей, хоча рівень народжуваності у Франції ще тримається порівняно з іншими країнами Європи.
Проте ці демографічні тенденції важко змінити. Крім того, із зростанням ворожого ставлення громадськості по відношенню до імміграції, європейські уряди повинні знайти способи, щоб продовжити утримувати рівень продуктивності своїх громадян довше, одночасно підвищуючи вік початку отримання пенсійних благ.
Фото: finance.obozrevatel.com
На сьогодні багато європейців можуть розраховувати, що, пропрацювавши протягом 35-40 років, вони зможуть отримувати блага протягом наступних 20 років.
Це явно за межами фінансових можливостей будь-якої європейської держави, не кажучи вже про тих, хто бореться, щоб зберегти доступ до міжнародних ринків запозичень. Коли канцлер Отто фон Бісмарк створив першу в світі систему соціального забезпечення у 1889 році, він встановив вік виходу на пенсію у 70 років. Це було в той час, коли очікувалося, що робітники у Німецькій імперії не повинні були жити далеко за 50.
Ми не виступаємо за повернення до пенсійної системи 19-го століття, але, звичайно, певна доза прагматизму Бісмарка необхідна як пану Олланду, так і профспілкам, які аплодували рішенню, прийнятому в середу.
Ще в 2010 році загальний дефіцит пенсійної системи у Франції становив 7,7% ВВП. Пан Саркозі підвищив пенсійний вік з метою збалансування бюджету пенсійної системи до 2018 року.
Більш високі податки можуть допомогти вирівняти показники на деякий час, хоча і за рахунок підвищення витрат на працевлаштування робітників, і тим самим зашкодити створенню робочих місць та економічному зростанню. Навіть, якщо податки на заробітну плату зростуть до астрономічних рівнів, з часом виявиться неможливим збалансувати систему, в якій пенсіонери протягом двох десятиліть або більше живуть за чужі гроші.
Оригінал: The Wall Street Journal
Переклад: iPress.ua
