"Всі знають, що наближається наступний етап війни в Україні. Всі знають, що українцям потрібні танки і далекобійні ракети, щоб протистояти цьому російському наступу та відвоювати територію, яка належить їм. І всі знають, що рано чи пізно Захід зазвичай дає Україні те, чого вона потребує", – починає редакційну колонку The Economist.
Саме тому, на думку видання, остання суперечка західних союзників, хто за ким має дати зброю була самогубною. Те, що Україна отримає основні бойові танки, можна тільки вітати. Але спосіб, у який було прийнято це рішення, продовжив агонію України, завдав шкоди єдності Заходу і не приніс користі нікому, окрім людини в кремлі. The Economist переконаний: жоден із учасників НАТО не вийшов з останньої драми у позитивному руслі, але найгірше з неї вийшла Німеччина.
Втім, як зазначає британське видання, Німеччина заслуговує на похвалу: разом з допомогою, що надходить через Європейський Союз, вона надала Україні більше військової та фінансової допомоги, ніж будь-яка інша країна, за винятком США. Проте, за керівництва свого канцлера Олафа Шольца вона примудрилася виглядати нерішучою та неохочою до допомоги Україні.
The Economist прискіпливо перераховує всі зволікання Шольца з наданням допомоги Києву. Напередодні вторгнення росії в Україну його першим інстинктом було обмежити військову допомогу касками. Обережність пана Шольца призвела до того, що склалося враження, ніби США підштовхнули його до перспективних протиракетних систем. Він пообіцяв бойові машини піхоти в січні, одразу після того, як Франція створила прецедент. Зовсім нещодавно він вагався щодо танків.
Редакція британського видання нагадує, що Україна просить про німецькі "Леопарди" з сьомого дня вторгнення, але ФРН не хотіла надсилати жодного з них, а також не давала дозволу іншим країнам на їхній реекспорт. Пан Шольц поступився лише 25 січня, після того, як критика з боку його союзників, всередині країни і навіть всередині його власної коаліції почала звучати гучніше. Тепер німецький уряд обіцяє відправити в Україну 14 бойових танків Leopard і дозволити іншим країнам наслідувати його приклад.
Водночас, у своїй критиці млявості Заходу The Economist не обмежилася Німеччиною. Критиці було піддано і Францію, і навіть США. Адже донедавна Сполучені Штати зволікали з відправкою танків Abrams, а французький президент Еммануель Макрон сказав, що лише "розглядає можливість" відправки "Леклерків".
Сама Британія, прагнучи створити прецедент, зробила крок вперед кілька тижнів тому, але вона може надати лише 12 або 14 танків Challenger, і вони матимуть обмежену користь, зважаючи на відсутність належного ланцюга постачання запчастин і боєприпасів в Європі. Польща, яка найголосніше лаяла Німеччину, лише цього тижня офіційно звернулася до неї з проханням про дозвіл на реекспорт.
Видання вважає, що у ФРН є відчуття, що пан Шольц здобув дипломатичну перемогу. Наступаючи на п'яти, він змусив американців запропонувати 31 танк Abrams. Нейтральна Швейцарія під тиском Німеччини тепер дозволить використовувати боєприпаси швейцарського виробництва. Дехто вважає, що це ще один успіх німецької поступової стратегії, яка полягає у збільшенні калібру озброєнь, що постачаються в Україну, не провокуючи росію на ескалацію.
Однак для союзників Німеччини пан Шольц не виглядає таким розумним. "Леопарди" краще підходять Україні, ніж "Абрамси", які вимагають багато пального і складні в обслуговуванні. Танки німецького виробництва швидкісні та потужні, а головне – понад 2 000 з них вже стоять на озброєнні 13 європейських армій. Вони можуть зіграти життєво важливу роль у зупинці нового російського наступу і пробити клин у сухопутному мосту, що з'єднує росію з окупованим Кримом.
"Тому дипломатична перемога пана Шольца є пірровою. Вона була здобута ціною першої великої публічної сварки між союзниками України. А канцлер заблокував найкращий можливий результат, який би дозволив Україні отримати більше "Леопардів" набагато раніше", – пише The Economist.
Крім того, додає британське видання, якщо небажання пана Шольца було викликане страхом ескалації, його демарш не має сенсу: останніми днями його аргументом було те, що він хоче, щоб США постачали танки одночасно з Німеччиною. Похмурий розрахунок полягає в тому, що канцлер вірить, що коли війна врешті-решт закінчиться, росія залишиться великою і потужною силою в Європі (ми звісно могли б посперечатися з паном Шольцом як і багато західних експертів – iPress). Можливо, Шольц хоче залишатися з росією на розумних умовах. Але такий спосіб мислення мав би бути повністю дискредитований неодноразовими вторгненнями росії до своїх сусідів у 2008, 2014 і 2022 роках.
Пояснення нібито страхом німців, що їхні танки знову знову прямують на схід, є зовсім неправильним. У 1941 році німецькі загарбники увійшли до СРСР (до речі, The Economist пише до росії – чомусь британське видання раптом повторює наративи з ототожненням СРСР та росії – iPress). Цього разу загарбниками є росіяни. Немає ніякої еквівалентності між допомогою жертві в захисті та вчиненням акту агресії. Ті німці, які плутають ці два поняття, винесли неправильний урок з жахливої історії своєї країни.
Читайте по темі: У чому, власне, проблема Німеччини з росією?
Претензії пана Шольца на європейське лідерство посилилися одразу після вторгнення, коли він оголосив Zeitenwende – поворотний момент у стратегічному баченні Німеччини. Проте саме Байден виглядає державним діячем, який поступився заради збереження трансатлантичної єдності, коли так багато було поставлено на карту. Пан Шольц, навпаки, поставив її під загрозу і змарнував дипломатичні здобутки своєї країни, так неохоче схваливши поставку Україні "Леопардів".
Джерело: The Economist
