Снігові дракони
Арктика тане швидше, ніж очікувалося. Щойно було повідомлено, що площа морського льоду цього року найменша за всі часи. І перевершивши попередні щорічні показники серпня, вона продовжить скорочуватися у вересні.
З 1951 року температура Арктики збільшується приблизно вдвічі швидше, ніж в середньому по світу. Таким чином, останній рекорд є тривожною ознакою подальшого просування змін клімату. Тим не менш, для багатьох людей в Азії в короткостроковій перспективі жадібність перевершує страх. Танення півночі відкриває перспективи як доступу до незліченних багатств корисних копалин, так і до набагато коротших морських шляхів до Атлантичного моря.
Геологічна служба США підрахувала, що близько 30% нерозвіданих світових запасів природного газу та 13% нерозвіданих запасів нафти, знаходяться в Арктиці. Тут також є поклади вугілля, заліза, урану, золота, міді, рідкоземельних металів, дорогоцінного каміння та багато іншого, в тому числі, звичайно, риби. Для ресурсомістких економік Північно-Східної Азії - Китаю, Японії і Південної Кореї, - можливість використовувати ці багатства здається такою, яку не можна пропустити.
Так само є надія, що Північно-Східний прохід над Росією, також відомий як Північний морський шлях (СМП), а також Північно-Західний прохід від Атлантичного моря над верхньою частиною Північної Америки, стануть судноплавними протягом декількох місяців кожного літа. Використання СМП зменшить протяжність рейсу із Шанхаю до Гамбурга на 6400 км (4000 миль), у порівнянні з південним шляхом через Малаккську протоку і Суецький канал. Північний шлях буде ще коротшим, коли стане можливим зламати лід через Північний полюс.
Малаккська протока. Фото: AFP
До того ж, екваторіальні порти, які виросли на південному шляху в Сінгапурі і Малайзії, і порт Хамбантота на Шрі-Ланці, повинні турбуватися про своє майбутнє. У 2010 році тільки чотири судна скористалися із СМП, в минулому році його пройшли же 34 судна (в порівнянні з майже 18 тис через Суецький канал). У серпні цього року Xue Long (назва означає Сніжний Дракон), найбільший не-атомний криголам у світі, став першим китайським судном, яке пройшло по північному маршруту.
З усіх азійських країн, що придивляються до Арктики, Китай проявляє найбільший інтерес, і це викликає занепокоєння з багатьох причин. Китай – величезна країна, що відчайдушно прагне забезпечити себе енергоносіями та іншими корисними копалинами. Країна також нервово реагує на проблему своєї стратегічної залежності від Малаккської протоки: чотири п'ятих її імпорту енергоносіїв проходять через цю вузьку протоку біля Сінгапуру.
Таким чином, Китай інвестує фінансово та дипломатично в Арктику. У статті Малте Хумперта і Андреаса Распотніка із Арктичного інституту у Вашингтоні зазначається, що Китай витрачає більше коштів на полярні дослідження, ніж Америка (хоча, Південна Корея робить це також). Китай має науково-дослідну станцію на архіпелазі Шпіцберген, що є найпівнічнішою частиною Норвегії, і будує корабель-близнюк до Xue Long, який мають здати в експлуатацію в 2014 році.
Науково-дослідна станція Китаю на архіпелазі Шпіцберген. Фото: AFP
Лідери країни є частими гостями в регіоні і, як і інші дев'ять країн, включаючи Японію, Сінгапур і Південну Корею, Китай лобіює отримання статусу постійного спостерігача в Арктичній Раді.
Рада є головним міжурядовим форумом для п'яти країн, які мають вихід до Північно-Льодовитого океану - Америки, Канади, Данії, Норвегії, Росії та трьох інших, які розташовані за Полярним колом (Фінляндії, Ісландії та Швеції). Китай так піклується про розгляд своєї заявки на зустрічі міністрів у травні наступного року, що навіть готовий проковтнути свою лють на Норвегію через присудження у 2010 році Нобелівської премії миру Лю Сяобо, ув'язненому китайському дисиденту.
Тим часом, у китайській пресі і наукових колах були проведені кілька нестриманих дебатів щодо арктичних "прав" країни. Досліджуючи аргументи в 2010 році, Лінда Якобсон, на той час член Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру, цитувала Лі Чженьфу, вченого Морського університету в Даляні: "Той, хто контролює арктичний маршрут буде контролювати нові шляхи розвитку світової економіки і міжнародні стратегічні відносини". Пан Лі та інші китайські вчені закликають уряд зробити більше, щоб відстояти інтереси Китаю в Арктиці.
Однак, уряд не висловив своєї офіційної позиції. Він стикається з багатьма обмеженнями. По-перше, більша частина ресурсів в Арктиці - 88% за китайськими оцінками і 95% за даними одного данського дослідження - будуть знаходитись в межах 200-мильної виняткової економічної зони, яка розділена відповідно до Конвенції з морського права Організації Об'єднаних Націй (UNCLOS) між п'ятьма прибережними країнами, серед яких Росія.
Той, хто контролює арктичний маршрут буде контролювати нові шляхи розвитку світової економіки. Фото: AFP
Немає припущень, що Китай бажає використати Арктику, щоб кинути виклик UNCLOS, який країна ратифікувала, як і всі інші члени Арктичної ради, крім Америки. Китай має занадто багато морських суперечок, аби мати бажання поставити себе повністю поза законом. Китай також не має досвіду в бурінні та видобутку копалин в екстремальних умовах. Він повинен буде співпрацювати з іншими країнами Арктики.
Можливість проходження СМП не є також очевидним благом. Навіть коли шлях буде повністю відкритий для судноплавства, перехід буде залишатися досить небезпечним. Росія може виставити непогані ціни за транзит і лоцманські послуги. Крім того, вектори торгівлі у Північно-Східній Азії зміщуються до іншої частини Азії, Африки та Латинської Америки, і тут розширення Панамського каналу буде мати більший вплив, ніж танення Арктики. Дилема Малаккської протоки залишиться.
Хіба це розумно?
Крім того, Сінгапур буде залишатися там, де його заснував Стемфорд Раффлз - на півдорозі між двома найбільшими азійськими економіками Індії та Китаю. Арктика залишається десь дуже далеко. Деякі чиновники говорять, що вони турбуються, але не більше, ніж про плани будівництва каналу через перешийок Кра, вузький клаптик суші тайського півострова. Про цей канал говорять вже впродовж 350 років, і ще стільки ж часу може бути потрібно, щоб його збудувати.
Утім, важко не погодитися з тим фактом, що танення арктичних снігів не є ризиком для Сінгапуру або для решти частини землі. Оскільки глобальне потепління порушує погодні умови, підвищує рівень морів і спричиняє масові міграції, більш швидкий шлях із Йокогами до Роттердаму може видатися лише невеликою компенсацією, а суперечки стосовно добування мінералів із розморожених відходів можуть видатися справжньою дурницею.
Оригінал: The Economist
Переклад: iPress.ua
