Автор: Наталі Точчі
26 липня Європейський Союз оголосив про газові домовленості, які мають продемонструвати рішучість країн-членів щодо росії: згідно з домовленістю країни ЄС скоротять споживання газу на 15 відсотків у період із серпня по березень. Таким чином країни намагаються запобігти кризі взимку, продемонструвавши солідарність і обмеживши здатність росії використовувати енергопостачання до Європи як зброю. На перший погляд, це була ще одна демонстрація єдиного фронту, який континент здебільшого демонстрував з початку війни. Насправді, скорочення є добровільними, і багато окремих країн мають винятки, які ставлять під сумнів, наскільки результативною буде домовленість, особливо коли дефіцит газу вплине на одних набагато більше, аніж на інших.
Через шість місяців з початку вторгнення росії в Україну Європа намагається зберегти курс у дедалі дороговартіснішій війні. Зі зростанням інфляції, розвитком енергетичної кризи та зростаючою загрозою рецесії європейські лідери дедалі активніше говорять про соціально-економічні наслідки конфлікту та його політичні та геополітичні наслідки. Тим часом, під зовнішнім показовим консенсусом, зростає напруга навколо питання, як впоратися з війною. Німеччина, наприклад, зволікала з обіцяними поставками зброї в Україну. В Італії, де впав коаліційний уряд прем’єр-міністра Маріо Драгі, серед популістських партій країни зростає політична опозиція щодо військової підтримки Києва. І хоча п’ять пакетів санкцій було схвалено блискавично, європейці тижнями сперечалися навколо шостого, спрямованого проти російської нафти, затримку якого спричинив внутрішній автократ ЄС, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан.
Серед цих викликів постає важливе питання - як довго можна буде зберегти європейську єдність у війні та що може її зруйнувати. Насправді, найбільшою загрозою для європейської єдності може бути не відсутність прогресу в припиненні насильства в Україні, як це було досі, а відносне затишшя в конфлікті. Воно дозволить москві переконати частину держав ЄС чинити тиск на Київ, щоб він пішов на поступки, особливо якщо енергетична криза продовжуватиме загострюватися. Парадоксально, але піддавшись ілюзії миру, Європа та Захід можуть у підсумку продовжити війну за рахунок усіх.
Повернення популістів
На ранньому етапі війни Європейський Союз продемонстрував надзвичайну рішучість. Раніше досить повільний у прийнятті рішень, Брюсселю вдалося за лічені тижні схвалити наймасштабніші санкції, які коли-небудь застосовувалися. Європейські уряди швидко активізували роботу щодо оборони, Німеччина оголосила про приголомшливі 100 мільярдів євро додаткових військових витрат, а ЄС вперше полегшив передачу зброї третій стороні. Європа також погодилася надати тимчасовий захист мільйонам громадян України, включно зі свободою пересування та роботи в ЄС. А в червні Європейська Рада офіційно надала Україні та Молдові статус кандидата в ЄС, а також назвала Грузію потенційним кандидатом, в залежності від реформ. Протягом більшої частини весни нова динаміка, здавалося, підтверджувала заяву канцлера Німеччини Олафа Шольца про те, що російське вторгнення було поворотним пунктом, і що європейці готові до виклику.
Однак відтоді імпульс у Брюсселі ослаб. Незважаючи на те, що країни ЄС зрештою погодилися на нафтове ембарго щодо росії, але це відбудеться із затримкою в часі, що дозволить їй адаптуватися. І незважаючи на нещодавню газову домовленість про економію, справжнього газового ембарго не видно. Насправді, замість газового ембарго ЄС щодо росії, москва перекрила газ Європі. Шість країн — Болгарія, Данія, Фінляндія, Латвія, Польща та Нідерланди — повністю відрізані від російського постачання. Крім того, "газпром", російська державна енергетична компанія, різко скоротив газові потоки до решти Європи. "Північний потік I", був тимчасово зупинений у липні на технічне обслуговування. З тих пір він знову запрацював, але експорт газу впав до 20 відсотків від узгоджених обсягів, і на горизонті видніються подальші перебої. Замість того, щоб домовитися про нові санкції, ЄС намагається вирішити питання про зберігання газу в багатьох країнах і намагається раціонально використовувати газ. Щоб диверсифікувати свої постачання, Європа шукає нових енергетичних партнерств зі Сполученими Штатами, Близьким Сходом, Африкою та Кавказом. За оцінками Міжнародного валютного фонду, у разі повного припинення постачання російського газу в Європу економіки деяких країн, зокрема Чехії, Угорщини, Словаччини та Італії, можуть впасти більш ніж на 5%. Буде холодна і дорога зима.
Посилення економічного тиску вже дає тривожні результати в європейській політиці. У таких країнах, як Італія та Франція, популістські та праві націоналістичні партії використовують вартість війни, щоб згуртувати громадську підтримку. Вони стверджують, що, запроваджуючи санкції проти росії та приймаючи «зелений» порядок денний, європейські уряди та інституції ЄС підігрівають інфляцію, руйнують промисловість і знищують робочі місця. Таке повідомлення також було посилено в основних ЗМІ. На виборах у Франції крайні праві та ліві партії показали високі, та драматичим було падіння Драгі в липні після того, як три партії, з найтіснішими зв’язками в кремлі, відмовилися від підтримки коаліційного уряду, до якого вони входили.
Ці події можуть бути лише передвісниками того, що може статися. Підказки в самій риториці кремля, яку багато популістських партій взяли на озброєння та яка приховує їхні справжні наміри. Замість того, щоб визнати, що вони хочуть «кинути Україну під автобус», лідери популістських партій, як італійський Маттео Сальвіні, кажуть, що вони за мир, компроміс і дипломатію. Популісти тимчасово втратили від пандемії, оскільки їхній наратив проти вакцинації не вразив європейців. Але війна в Україні в поєднанні з енергетичною кризою дали їм чудову можливість знову піднятися. З часом ця динаміка може створити новий сплеск націоналістичного популізму, який може поставити під загрозу не лише європейську єдність, а й існування Європейського Союзу в цілому. Тоді як націоналістична Європа можлива, націоналістичний ЄС – це протиріччя.
Континентальний розкол
Ще більшу тривогу для Європи викликає повернення старих геополітичних розколів. По-перше, це зростаючий розрив між сходом і заходом континенту. Країни на кордоні поряд з Україною, такі як країни Балтії та Польща, закликають до справедливості через санкції та потужну військову підтримку для України, в той час як держави Західної Європи, такі як Італія, Франція, і Німеччина, схиляються до компромісу з росією. Суперечливі зауваження президента Франції Еммануеля Макрона в червні про те, як важливо не принижувати росію, поки російська артилерія б’є по Україні, є яскравим прикладом. В міру поглиблення енергетичної та економічної кризи країни, які знаходяться далі від лінії фронту, швидше за все, будуть наполягати на відверненні війни. Східноєвропейські лідери, будуть твердими у своєму переконанні, що мир можливий лише тоді, коли Україна вижене російські війська зі своєї території, а президент росії володимир путін буде притягнутий до відповідальності за свою агресію.
Другий розкол проходить з півночі на південь, розкол, який майже розірвав єврозону на частини під час кризи суверенного боргу десять років тому. З огляду на ймовірність рецесії та навіть стагфляції, різниця вартості запозичень між північними та південними державами-членами ЄС, зокрема між Німеччиною та Італією, зростає. Франція, Іспанія та Італія, які мають менше можливостей для фіскального маневру, щоб протистояти рецесії, закликають до нової ініціативи Брюсселя, щоб поповнити фонд відновлення Європи після пандемії та допомогти впоратися з економічними втратами війни, включно з дорогим енергетичним переходом. Однак цього разу Німеччина, в якій ціни на енергоносії зросли втричі, зокрема через сильну залежність від російського газу, набагато більше піддається енергетичному шантажу з боку росії, ніж багато інших членів, навряд чи підтримає такий крок.
Ці розбіжності – це саме те, на що сподівався Путін. Переконаний, що європейські ліберальні демократії є слабкими та морально нестійкими, російський лідер зробив ставку на припущення, що єдність Заходу щодо України розпадеться і може зрештою зруйнуватися найближчими місяцями. Ігри в газовій сфері, посилення світової продовольчої кризи блокадою експорту українського зерна через Чорне море, і реалізація стратегії випаленої землі в Україні, путін робить ставку на те, що це лише питання часу, коли Захід, починаючи з Європи, розпадеться під різнонаправленим тиском. На думку москви, ліберальні демократії мають низький больовий поріг: вони не здатні грати в довгу гру, якщо це обходиться високою соціальною чи економічною ціною.
москва усвідомлює, що санкції завдають росії колосальної шкоди. путін це визнав публічно. У кремлі також знають, що з часом втрати зростатимуть. Зараз через енергетичне протистояння між Європою та росією - найгострішу енергетичну кризу з часів нафтового ембарго 1973 року, росія насолоджується захмарними цінами на нафту та газ. Але коли Європа відмовиться від російського викопного палива — шляхом диверсифікації своїх джерел енергії та прискорення переходу на чисту енергію — вона зрештою вийде з цієї кризи сильнішою. Навпаки, незважаючи на нові, розхвалені зв’язки москви з Пекіном, Китаю знадобляться роки, щоб замінити Європу як ринок для російських вуглеводнів, і з низки причин Китай навряд чи буде таким же прибутковим для москви, як Європа. Крім того, важко побачити, що Китай інвестує в енергетичний перехід росії: довгострокове економічне майбутнє росії похмуре.
Путін повинен розуміти цю реальність, але, ймовірно, він вважає, що Європа розпадеться першою, враховуючи її крихку єдність. Внутрішній тиск на континенті дозволить йому досягти своїх військових цілей в Україні і, можливо, рано чи пізно повернутися до звичайної роботи з Європою або принаймні з деякими європейськими країнами. На думку кремля, розбіжності та слабкості Європи перешкодять довгостроковому сценарію, за яким росія понесе стратегічні, економічні та політичні втрати від свого вторгнення.
Ризик стримання
З кожним додатковим місяцем війни ризик роз’єднання Європи зростає, і перші тривожні сигнали вже з’явилися. Але багато залежатиме від перебігу самого конфлікту. Якщо росія продовжить кампанію жорстокості і руйнувань, яка характерна для останніх шести місяців, європейські лідери можуть розраховувати на путіна, що він утримає їх у єдності. Незважаючи на енергетичну кризу та спричинений нею економічний біль, а також політичну та геополітичну напругу, яку це спричинить, європейці навряд чи відступлять від скривавленої України. За нинішнього рівня насильства та коли росія відкрито заявляє про свої амбіції утримувати більше українських територій, європейці не відмовлятимуть Києву від зброї та економічної підтримки, не кажучи вже про скасування санкцій в обмін на перемир’я. Поки росія продовжує свою жорстоку атаку, європейці можуть тупотіти ногами та голосити, але вони залишатимуться на цьому шляху.
Але Європі буде набагато важче, якщо путін з необхідності змінить тактику в Україні. До осені росії може просто не вистачити військової спроможності підтримувати невпинний військовий наступ останніх шести місяців. Однак це не означає, що цілі кремля змінилися: переслідування ідеологічного проекту нелегко зупинити, і лідер, який порівнює себе з петром першим, навряд чи погодиться на кілька територіальних надбань на Донбасі. Оскільки російська армія стає все більш розтягнутою, кремлю, ймовірно, доведеться адаптувати свою стратегію, зокрема дозволити тимчасове скорочення бойових дій — скажімо, менше російських ракетних ударів по українських містах або ширше скорочення артилерійського вогню — щоб дозволити своїм силам відновитися і перегрупуватися. Така зміна означатиме, що темп війни в найближчі місяці може змінитися відповідно до виснаження та швидкості відновлення російської військової потуги.
Таким чином, найбільший ризик, з яким стикаються європейські лідери, є прихованим: якщо російські операції в Україні вщухнуть і москва почне натякати на якийсь компроміс чи перемир’я, європейці можуть потрапити в пастку. Така перспектива, хоч і представляла б собою можливість, якою слід скористатися, швидше за все, була б підступною загрозою: для москви це просто послужило б способом виграти час, щоб підготуватися до наступного раунду боїв, через кілька місяців. І якщо деякі країни підтримають такий крок, це може ще більше розділити Європу, навіть якщо б це допомогло кремлю пролонгувати війну.
Саме тоді, коли насильство вщухне, Захід повинен продемонструвати свою справжню стійкість і подвоїти підтримку Києва, щоб переконатися, що не тільки росія програє цю війну, але й те, що Україна в ній фактично виграє, забезпечивши територіально і економічно життєздатну державу з гарантіями безпеки, і, зрештою, курс на реконструкцію та демократичну інтеграцію в ЄС. Однак спокуса шукати згоди з росією буде сильною, особливо з огляду на те, що це, ймовірно, станеться в період зростаючого соціального, економічного, політичного та геополітичного тиску на континенті.
Більше болю, більше здобутків
Посиливши свою агресію проти України в лютому 2022 року, путін активізував і об’єднав Європейський Союз — так само, як він зробив це з НАТО та Заходом загалом — у спосіб, який до війни міг здаватися неймовірним. Минули десятиліття з тих пір, як не було такого прояву європейської та трансатлантичної згуртованості та рішучості. Але поки не ясно, чи можна це зберегти, з огляду на те, що сама війна змінюється і стає все більш непередбачуваною. Хоча конфлікт майже напевно триватиме, його еволюція, ймовірно, не буде лінійною. А в моменти затишшя європейські лідери зіткнуться з новими викликами у підтриманні тиску на росію і вже не зможуть розраховувати на об’єднавчий ефект гострої зовнішньої загрози.
путін, безумовно, вірить, що стійкість полягає лише в терпінні болю, і що ліберальні демократії — насамперед західноєвропейські — просто занадто слабкі в лідерстві й не здатні на те, щоб дочекатися його відходу. Європейці, навпаки, показали, що вони вірять у те, що стійкість полягає не лише в протистоянні болю, а й у здатності адаптуватися, реагувати та відновлюватися після кризи. Європейці розуміють, що їхні демократичні системи та європейські інститути повільні та безладні, але сильні.
Шлях Європи через серію криз за останні кілька десятиліть, включно з кризою державного боргу, міграцію, Brexit і пандемію COVID-19, показує саме це. Війна в Україні та те, як вона випробує захист, економіку та енергетичні системи Європи, а також соціальну структуру її демократичного ладу, цілком може бути найважчим випробуванням з усіх. Щоб прийняти його, європейцям потрібно буде знайти власну рішучість і силу, а не покладатися на путіна у виконанні цієї роботи.
Джерело: Foreign Affairs
