З появою ядерної зброї планета живе, то затамовуючи подих, то полегшено зітхаючи, і знову набираючи повні груди повітря, до наступного конфлікту. Ми вже настільки втомилися від такого тренування легень, що з нетерпінням чекаємо, коли в її ініціаторів настане подих Чейна-Стокса.
Дзвінок російського військового міністра Шойгу міністрам оборони Туреччини, Франції, Великої Британії та США з інформацією про те, що Україна нібито збирається застосувати "брудну атомну бомбу", знову викликає у людей проблеми з диханням. Адже коли росія починає звинувачувати когось в уявних злочинах чи їхній підготовці, це завжди означає лише одне – вона сама готується їх вчинити. Загрози ядерною зброєю – єдині аргументи, що залишилися у російської влади.
Називаючи себе спадкоємицею Радянського Союзу, росія не бреше. Вона справді перейняла у нього найгірші риси. Заяви міністрів, після дзвінка їхнього російського невдачливого колеги, свідчать про те, що країни-союзники України не тільки не змінюють свої позиції, а й рішуче відкидають будь-які інсинуації з приводу можливого "українського сліду" у російській провокації, що готується. Про це заявив і держсекретар США Ентоні Блінкен: "…світ розпізнає будь-які спроби росії використати ці твердження (про застосування Україною "брудної ядерної бомби" – ред.) як привід для ескалації".
Передумови Карибської кризи. Непомірні апетити Радянського Союзу, як і сьогодні, затьмарили здоровий глузд
Ситуація з погрозами застосування ядерної зброї, яка мало не призвела до початку повномасштабної світової війни, вже була в історії. Шістдесят років тому, у жовтні 1962-го, авантюра СРСР із розміщенням ракет на Кубі поставила керівництво США перед вибором – чи піддатися ядерному шантажу комуністів, чи дати їм рішучу відповідь.
Основною причиною зближення нової кубинської влади з Радянським Союзом стала образа Фіделя Кастро на холодний прийом у США, куди він прибув із візитом одразу після захоплення влади. По поверненню лідер Куби віддав розпорядження про націоналізацію американської власності на Кубі та запросив радянські війська.
Населення острівної держави, що у 180 км. від США, в 1959 вітало повалення диктатури Фульхенсіо Батісти революціонерами, очолюваними Фіделем Кастро. Революціонери швидко увійшли до смаку влади, зав'язали дружні відносини з Радянським Союзом і незабаром заявили про соціалістичну орієнтацію острова. Зміна орієнтації дала Кубі приплив кредитних грошей, натомість нова кубинська влада погодилася на розміщення на своїй території радянських військових баз. Ситуацію підігріла і спроба повалення влади Кастро, здійснена у квітні 1961 року.
Тоді в затоці Кочинос (бухта Свиней) висадилися прихильники колишнього режиму, проте вони були розсіяні та знищені урядовими військами. Оскільки висадка контрреволюціонерів проводилася з прямої згоди і за сприяння американської влади, це ще більше загострило відносини між Кубою та США. Крім того, кубинську владу дуже турбувала американська військова база в затоці Гуантанамо, що знаходиться на території Куби.
Будь-яка історія має передісторію, яку варто згадати, щоб зрозуміти, чому радянські ракети біля берегів США викликали виправдано нервову реакцію адміністрації Джона Кеннеді. Після закінчення Другої світової війни США та СРСР практично безупинно протистояли один одному в багатьох конфліктах по всьому світу, наприклад, під час Корейської війни. В Індокитаї, після виведення звідти французьких військ, США підтримували Південний В'єтнам у боротьбі проти комуністичного північно-в'єтнамського режиму. 1959 року до Сайгона були направлені американські військові радники, а СРСР накачував зброєю Ханой і направив туди своїх військових фахівців.
За шість років до Карибської кризи, у 1956 році, Радянський Союз потопив у крові угорську революцію. Радянські війська було розміщено в усіх країнах так званої соціалістичної співдружності в Європі, виключаючи лише Албанію та Югославію. Східна Німеччина (НДР), Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Польща були фактично окуповані Радянським Союзом. Австрія дивом позбулася радянської присутності лише 1955 року. В країнах Західної Європи діяли численні комуністичні партії, у Франції та Італії комуністи представляли серйозні сили, що претендували на прихід до влади.
Кінець 50-х – початок 60-х років були характерними і антиколоніальною боротьбою, в результаті якої на карті світу з'являлися нові держави, багато з яких орієнтувалися на СРСР. На Близькому Сході Радянський Союз успішно співпрацював із арабськими націоналістами, а БААС (Партія арабського соціалістичного відродження) займала серйозні позиції у багатьох країнах. Єгипет – найбільша арабська держава – зайняла прорадянські позиції.
У 1956 році, у відповідь на спільну операцію Великобританії, Франції та Ізраїлю, які намагалися розблокувати роботу Суецького каналу, націоналізованого єгипетським урядом, глава СРСР Микита Хрущов погрожував термоядерним ударом по територіях цих країн. Такий удар призвів би до втягування у війну і США, які доклали зусиль для вирішення кризи.
1961 року в СРСР відбувся XXII з'їзд КПРС. На з'їзді було прийнято програму побудови комунізму за двадцять років. А одним із подарунків з'їзду від трудящих було успішне випробування радянської термоядерної авіабомби – цар-бомби АН602. Потужність вибуху на полігоні "Сухий ніс" на острові Нова Земля склала 58,6 мегатонни у тротиловому еквіваленті. Для порівняння, потужність бомби, скинутої на Хіросіму, дорівнювала 15 кілотоннам, на Нагасакі – 21 кілотонні.
Радянський лідер Микита Хрущов на той час повністю позбувся своїх опонентів у владі, проте у внутрішній і зовнішній політиці він мав цілу низку провалів. У СРСР погіршилося становище з продовольством, країною почалися виступи робітників, найвідоміший з яких, у Новочеркаську, було розстріляно військами у червні 1962 року. Крім того, різко загострилися відносини з Китаєм, на момент початку Карибської кризи вони були практично заморожені. Китайське керівництво звинувачувало Хрущова та його соратників у ревізіонізмі комуністичної теорії та було незгодне з критикою культу особистості Сталіна. Свою роль зіграло і те, що Микита Хрущов був дуже імпульсивною особистістю і часто не прораховував наслідки своїх вчинків. Весь світ пам'ятає, як 12 жовтня 1960 року в ООН він почав стукати черевиком по столу на знак незгоди з одним із виступаючих.
Патологічна брехня, манія величі, маніакально-репресивний синдром. росію знищать спадкові та невиліковні хвороби
Все це призвело до того, що рішення про розміщення на Кубі радянських ракет було ухвалено без урахування можливої реакції на нього США. Спадковим і невиліковним захворюванням росії, в який би одяг вона не вирядилася перед зовнішнім світом – імперський чи радянський – є переоцінка власних сил і "синдром авось", розрахунок на те, що раптом та й вийде. Так сталося і у випадку з ракетами на Кубі. Влітку 1962 року Микита Хрущов схвалив проведення операції "Анадир", з таємного переміщення на Кубу радянських ракет, нібито у відповідь на розміщення американських ракет середньої дальності в Туреччині.
Радянські пропагандисти і сучасні російські історики стверджують, що СРСР ніколи не погрожував Туреччині, і що в розміщенні американських ракет не було жодного сенсу, крім тиску на СРСР. Це не так. Одразу після закінчення Другої світової війни СРСР претендував на значну частину території Туреччини та на перегляд конвенції Монтре. У 1945 році ці вимоги були винесені на обговорення Потсдамської конференції і повторювалися в нотах СРСР турецькому уряду.
1946 року СРСР висунула п'ять вимог до Туреччини щодо чорноморських проток. У тому ж році США, у відповідь на експансіоністські плани Радянського Союзу, розробило операцію "Дропшот", яка передбачала ядерне бомбардування СРСР, у разі продовження такої політики. Витік цієї інформації змусив СРСР стримати свої територіальні апетити, а у 1953-му новою нотою МЗС оголосити про свою відмову від колишніх вимог. Вступ Туреччини до НАТО 1952 року і подальше розміщення там американських ракет виглядали цілком адекватною відповіддю потенційним загрозам з боку СРСР. У 1957 році Микита Хрущов, виступаючи на пленумі ЦК КПРС, різко критикував агресивну політику сталінського керівництва, але це не завадило йому вже за кілька років запустити хвилю пропаганди про американсько-турецьку загрозу як мотив для розміщення радянських ракет поблизу берегів США.
Хронологічно Карибська криза почалася з постачання радянських зенітних ракет. Американці звернули увагу на те, що на Кубі почалося будівництво стартових майданчиків, які підходять для ракет з ядерними боєголовками. 31 серпня 1962 року сенатор Кеннет Кітінг заявив, що Радянський Союз будує ракетну базу на Кубі. Раніше ЦРУ виявило місця встановлення зенітно-ракетних комплексів С-75 "Двіна", зробивши висновок, що ППО створюється для прикриття ракетної бази. 4 вересня президент Джон Кеннеді заявив, що на Кубі немає наступальних ракет. Це було правдою, але не всією, оскільки радянські ракети вже рухалися на Кубу морем.
Балістичні ракети Р-12 "Двіна" (SS-4), які мали можливість нести ядерний заряд на відстань до 2000 км, прибули на Кубу двома партіями, 8 та 16 вересня. Після прибуття першої партії, їх сфотографували розвідувальні літаки. Американський уряд розробив плани морської блокади Куби та нанесення авіаударів по ракетних пускових установках.
22 жовтня 1962 року президент Кеннеді звернувся до нації, а збройні сили США були приведені в стан підвищеної бойової готовності. Через два дні морська блокада Куби набула чинності, того ж дня, 24 жовтня, у стан підвищеної боєздатності були наведені сили країн Варшавського договору. Хрущов відправив Кеннеді телеграму, де погрожував, що блокада морського простору навколо Куби може призвести до війни.
25 жовтня, вперше з часів Другої світової війни, армія США була приведена у ступінь готовності DEFCON 2 та приготувалася до висадки на Кубу. Радянське керівництво, побачивши рішучість США, вже не наполягало на виведенні американської ядерної зброї з Туреччини та Італії, і було готове забрати свої ракети в обмін на гарантії ненападу на Кубу, про що 26 жовтня Хрущов надіслав листа президенту Кеннеді.
Проте вже 27 жовтня Хрущов написав листа іншого змісту, в якому зажадав не лише гарантій безпеки для Куби, а й виведення американських ракет із Туреччини. Для того, щоб нівелювати зміст першого листа та не дати часу США відповісти дипломатичними каналами, текст другого листа був зачитаний по радіо. По суті це був ультиматум США. Масла у вогонь конфлікту підлило і те, що того ж дня над Кубою радянськими ППО був збитий американський літак-розвідник У-2, а американський флот біля кубинських берегів змусив до спливання два радянські підводні човни. Влада Куби повідомила в СРСР, що США готові висадитися на Кубу протягом найближчої доби.
Світ опинився на межі війни між США та СРСР, яка неминуче переросла б у ядерну. Пізнього вечора "чорної суботи" 27 жовтня, брат президента Роберт Кеннеді провів переговори з послом СРСР у США Анатолієм Добриніним. У результаті СРСР погодився на виведення своїх ракет із території Куби, а США гарантували ненапад на цю країну. Також США пішли на поступки СРСР у питанні виведення своїх ракет із Туреччини, але протягом кількох місяців, це сталося на початку 1963 року. З погляду дипломатії, рахунок у цій складній військово-політичній шахівниці був нічийним. Однак інформаційно та іміджево США опинилися у виграші – вони не лише не поступилися тискові Радянського Союзу, а й показали свою рішучість стояти до кінця.
Кенеді знов воює з росією. Аналогії росії та СРСР є, але паралелей немає
Спроби провести паралелі між Карибською кризою 1962 року і нинішнім протистоянням західного світу та росії не зовсім коректні. Аналогії, звісно, напрошуються. Це торішні ультиматуми росії про неприпустимість вступу України до НАТО, вимоги вивести озброєння та війська Північноатлантичного альянсу з території колишніх країн Східного блоку та держав, що утворилися після розпаду СРСР. Загальна канва – протистояння авторитарної та демократичної системи – звичайно ж, є і у подіях шістдесятирічної давнини, і у нинішній російсько-українській війні. Немає головного – російського усвідомлення, що військова конфронтація може призвести до повного розгрому росії та її зникнення з політичної карти світу.
По-справжньому спільне, що є між давньою Карибською кризою та нинішньою російсько-українською війною – прізвище Кеннеді та позиція США. Конор Кеннеді, син племінника колишнього президента США Джона Кеннеді та рідний онук міністра юстиції США Роберта Кеннеді, воював в Україні у складі міжнародного підрозділу ЗСУ. А Сполучені Штати, як і шістдесят років тому, очолюють демократичну коаліцію, яка протистоїть "імперії зла".
Конор Кеннеді, Instagram/jconorkennedy
Подібно до того, як зник СРСР, у численних проксі-війнах із західним світом, розтративши економічний і військовий потенціал, готує свій власний відхід у небуття і росія. Хрущов, у своїх амбіціях, таки спирався на потужну військову промисловість і досить стабільну економіку. росія, що вимушена використовувати на полі бою військову техніку хрущовських часів і зброю, що закуповується в Ірану, не справляє враження притомного гравця у геополітику.
Уміння домовлятися, поважаючи партнера, та з огляду на інтереси всіх сторін можливого конфлікту, не є сильною стороною нинішньої російської влади. З дипломатичного арсеналу часів СРСР сучасна росія використовує лише хрущовський черевик та іржаві автомати Калашнікова того ж часу. Цього недостатньо для перемоги над усім світом, але вистачить для військової та соціальної катастрофи, яка вже зовсім близько.
