"путін, мабуть, насолоджується поточним моментом. Він не тільки потролив та відволік увагу Мюнхенської безпекової конференції новиною про смерть свого головного політичного критика Алєксєя Навального, але й здобув важливу "перемогу" на полі бою, захопивши Авдіївку", – констатує європейська редакція Politico.
За словами одного з учасників конференції в Мюнхені, настрій на зустрічі західних безпекових і дипломатичних еліт, які зазвичай дають можливість продемонструвати єдність і рішучість, був похмурим. "Існує відчуття терміновості, але немає відчуття дії", – цитує Politico директора аналітичного центру "Євразія" в Німеччині Яна Техау.
Дійсно, зазначає видання, через два роки після повномасштабного вторгнення путіна в Україну ситуація ніколи не виглядала більш загрозливою для Києва і для його сусідів уздовж західного кордону росії – з часу похмурих днів лютого 2022 року, коли президент США Джо Байден пропонував Володимиру Зеленському квиток в один кінець з України (від якого той відмовився), а значна частина світу припустила (помилково), що росія захопить країну.
Politico вкотре нагадує, що американські республіканці за наказом Трампа блокують поставки зброї в Україну, наражаючи українські війська на "снарядний голод", який має негайні, згубні наслідки на полі бою. Після захоплення Бахмута та Авдіївки російські війська намагаються закріпити свою перевагу в напрямках Мар'їнки, Роботиного та Кремінної. Європейські ж лідери, наголошує видання, попри те, що стали головними донорами України, не в змозі заповнити прогалину у військових поставках. А через позицію Франції, яка наполягає на купівлі боєприпасів в Європі попри брак виробничих потужностей, європейці відмовляються закуповувати снаряди за межами блоку.
Тим часом, як зауважує Politico, путін, який все ще перебуває при владі, незважаючи на зусилля, спрямовані на примушення його режиму до покори, посилює свою кампанію залякування Заходу. У своєму інтерв'ю з Такером Карлсоном російський лідер більше десятка разів згадав Польщу. Його віцепрем'єр-міністр почав погрожувати норвезькому керівництву острова Шпіцберген у Північному Льодовитому океані.
З поглибленням почуття зневіри, лідери найбільш вразливих з російського флангу країн готуються до сценаріїв, які б всього 25 місяців тому викликали сміх у Берліні і Вашингтоні, як лихоманкові мрії ностальгуючих за Холодною війною. Високопоставлений шведський посадовець з питань оборони в січні закликав своїх співвітчизників "морально готуватися" до війни, а міністри оборони Данії та Естонії попередили на початку цього місяця, що росія, швидше за все, почне випробовувати на міцність зобов'язання НАТО за статтею 5 щодо колективної безпеки протягом наступних п'яти років – тобто нападе на найпотужніший військовий альянс світу лише заради шансу "перевірити" його.
Це параболічне сповзання вниз від сплеску "всемогутності", який приніс зброю, санкції та "Zeitenwende" (епохальний зсув) у Німеччині в перші місяці війни. Представник НАТО у розмові з Politico сказав, що в Альянсі переважає думка, що Україна "не на межі розпаду" і що "зневіра перебільшена". Деякі спостерігачі з поля бою не такі впевнені. Один із європейських високопосадовців заявив, що новини з фронту, викликають дедалі більше занепокоєння, оскільки ризик прориву [росіян] реальний, а його сприймають не достатньо серйозно.
"Можливо, ще зарано говорити про те, що Захід програє війну в Україні, але стає дедалі зрозуміліше, що це може статися. Поки Київ і його союзники обмірковують жахливі варіанти можливостей на наступний рік, зокрема і потуги союзників росії, Ірану і Китаю, спровокувати Третю світову війну по всіх фронтах, варто на мить зупинитися і запитати: як ми до цього дійшли", – вважає видання.
Politico ставить слушні питання. Як Захід з його авіаносцями і сукупним економічним потенціалом, який наближається до 60 трильйонів євро (що робить карликами Китай, Іран і росію разом узятих), поступився ініціативою пострадянській занепадаючій країні з ВВП рівня Іспанії та опинився в оборонному нокауті, здригаючись від чергової образи з боку путіна? І якщо відсіч путінському вторгненню в Україну не є справжньою метою Заходу, запитує Politico, то що ж тоді?
Крапельне стримування. Захід продовжує демонструвати страусову тактику, поки не отримує чергового ляпаса
На думку дипломатів, співробітників служб безпеки та експертів по обидва боки Атлантики, які поспілкувалися з Politico для цієї статті, відповідь на перше питання частково полягає в тому, що реакція Заходу на росію була, принаймні частково, продиктована страхом перед ядерною конфронтацією замість проактивної стратегії, спрямованої на те, щоб допомогти Україні дати відсіч окупантам.
"Все почалося на початку війни, коли Шольц і адміністрація Байдена домовилися про поступовий підхід до озброєння України і санкцій проти росії", – сказав один високопоставлений дипломат ЄС на умовах анонімності. За його словами, деякі уряди закликали використати всю силу стримуючого потенціалу Заходу проти росії, але у відповідь чули: "Ні, ми не хочемо цього робити".
"В адміністрації Байдена і в оточенні Шольца панував страх перед можливістю ядерної конфронтації. Цей страх був дуже сильним на початку. Він сформував реакцію світу", – додав дипломат.
На думку вже згаданого Техау та старшого наукового співробітника Фінського інституту міжнародних відносин Едварда Хантера Крісті, ймовірність того, що російський лідер сформулював певну ядерну загрозу безпосередньо Байдену і Шольцу на початку конфлікту, налякавши їх до смерті, є високою. "Ми знаємо, що путін сказав Борису Джонсону, що він може завдати удару по його країні протягом п'яти хвилин. Якщо він зробив це з Джонсоном, то цілком можливо, що він зробив те ж саме з Байденом", – зазначив Хантер Крісті. Техау додав: "Існували досить обґрунтовані припущення про пряму (ядерну) загрозу Шольцу, що такий удар може статися".
Як зауважує Politico, прикладом може слугувати бурхлива дискусія, що розпочалася наприкінці 2022 року, про небезпеку постачання в Україну танків західного виробництва, а саме – німецьких Leopard II та американських Abrams. У жовтні того ж року Вольфганг Шмідт, один із найближчих радників Шольца і його попутник ще з часів, коли він був мером Гамбурга, висунув цілу низку причин не надсилати танки: а) Україна не зможе їх утримувати і б) залізний хрест, намальований на них, буде якимось чином використаний для того, щоб припустити, що Німеччина вступила у війну, чи щось таке.
Автори статті з сарказмом відзначають, що врешті-решт чи то Берлін, чи то Київ дізналися про існування фарби у світі та побоювання були подолані – танки були доставлені. Як наголошує видання, фактично сформувалася схема, коли Захід місяцями болісно обговорює доцільність відправки системи озброєнь, поки якийсь спусковий гачок не підштовхне Шольца і Байдена переступити межу.
І зараз, більше року потому, за словами Politico, Берлін і Вашингтон все ще грають за тією ж схемою, за винятком того, що тепер дебати зосереджені на ракетах великої дальності, які допомогли б Україні порушити російські лінії постачання. Йдеться про американські ATACMS і німецькі крилаті ракети TAURUS, а також на можливості використання заморожених російських активів – близько 300 мільярдів євро для допомоги Україні. Шольц постійно виступав проти відправки ракет TAURUS, які, на думку німецьких чиновників, стріляють занадто далеко і занадто точно, а отже, підвищують ризик прямих атак на російську територію, що, відповідно, може викликати відплату з боку москви проти ФРН.
"Після смерті Навального ЗМІ в Німеччині та США стверджують, що Байден і Шольц нібито готуються передати Україні ракети TAURUS і ATACMS. Аналогічні дебати ведуться щодо використання заморожених російських активів для допомоги Україні, що наразі гальмується через опозицію з боку Німеччини та Бельгії, а також щодо закупівлі боєприпасів для України за межами блоку, проти чого виступають Франція, Греція та Кіпр", – пише Politico.
Видання нагадує, що в кожному випадку союзниками наводяться складні аргументи, щоб довести небезпеку, складність або неможливість того чи іншого варіанту, аби потім відмести це все і забути, коли нова провокація з боку росії "виправдовує" додатковий крок. "Це була схема з першого дня. Спочатку "ні", потім "ні, але", а потім "так", коли тиск стає занадто великим. Мало що змінилося", – наводить слова ще одного дипломата ЄС Politico.
"Деякі люди живуть в ілюзії, що обмеженої підтримки України достатньо, щоб тримати росію на відстані, і що ситуація не становить реальної небезпеки для ЄС", – сказав єврокомісар з Литви Віргініюс Сінкявічюс. Він переконаний, що це абсолютно неправильно, оскільки сама війна, як гуманітарна катастрофа і проблема безпеки, вже є дуже проблематичною для Євросоюзу.
Не надто динамічний дует. Обережний Байден та ймовірно досі шанобливий до росії Шольц
Як стверджує Politico, дипломати та експерти вказували, що окрім страху, динаміка відносин між Шольцем і Байденом є рушійною силою переважної стратегії Заходу щодо України, яка полягає в інкременталізмі та управлінні ескалацією, а не зосередженні на стратегічних результатах.
Попри 16-річну різницю у віці, обидва чоловіки досягли політичного повноліття під час Холодної війни та поширеного страху перед ядерним Армагеддоном. Обидва глибоко віддані міжнародному порядку на чолі зі США і захисту Європи з боку НАТО. Обидва є лівими, які інстинктивно підозріло ставляться до збройного втручання і, з точки зору темпераменту, не схильні до ризику і відчувають дискомфорт від геополітичних ігор, говорили експерти і дипломати.
Видання зазначає, що Байдена експерти та дипломати називали противником інтервенцій та війни, який робить все можливе, щоб не мати конфронтації з росією. Він протягом усього цього конфлікту телеграфував про свої кроки заздалегідь. У цьому сенсі він знайшов спільну мову з канцлером Шольцем, який також є обережним за своєю природою.
Колишній лівий активіст, який в молодості їздив до москви і піднявся в лавах німецької Соціал-демократичної партії, відомої своїми історичними симпатіями до росії, Шольц від природи не був налаштований на те, щоб бути яструбом по відношенню до рф. Як зазначив один із співрозмовників видання, "ніхто не знає, наскільки ця спадщина (шанобливого ставлення до росії) все ще з ним".
Експерти також вказали на ключову роль радників у формуванні підходу їхніх босів, а саме – радника з національної безпеки США Джейка Саллівана та радників Шольца Шмідта і радника з питань зовнішньої політики Єнса Плетнера. Politico зазначає, що дипломати та експерти описують Саллівана як "високоінтелектуального", "не надто досвідченого в питаннях національної безпеки", "зрештою, кар'єриста" і "йому трохи бракує емоційного інтелекту". Шмідт – "нерозлучний з Шольцем", "дуже обережний", "в основному боїться росії", "не такий великий експерт з питань зовнішньої політики, яким він себе вважає". Плетнера, у свою чергу, описують як "дуже близьку довірену особу", "дружнього до росії", "не переконаного в тому, що напад на Україну – це напад на всіх нас".
"Разом ці двоє (Салліван і Шмідт) розробили ідею, що росія врешті-решт буде розгромлена і припинить агресію", – сказав Хантер Крісті. За його словами, це, можливо, дозволило уникнути ядерної війни, але заклинило Захід між двома неоптимальними варіантами розвитку подій: більшою війною з росією або колапсом України, що стало б шоком, приниженням і демонстрацією слабкості Заходу.
Втім, Politico зауважує, що не можна недооцінювати роль інших лідерів у формуванні політики Заходу. Українські джерела схильні вважати Велику Британію, як за часів колишнього прем'єр-міністра Бориса Джонсона, так і нинішнього прем'єр-міністра Ріші Сунака, вірним союзником, який допоміг подолати стриманість Заходу щодо постачання певних видів озброєнь. Вони віддають належне чинному прем'єр-міністру Нідерландів Марку Рютте, який порушив табу на постачання західних винищувачів. Країни Балтії, Північної, Центральної та Східної Європи, зокрема Польща, отримують високі оцінки від українських посадовців за глибину їхньої відданості перемозі України.
Оцінки ж президента Франції Еммануеля Макрона, який нещодавно підписав оборонну угоду з Україною, за словами видання, досить суперечливі. Хоча його хвалять за те, що він відмовився від свого наполягання на діалозі з путіним і відправив ракети великої дальності SCALP, його нинішнє наполягання на "купуй європейське" стало приводом для звинувачень у проведенні "цинічної" політики, більше спрямованої на відбудову європейської оборонної промисловості, ніж на допомогу Україні на полі бою.
Проте в широкому сенсі респонденти Politico погодилися, що саме Шольц, Байден та їхні помічники задають загальний темп. Їхня обережність, інкременталізм і страх перед ядерною ескалацією визначили західну стратегію, яка найперше зосереджена на оборонних заходах, управлінні ескалацією та уникненні ядерної конфронтації, а успіх України на полі бою проти росії є другорядним питанням. Ось тільки не всі згодні з тим, підкреслює видання, що це можна назвати "стратегією".
Один із дипломатів заявив Politico, що немає ніякої стратегії, все відбувається просто так. Інший сказав, що "є гасла: "стільки, скільки буде потрібно", "росія не може перемогти" і тому подібні речі, але важить не те, що люди говорять, а те, що вони роблять".
Невтішна довгострокова перспектива. Європа більш схильна до переговорів з путіним, ніж до допомоги Україні задля перемоги
Politico наголошує, що змарнувавши можливість надати українським військам повітряну підтримку в перші місяці 2023 року, що було ключовим фактором провалу широко розрекламованого контрнаступу, західні лідери тепер все більше зв'язані політикою: президентські вибори в США і Дональд Трамп з одного боку; вибори до Європейського парламенту і підйом правих сил на чолі з Віктором Орбаном з іншого. Критики попереджають, що вікно можливостей для Заходу допомогти Україні переломити ситуацію, якщо не зачинене, то наближається до цього.
Антиукраїнська фракція MAGA, очолювана Трампом, зі спікером Палати представників Майком Джонсоном як головним батогом і сенатором-республіканцем Джей-Ді Венсом як головним послом (котрий не зміг знайти час для зустрічі із Зеленським під час перебування в Мюнхені), навряд чи найближчим часом дасть зелене світло наступному пакету фінансування для України.
Очікується, що європейські праві сили, починаючи від партії "Національне об'єднання" Марін Ле Пен у Франції до італійця Маттео Сальвіні, нідерландського популіста Герта Вілдерса та угорця Орбана, посилять свій вплив після виборів у червні, а подальші санкції та пакети допомоги для України стануть можливою жертвою.
Але час ще є, зауважує Politico, і кошик варіантів далеко не порожній. Як випливає з матеріалів про ATACMS і TAURUS, західні лідери все ще можуть надати Україні зброю, яка змінить правила гри, якщо стимул буде достатньо сильним. Але поставки це ще не вся справа, є й інші можливості: конфіскація російських активів, оподаткування західних компаній, які продовжують працювати в росії, або посилення санкцій проти путінського режиму. Ці кроки видимі для всіх, але поки що не задіяні.
Читайте по темі: США могли б надіслати Україні допомогу вже завтра. Треба тиснути на адміністрацію Байдена – Стівен Бланк
Така стриманість, на думку видання, свідчить про те, що за сміливими заявами про допомогу Україні "стільки, скільки буде потрібно", цілком можливо, стоїть інший негласний порядок денний, який диктує дії Заходу. На прохання описати оптимальний результат для України наступного року кілька європейських дипломатів говорили про "стабілізацію" конфлікту. Відповідаючи на запитання про те, що це означатиме, дипломати сказали, що це означатиме підштовхування Києва до початку переговорів з путіним з метою заморозити конфлікт і закріпити нинішні територіальні здобутки в обмін на західні "гарантії безпеки" (такі, як нещодавно підписані з Францією, Нідерландами та Великою Британією) і шлях до членства в ЄС.
Виконувач обов'язків прем'єр-міністра Нідерландів Марк Рютте, якого вважають ймовірним кандидатом на посаду наступного генерального секретаря НАТО, натякнув на таке бачення "післязавтра" під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції. Сказавши, що лише Київ може ініціювати мирні переговори з москвою, він додав: "Але коли це станеться, нам також доведеться сісти за стіл переговорів зі США, в рамках НАТО, [і] спільно з росіянами, щоб обговорити майбутні домовленості про безпеку між нами і росіянами".
Дипломати визнають, що такі переговори в минулому зазнали невдачі й можуть дати путіну час на підготовку до наступного наступу. Проте альтернатива – різке збільшення західної фінансової та військової допомоги протягом 2024 року, що дозволило б Україні завдати вирішального удару по російському загарбнику, зустрічається в європейських посольствах зі ще більшим скептицизмом.
Інший, невисловлений аспект західного підходу, за словами Politico, полягає в тому, що деякі фракції сподіваються повернутися до звичайних відносин з росією невдовзі після гіпотетичного заморожування війни. Це може пояснити глибоку стриманість, зокрема в Німеччині, щодо конфіскації заморожених російських активів і ризик того, що москва може завдати удару у відповідь, повернувши у власність активи на сотні мільярдів євро, які все ще перебувають у власності європейських фірм у росії. Це також перегукується з повідомленням німецької газети Welt (як і Politico, входить до групи Акселя Шпрінгера), в якому стверджується, що Шольц виступив проти призначення президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн наступним генеральним секретарем НАТО, оскільки вона "надто критично налаштована щодо москви, що може стати недоліком у довгостроковій перспективі".
У своїй промові на Мюнхенській конференції Шольц натякнув на те, як Захід непомітно переосмислює свої цілі у війні в Україні. Замість того, щоб сказати "Україна переможе" або "росія повинна піти з України", канцлер Німеччини стверджував, що не можна дозволити путіну диктувати умови миру в Україні. "Не буде ніякого продиктованого миру. Україна цього не прийме, і ми теж", – цитує Шольца агентство Reuters.
"Це, безумовно, м'якше, ніж "Україна не може програти", – сказав Техау. – І по суті це означає закріплення статус-кво".
"Захід не відмовився від України, але його переважна увага до управління ризиками свідчить про бажання згорнути конфлікт і укласти угоду з путіним, якщо це можливо, якнайшвидше. Питання полягає в тому, чи допоможе такий підхід запобігти катастрофі, чи призведе до чогось значно гіршого", – завершує публікацію європейське видання.
Джерело: Politico
