Минулого тижня тривала і жорстока битва за Авдіївку досягла кульмінації, коли російська армія змусила українські підрозділи відступити. Після того, як українці зуміли захистили населений пункт у 2014 році, російські війська значно розширили свої атаки на нього наприкінці 2023-го й оточили місто, перетворюючи його будівлі на криваві руїни.
Зараз, коли ми наближаємося до дворічної позначки війни путіна проти свого суверенного, демократичного сусіда, "захоплення Авдіївки шляхом знищення" є метафорою російського підходу до цієї війни. Коли стало зрозуміло, що 10-денний план росії з політичного підкорення Києва та його уряду провалився, москва вирішила, що краще знищить Україну, ніж дозволить їй існувати для російських громадян як приклад самовизначення та суверенної стійкості.
Викриття широкомасштабних російських катувань і вбивств українських цивільних осіб у Бучі були жахливими. Було виявлено стандартні центри утримання під вартою і катувань у багатьох місцях, раніше окупованих росіянами. Вони вказують на те, що росія запровадила інституціоналізовані зґвалтування, катування, викрадення та вбивства, щоб підкорити собі українських громадян на окупованій росією території. Українських військовополонених регулярно морили голодом, били, кастрували і вбивали.
Мільйони українців, які залишилися за межами захоплених росією територій, не були вільними від її стратегічної та політичної кампанії, спрямованої на примушення їх до політичного пристосування і прийняття російського сюзеренітету. Тисячі російських ракет, безпілотників і балістичних ракет були запущені по об'єктах цивільної інфраструктури, таких як електростанції, торгові центри, школи і лікарні. У такий спосіб путін сподівається продемонструвати, що уряд України не може захистити свій народ, і що, зрештою, єдиним можливим результатом цієї війни є перемога росії.
Українці та громадяни більшості країн світу були вражені стійким і мужнім опором українських військовослужбовців (за підтримки місцевих жителів) на півночі країни. Підкріплені стратегічним впливом президента Володимира Зеленського та його промовами у світових парламентах, багатонаціональних інституціях та соціальних мережах, українці продемонстрували найважливіший аспект підтримки життя та процвітання будь-якої суверенної нації: волю.
Прусський теоретик Карл фон Клаузевіц кодифікував важливість волі у змаганні націй і зіткненні військових сил. Один із найважливіших його пасажів говорить: "Війна – це акт насильства, спрямований на те, щоб примусити супротивника виконати нашу волю". Українці в перші дні війни і щодня відтоді демонструють сильну і рішучу волю протистояти жорстокому насильству путіна над їхньою нацією.
Але, якою б життєво важливою не була ця національна воля, її недостатньо. У сучасних війнах нації повинні мобілізувати своє виробництво, своїх людей та ідеї для вирішення проблем, що постають перед ними з появою нових технологій.
Наразі конфлікт є війною промислового виробництва. Після війни на півночі широкомасштабне використання російської вогневої потужності у східних кампаніях в середині 2022 року показало, що масове застосування сухопутних військ і артилерії повернулося після десятиліть забуття. Декларація путіна про часткову мобілізацію у вересні 2022-го передбачала збільшення оборонного виробництва.
Європа і Сполучені Штати повільніше вчилися й адаптувалися в цьому відношенні. Політичним елітам знадобилося занадто багато часу, щоб визнати, що безпекове середовище в Європі кардинально змінилося.
Виробництво зростає, але повільно, і його дефіцит згубно впливає на українські бойові дії. Водночас оборонне виробництво в росії, Ірані, Північній Кореї та Китаї переважає західне, що призводить до створення "арсеналу авторитаризму" ХХІ століття.
Конфлікт також є змаганням за мобілізацію, підготовку та використання національного населення у військових діях. Хоча Україна спочатку швидко розширила армію до 1 мільйона осіб і залучила до неї свою технічну спільноту та світову спільноту хактивістів, російські зусилля з мобілізації свого населення згодом перевершили ці зусилля.
Використавши "одноразові" елементи свого населення, таких як в'язні, етнічні та регіональні групи, росія зупинила прогрес України на полі бою минулого року.
Нинішня перевага росії в людях і оборонному виробництві є такою, що вона володіє стратегічною ініціативою в цій війні. Хоча український президент закликав до нової військової стратегії, коли нещодавно призначив генерала Олександра Сирського головнокомандувачем, українцям знадобиться час, щоб змінити ситуацію.
Україна вже стикалася з похмурими часами. Вона пережила спроби радянських часів знищити народ і культуру нації перед Другою світовою війною. Вона здійснила дві революції, щоб захистити і розширити демократію, прозорість і підзвітність. І, щоб ніхто не забував, два роки тому ми з шоком і жахом спостерігали за потенційним знищенням України великими силами російського вторгнення.
Український народ відвернув ці загрози. Він продемонстрував стійкість, творчість, мужність і жертовність, притаманні зрілій, суверенній державі. Але, що найважливіше, народ України продемонстрував волю. Це саме та воля, якої, здається, бракує багатьом західним країнам, з їхньою короткою тривалістю уваги та уникненням особистого і політичного ризику.
Вшановуючи два роки самопожертви українського народу, ми також повинні дивитися на нього як на приклад моральної мужності, до якого повинні прислухатися наші політики і громадяни.
Про автора: Мік Райан – генерал-майор у відставці, який прослужив в Армії оборони Австралії понад 35 років і був командиром Австралійського оборонного коледжу. Він є автором книги "Трансформована війна" та науковим співробітником Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні, округ Колумбія.
Джерело: Sydney Morning Herald
