Сполучені Штати Америки стоять на порозі прийняття одного з найбільших, якщо власне не найбільшого саморуйнівного зовнішньополітичного рішення у своїй історії. Після більш ніж 75 років лідерства в НАТО існує велика ймовірність того, що в найближчі місяці або роки Сполучені Штати зменшать участь або навіть вийдуть з Альянсу, який забезпечив США найнадійніших партнерів, значну частину їхнього міжнародного впливу і такий рівень безпеки, про який мало хто в історії міг би наважитися мріяти. Цей саморуйнівний хрестовий похід очолює, звичайно ж, Дональд Трамп, щуролов американського занепаду, і підтримує його фракція "Зроби Америку знову великою" (MAGA) в Республіканській партії.
Якщо Сполучені Штати будуть настільки дурні, щоб підірвати Північноатлантичний альянс, це покладе початок спіралі подій в Європі, які мало хто ретельно продумав. Завдяки НАТО Європа за останні 75 років користалася не лише значною частиною американського військового потенціалу, включно з важкою промисловістю, але й інтелектуальною спроможністю до глибокого мислення про стратегію і безпеку. Цей процес лише прискорився впродовж десятиліть після закінчення Холодної війни. Вперше з часів Другої світової війни залишитися напризволяще буде доволі травматично. Європейським державам довелося б швидко реагувати, щоб захистити свою безпеку – це не те, що вони були схильні робити з 1945 року.
Питанням, яке мало б змусити європейські держави діяти і поставило б їх під величезне напруження, мала б стати війна в Україні. Натомість у Сполучених Штатах російсько-українська війна стала предметом чергового конфлікту в Конгресі, коли республіканці з групи MAGA заявляють про необхідність скорочення допомоги, а прихильники Києва в обох партіях наголошують на необхідності захищати демократію. Однак незрозуміло, наскільки кожна зі сторін вважає Україну своїм головним пріоритетом. Ситуація в Європі, особливо в країнах, близьких до російського кордону, виглядає зовсім інакше.
Поки США вагаються щодо України і НАТО, багато європейських країн і урядів почали розуміти, як багато поставлено на карту в найбільшій війні з 1945 року на їхньому континенті. (Вторгнення росії часто називають найбільшою сухопутною війною з 1945 року, але це не так – росія та Україна ще воюють на морі, в повітрі, в кіберпросторі, в сфері економіки і торгівлі, а також за міжнародну підтримку і світову громадську думку). Якщо росія переможе або навіть отримає значні шматки української території в рамках якоїсь "мирної" угоди – це поставить під сумнів незалежність і територіальну цілісність інших сусідів рф. Визнавши завоювання росією навіть частини України, Європа підтвердить, що юридично визнані кордони є лише припущенням, і що росія може захопити частини того, що колись було Радянським Союзом або російською імперією за допомогою військової сили.
Після самоусунення Америки де-юре чи де-факто, питання з яким зіткнеться Європа – це як допомогти Україні дати відсіч і перемогти росію без американської допомоги. І, якщо Конгрес не схвалить надання більшої підтримки Києву найближчим часом, це питання постане для Європи в найближчі місяці. Це буде надзвичайним викликом для держав (і суспільств), яким не доводилося споглядати подібну війну протягом поколінь.
Першочерговим завданням є надання Україні зброї та боєприпасів, необхідних для утримання лінії фронту і подальшого послаблення російської могутності. Європа повільно нарощує виробництво артилерії – цьогоріч вона, ймовірно, нарешті надасть Україні мільйон снарядів, які, якби політики швидше відреагували на повномасштабне вторгнення росії у 2022 році, країна вже мала б на цей час. Але навіть цього може бути недостатньо. Європейським державам довелося б фактично спустошити свої запаси, щоб підтримати Україну в боротьбі. Це означало б ризикувати своєю майбутньою безпекою, роблячи ставку на те, що Україна може вистояти зараз. Деякі європейські держави погодилися передати Україні значну частину своїх запасів у 2022 і 2023 роках, тому що Сполучені Штати підтримували їх і пообіцяли (або чітко дали зрозуміти), що допоможуть їм поповнити свої запаси. Якщо США більше не віддані європейській безпеці і неоднозначно ставляться до НАТО, ця гра стає набагато ризикованішою.
Європейські країни також мали б відмовитися від своєї вибірковості щодо видів зброї, які вони готові надати Україні. Канцлер Німеччини Олаф Шольц, схоже, віддзеркалює політику адміністрації Байдена щодо допомоги Україні, щоб вона могла захиститися, але допомогти не до такої міри, щоб могла перемогти. (Можливо також, що адміністрація Байдена наслідує приклад Шольца). Як і адміністрація Байдена, уряд Шольца надав значну військову допомогу Україні, але вона була переважно оборонною (наприклад, зенітна зброя) або орієнтованою на ведення бойових дій на відносно коротких дистанціях (бойові броньовані машини тощо). Обидва уряди свідомо не надали Україні можливості більшого радіусу дії, як-от ракети TAURUS, які потрібні українцям для звільнення всієї своєї території, зокрема стратегічного півострова Крим. Британці і французи озброїли Україну крилатими ракетами більшої дальності, і ані Лондон, ані Париж не лежать у тліючому радіоактивному попелі.
Нерішучість Німеччини можлива лише завдяки Сполученим Штатам. З одного боку, величезний потенціал американського військового комплексу, лише невелика частина якого спрямована на допомогу Україні, знімає частину тягаря з ФРН. З іншого боку, повільність адміністрації Байдена у прийнятті рішень щодо того, як і коли допомагати Україні, прикриває нерішучість Німеччини, і навпаки. Якби Вашингтон був зацікавлений рухатися швидше, він би посилив тиск на Берлін, але це видається малоймовірним з огляду на нинішній стан американської політики. За більш вірогідного сценарію, коли Сполучені Штати значною мірою дистанціюються від Європи, Німеччина може зіткнутися з більшим тиском з боку Великої Британії та Франції, які вимагатимуть від неї швидше і більше зробити для України.
Усе це передбачає, що Німеччина і, відповідно, Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія та решта Європи можуть зробити більше для України, якщо матимуть політичну волю, якої, вочевидь, бракує Америці. І це найважливіший момент. Якщо США покинуть Україну і Європу, Європа повинна буде вирішити, чи зможе вона понести витрати на ремілітаризацію за дуже короткий час. Їй доведеться надати Україні те, що їй потрібно для боротьби в короткостроковій перспективі, навіть якщо це буде болісно з політичної і військової точки зору, та їй доведеться інвестувати великі кошти у відновлення своєї військово-промислової бази. Їй доведеться створити захищені ланцюги постачання, побудувати нові промислові підприємства і координувати зусилля по всьому континенту. Коротко кажучи, Європі доведеться поставитися до війни серйозно.
Хороша новина полягає в тому, що Європа, як і Сполучені Штати, досить багата, щоб зробити це, якщо матиме політичну волю. Вона перевершує росію в економічному плані і має процвітаючий аерокосмічний сектор, а також важливі кібернетичні та морські активи. Якщо серйозно, то лише Європа може надати Україні таку військову силу, яка забезпечить українську перемогу, і якщо вона діятиме швидко, то зможе зробити це ще до закінчення війни. Нещодавня доповідь Міністерства оборони Естонії – приємний контраргумент європейцям, які віддають свої важкі роздуми про безпеку на відкуп Америці, – яка чітко показує, що Європа може рекапіталізувати свої збройні сили і допомогти Україні перемогти за відносно скромні кошти. "Фактично, виділення лише 0,25% ВВП щорічно на військову допомогу Україні забезпечить приблизно 120 мільярдів євро [130 мільярдів доларів] – більш ніж достатні ресурси для реалізації" стратегії, рекомендованої у звіті. За відсутності Сполучених Штатів ця цифра була б вищою, але все одно не була б фінансово непідйомною.
Якщо європейські держави не мають достатньої єдності та рішення, результатом буде хаос. Кошмарний сценарій полягає в тому, що близькі до росії країни подвоять допомогу Україні, в той час як ті, що знаходяться далі на захід, вирішать нав'язати угоду на умовах путіна. Тоді сама Європа може розколотися. Якщо деякі європейські держави відчують, що інші готові пожертвувати своєю довгостроковою безпекою заради диктаторської росії, яка масово вбиває людей, це буде руйнівним для самої ідеї об'єднаної Європи.
За такого сценарію неважко уявити, що Європа почне інституційно розпадатися, що матиме невимовні наслідки для війни в Україні. Якщо такі країни, як Польща і країни Балтії, відчують, що західні європейці пожертвували Україною (і, як наслідок, безпекою кожної держави Центральної/Східної Європи), вони можуть вирішити допомогти Україні самостійно – саме тоді, коли російська армія буде ослаблена. Це може гарантувати перемогу України, але це також може зробити східний фронт Альянсу вразливим і спричинити кризу в ЄС і європейському НАТО.
Головним гарантом незалежності і територіальної цілісності країн-членів Північноантлантичного альянсу є загроза ядерної зброї. Сполучені Штати мають найпотужніший у світі ядерний арсенал, але без США єдиним ядерним стримуючим фактором для Європи залишаться Франція і Велика Британія з їхніми набагато меншими арсеналами. Але якби Центрально-Східна Європа відчувала себе покинутою цими державами, не важко уявити собі польську чи навіть українську ядерну програму.
НАТО був успішним саме тому, що він зміцнив і Європу, і Сполучені Штати і надав гарантії – тобто, визначеність – своїм членам. Якщо США підуть з Європи, держави континенту постануть перед складним вибором: або разом віддатися перемозі України і піти на необхідні жертви, щоб це сталося, або розколотися на табори. Найкраще, звичайно, було б, якби Сполучені Штати взагалі не змушували їх робити цей вибір. Це найкраще як для Європи, так і для США.
Джерело: The Bulwark
