Два тижні тому я писав про два змагання: росіяни намагаються просунутися вперед до того, як боєприпаси потраплять в Україну. Це була спроба окреслити те, що ми побачимо у найближчі тижні після схвалення додаткової допомоги Україні з боку США. Як я намагався донести тоді, після отримання американської допомоги динаміка бойових дій на фронті зміниться. росія досягала успіхів, повільно і дорогою ціною, через нестачу боєприпасів (і, треба сказати, солдатів) в Україні. Ці успіхи навряд чи були масовими, ЗМІ подавали їх як великі перемоги, хоча насправді вони були важкими, повільними і вкрай скромними за масштабами. Тепер навіть ці здобутки будуть складними – після того, як американська допомога почне надходити у значних кількостях.
Отже, для росіян головне – спробувати здобути якомога більше до того, як прибуде американська допомога. Схоже, що ми бачимо, як вони намагаються це зробити, інтенсифікувавши зусилля в низці місць по всій лінії фронту цього тижня. Проте, історія цих зусиль – це історія війни за останні 18 місяців. Невеликі просування на чолі з піхотою, знищення транспортних засобів і великі втрати.
Харківський наступ. Що нам відомо?
Я люблю ЗМІ. У п'ятницю в середині дня я почав отримувати запити з проханням прокоментувати останній російський "прорив", що стався на Харківщині. На той момент у нас було лише кілька фотографій знищеної російської техніки та повідомлення про те, що російська піхота захопила декілька невеликих сіл прямо за кордоном.
російський танк "черепаха", знищений під час атаки на Харківщину. Імовірно, ця машина навіть не перетнула кордон, а підірвалася на міні за кілометр від кордону на території росії, після чого була знищена українським безпілотником.
Це підкреслило одну з найбільших проблем, пов'язаних із тим, як війна зображувалася в цілому. Це ніколи не було проривом чи чимось близьким до нього. Звіти були розрізненими, і замість того, щоб драматизувати, завжди краще зробити глибокий вдих.
Українці обговорювали російську атаку на Харків протягом декількох тижнів. Вони дійсно зміцнювали укріплення в цьому районі і планували, згідно з цією історією, закінчити їх до "початку травня". Тож ідея російської атаки в цьому районі не була несподіванкою і до неї готувалися.
Сама атака, схоже, відбувалася за шаблоном. У передових групах було кілька російських машин, але багато з них були виведені з ладу або знищені. Ще раз демонструючи, наскільки "корисними" є танки в сучасних умовах для здійснення броньованих проривів, один танк "черепаха" (так їх прозвали через те, що вони, схоже, обладнані мобільними коморами для захисту від БПЛА) був виведений з ладу ще до того, як потрапив в Україну, а після того, як він став нерухомим, його знищив безпілотник, який зміг пролетіти під цією коморою. Були й інші російські БТРи, підбиті невдовзі після перетину кордону.
російська техніка завдавала ударів через тривалий час після в'їзду в Україну.
Те, що відбулося далі – це мікросвіт просування на сьогодні. В умовах, коли транспортним засобам важко вижити, піхота швидко стала ключовою силою, просуваючись пішки, і росіяни зайняли низку сіл відразу за кордоном. Ось як виглядає ситуація станом на ранок неділі на карті Deep State.
Українці стверджують, що тримають ситуацію під контролем, і після початкового просування справді здається, що йдеться про битву за село. Чи є це серйозною спробою наступу, зондуванням, диверсією, ще належить з'ясувати, і важливо не робити поспішних висновків. Але це ще раз показує, що відбувається, коли одна сторона атакує іншу.
Атаки вздовж і впоперек лінії. Успіхи залишаються незначними
російська операція на Харківщині насправді була лише одним із багатьох поштовхів, які відбуваються на лінії фронту, оскільки росіяни намагаються отримати якомога більше до того, як американська допомога (і допомога від інших країн, включно з боєприпасами, закупленими чеським президентом, які мають почати надходити в червні) прибуде на поле бою.
Ці атаки виглядають дуже схожими на спроби натиснути у багатьох місцях, щоб побачити, чи спрацює щось. Минулого тижня деякі люди, які люблять говорити про російську силу, засмутилися, коли я сказав, що лінія фронту навколо Очеретиного, схоже, стабілізується. Ні, нам казали, що це криза, яка незабаром погіршиться. Можливо, так і буде, але за останній тиждень зміни були більше невеликими поштовхами то тут, то там. Ось якою була ситуація минулої неділі.
А ось найактуальніша карта.
російські просування були переважно на півдні лінії фронту і знову ж таки – дуже скромними. Чого не було, так це бронетанкового прориву і використання моменту, про який дехто стверджував щодо Очеретиного, коли росіяни вперше здійснили там наступ два тижні тому.
Така ж сама базова ситуація склалася навколо Часового Яру. Ось як виглядала позиція минулої неділі (завжди корисно включити Бахмут на карту, щоб ви могли побачити, як мало території було пройдено – пам'ятайте, що росіяни взяли Бахмут рік тому).
І ось яка позиція сьогодні.
Якщо ви пам'ятаєте, українці вважали, що російський план полягав у тому, щоб спробувати захопити Часів Яр до 9 травня (День перемоги росії у Другій світовій війні). Схоже, росіяни дуже далекі від цього, не досягнувши жодних успіхів у просуванні до міста.
Посилення успіху проти внутрішніх розбіжностей. Що можуть робити росіяни?
Схоже на те, що вони тиснуть по всій лінії, щоб побачити, чи вдасться їм виявити або створити слабке місце. У всьому цьому є певні відгомони радянської доктрини. росіяни намагаються утримати ініціативу, продовжуючи тиск, і якщо їм вдасться здійснити справжній прорив (на відміну від несправжнього, про який так багато говорять), вони зможуть слідувати радянським планам часів Холодної війни, які передбачали масоване закріплення успіху.
В рамках цієї парадигми було багато дискусій про Харківську операцію. Її нібито розглядали як спробу росіян відволікти українські сили від інших ділянок лінії фронту, і завдяки цьому відволіканню досягти великого успіху в іншому місці. На папері це виглядає досить розумно і вписується в радянське мислення.
Однак, якщо це так, то це також висвітлює деякі реальні проблеми з тим, як росіяни керували війною протягом останніх кількох місяців, коли вони повернули собі ініціативу, в той час як українцям критично бракувало боєприпасів. Однією з них є думка, що українці зберегли сильні внутрішні лінії зв'язку на всій території. Одна з ідей закріплення успіху для росіян полягає в тому, щоб скористатися успіхом до того, як противник зможе ефективно відреагувати. Проте, судячи з розвитку цієї війни, пересування нападника (і неефективність росіян) означає, що це дуже важко зробити.
Насправді Україна може перекидати війська між Харковом і Донбасом набагато легше і швидше, ніж росіяни, тому що у них коротші внутрішні шляхи. Вони мають чудову мережу залізниць і доріг, що означає, що військам потрібно долати набагато меншу відстань. Я склав досить просту карту, яка, сподіваюсь, покаже різницю між внутрішніми лініями, на яких може діяти Україна, і набагато довшими лініями, з якими стикається росія.
Отже, якщо росіяни намагаються розпорошити українців і створити пролом, вони роблять це, ускладнюючи російську концентрацію, а не українську. Вони повинні сподіватися, що українці готові відправити до Харкова значно більше сил, інакше через довші зовнішні лінії росіяни більше послаблюватимуть себе на головному напрямку (Бахмут/Авдіївка), ніж відволікатимуть українські сили.
Можливо, ця доктрина не врахувала одну з найбільших невдач росіян у сфері військово-повітряних сил. Я вже писав про один провал повітряних сил на початку тижня – нездатність росіян і аналітичної спільноти врахувати SEAD (придушення протиповітряної оборони противника) у своєму баченні повномасштабного вторгнення. Іншою невдачею стала нездатність росіян суттєво перешкодити українським автомобільним і залізничним комунікаціям на фронті. Схоже, що вони взагалі зазнали невдачі, коли йшлося про переміщення товарів і вантажів по всій території України, включно з перешкоджанням допомозі, що надходила від друзів Києва.
Поки українці зберігають внутрішні кордони і здатність пересуватися, росіянам буде важко вплинути на план розосередження, який спрацює (якщо тільки українці не відреагують надто бурхливо, як я вже казав). Отже, хоча росіяни, можливо, і дотримуються доктрини, вони не змогли створити передумови для того, щоб отримати від неї якомога більше користі.
Допомога США надходить. Це дещо змінює ситуацію, але надто повільно
Що відбувається з американською допомогою. Наскільки ми можемо судити, це дуже неоднозначна історія. Є розповіді про те, що певні обсяги допомоги надходять на поле бою і змінюють ситуацію на краще. Наприклад, деякі українські джерела стверджують, що американська допомога, зокрема "Бредлі", стала однією з причин того, що російський наступ на Очеретине значно сповільнився. Були навіть повідомлення про те, що українці контратакували в цьому районі і повернули собі територію.
Повідомлялося також, що українські сили на фронті щодня отримують більше боєприпасів для ведення вогню. Я розпитав людей, і хоча ніхто не захотів підтвердити це прямо, було загальне відчуття, що ситуація покращилася (не надто сильно, звісно).
Отже, частина допомоги, схоже, надходить, але все ще дуже повільно, а це означає, що росіяни все ще мають можливість продовжувати свої перегони. Очевидно, що Україна залишається під тиском. Поспішні кроки адміністрації Байдена, спрямовані на підтримку постачання низки систем HIMARS і боєприпасів до них, можуть свідчити про те, що Україні все ще не вистачає систем і боєприпасів, яких вона потребує.
Це також може пояснити відчайдушність росії, яка продовжує тиснути. Зрозуміло, що з появою певної підтримки з боку США відчуваються невеликі зміни, але українці все ще не в найкращій формі, і тому росіяни докладають усіх зусиль у боротьбі, відкриваючи нові лінії тиску в пошуках певних переваг.
Це означає, що найближчі тижні можуть бути дуже напруженими. Однак, доки в Україні зберігається позитивна динаміка на внутрішніх лініях, а американська (та інша) допомога починає надходити в більших обсягах, шанси на погіршення ситуації є дуже низькими. Якщо наступні кілька тижнів Україна зможе подолати це, то вона зможе перейти від стабілізації до консолідації.
