Друга частина мого спеціального дослідження ключових уроків сучасного лідерства, винесених з війни в Україні. У цій заключній частині основна увага приділяється стратегічному та бойовому лідерству.
У першій частині, присвяченій урокам лідерства в Україні, я розглянув мету збору спостережень про лідерство на різних рівнях під час війни в Україні. Далі я дослідив один із цих рівнів – політичний. У цій другій частині я досліджую дві інші важливі форми лідерства, щодо яких війна в Україні дала багато спостережень. Це стратегічне лідерство і бойове лідерство.
Британська армія визначає лідерство як "поєднання характеру, знань і дій, які надихають інших на успіх". Це визначення відрізняється від інших визначень лідерства, які я наводив у першій частині цієї серії, але мені дуже подобається британський підхід. Воно містить фундаментальні елементи лідерства і може бути застосоване до різних рівнів, на яких воно має здійснюватися.
Ця здатність масштабуватися для різних частин ієрархії всередині установи важлива з кількох причин. Наявність спільного лідерського духу на всіх рівнях організації є ключовим елементом досягнення єдності цілей і побудови ефективної стратегічної культури. Це також дозволяє різним підрозділам установи, які, можливо, раніше не співпрацювали, швидко інтегруватися, узгоджувати свої дії та вирішувати спільну проблему або місію.
У цій другій частині дослідження уроків лідерства, отриманих під час війни в Україні, розглядаються два важливі рівні командування і лідерства. По-перше, стратегічне лідерство. І, нарешті, вирішальна навичка бойового лідерства.
Уроки стратегічного лідерства. Стратегічну адаптацію має очолювати найвище керівництво
Питання першого порядку: що таке стратегічне лідерство? Це лідерство, яке відбувається на найвищому рівні інституції. Це може бути військова установа, де стратегічним лідером є керівник об'єднаної оборонної організації або начальник виду збройних сил. Або ж на державній службі це може бути керівник національної розвідки, кібербезпеки, прикордонної служби чи служби цивільної оборони. А за межами уряду стратегічними лідерами є найвищі посадові особи в корпораціях.
Існує багато цивільних і військових публікацій, які досліджують обов'язки стратегічних лідерів. Військові стратегічні лідери, згідно з однією з публікацій Військового коледжу армії США, повинні володіти концептуальними компетенціями, зокрема навичками мислення, щоб розуміти складне і неоднозначне стратегічне середовище. Крім того, вони мають володіти технічними компетенціями, які передбачають вміле застосування спеціальних знань і інституційних ресурсів для досягнення стратегічних цілей, а також розуміння політичних, культурних і економічних елементів, які впливають на військові інституції. Нарешті, їм потрібні міжособистісні компетенції для створення ефективних команд, ведення переговорів з іншими стратегічними зацікавленими сторонами і досягнення консенсусу у власній організації.
Але невійськові організації також мають уявлення про компетенції стратегічних лідерів. В одній зі статей Harvard Business Review міститься набір навичок стратегічного лідерства, які є спільними для багатьох інших наукових статей на цю тему. Рекомендований набір навичок такий: узгодження цілей і зацікавлених сторін; здатність приймати рішення; здатність інтерпретувати суперечливу і неоднозначну інформацію; кидати виклик поточним обставинам; передбачати майбутні виклики; а також вчитися й адаптуватися.
Звичайно, є одна ключова відмінність між стратегічним лідерством у збройних силах і стратегічним лідерством в інших структурах. У збройних силах військовослужбовці несуть необмежену відповідальність, що означає, що вони можуть бути покликані ризикувати своїм життям, віддавати своє життя і забирати життя інших від імені своєї нації. Жодна інша організація не робить цього. Отже, необхідність виявлення, розвитку і призначення правильних людей на стратегічні керівні посади у військових організаціях є очевидною.
Перший урок стосується цивільно-військових відносин. У своїй книзі "Верховне командування" Еліот Коен описує цивільно-військові відносини як нерівний діалог. У демократичних країнах може відбуватися активний обмін ідеями між цивільними і військовими лідерами, але в кінцевому підсумку цивільне політичне керівництво завжди приймає остаточне рішення. Хоча ця система недосконала, вона є кращою, ніж ті альтернативи, які ми могли бачити в інші історичні епохи або в авторитарних режимах. В Україні ми спостерігали, як під час війни розвивалися цивільно-військові відносини, а цивільний президент був однозначно відповідальною особою. Однак іноді виникала напруженість у відносинах з військовими, яка досягла апогею під час цивільно-військової кризи в листопаді-грудні 2023 року між Зеленським і генералом Залужним. Зрештою, це було врегульовано відстороненням генерала Залужного від посади.
Основні уроки України з цього питання включають необхідність для демократичних країн мати оновлені концепції цивільно-військової взаємодії для швидкоплинного ХХІ століття, а також те, що політики і військові лідери повинні мати чіткі, законодавчо закріплені функції в демократичній державі. Політичні лідери мають усвідомлювати основні функції стратегічних військових лідерів у цьому цивільно-військовому середовищі, зокрема отримання ресурсів від уряду, забезпечення довгострокового бачення інституцій і формування їхньої культури, а також широке інформування про інституцію, яку вони очолюють.
Функції вищого військового керівництва та його взаємодія з політичними лідерами не мають ґрунтуватися виключно на конвенціях або індивідуальних уподобаннях, а повинні мати правову основу. Варто зазначити, що розвиток і підтримка ефективних цивільно-військових відносин є одним з "питань взаємодії", про які я згадував у першій статті цієї серії. Це відповідальність не лише стратегічних військових лідерів, але й політичних лідерів.
Другий урок полягає в тому, що стратегічні лідери повинні володіти інтелектуальними здібностями, щоб очолити розробку військових стратегій, які є ключовим елементом будь-якої теорії перемоги у війні. Зрештою, політичне керівництво має створити загальнонаціональну теорію перемоги у конфлікті, але військовий компонент буде її вирішальним аспектом. На початку 2024 року, коли президент Зеленський призначив нового українського головнокомандувача, одним із завдань, поставлених перед найвищим військовим керівництвом України, була розробка нової військової стратегії. Хоча ми ще не бачили жодної публічної версії цієї нової стратегії, вона є прикладом важливої ролі, яку відіграють стратегічні військові лідери у формулюванні основних ідей щодо того, як нації можуть вигравати сучасні війни.
Третій урок для стратегічних лідерів стосується узгодження та інтеграції. Стратегічні лідери у військовому відомстві повинні узгоджувати свої операції з бажаними результатами політики цивільного уряду. У мирний час це може бути складним завданням. У воєнний час це дуже складно, але необхідно. Прикладом цього в Україні була підготовка і проведення контрнаступу 2023 року. У певний момент контрнаступ став політичною неминучістю, незалежно від того, чи були військові повністю готові до нього. Успішні українські наступальні операції 2022 року в Херсоні та на Харківщині підвищили авторитет українських збройних сил у західних ЗМІ та політичних колах, які тоді припустили, що наступний наступ також буде успішним. Масштабний приплив західної військової допомоги, включно з танками і HIMARS у другій половині 2022-го, також чинив тиск на українську владу, яка своєю чергою чинила тиск на українських військовослужбовців.
Політичні імперативи щодо часу та місця наступу мали бути якимось чином узгоджені з військовими реаліями українським вищим командуванням. Як показують результати, це було неможливим завданням, враховуючи також брак часу на підготовку нових бригад і зміни у російській позиції і тактиці 2023 року. Так само путін не привів військові ресурси у відповідність до своїх максималістських цілей щодо широкомасштабного вторгнення у 2022 році.
З цією потребою стратегічних лідерів узгоджувати політику і військову стратегію пов'язана вимога до них інтегрувати багато елементів військових операцій. Ця глибша інтеграція військових операцій є однією з ключових тенденцій у військовій справі ХХІ століття, яку я досліджував у книзі "Трансформована війна". На відміну від операцій проти повстанців в одній або двох сферах за останні два десятиліття, Україна продемонструвала необхідність для військових інституцій діяти в усіх сферах одночасно і більш ефективно інтегрувати військові питання в ширші національні стратегії. Протягом війни Україна інтегрувала кілька наземних кампаній, стратегічну ударну кампанію проти росії, кампанію стратегічного впливу, кампанію кіберзахисту, кампанію протиповітряної і протиракетної оборони, кампанію з недопущення вторгнення у Чорне море і операції з цивільної оборони. Хоча навряд чи вона буде точно відтворена на інших театрах, вона є репрезентативною для тих викликів міжгалузевої інтеграції, з якими стикатимуться військово-стратегічні лідери в інших місцях. І, само собою зрозуміло, що стратегічні лідери повинні донести своє бачення, або мету того, як і чому потрібна ця інтеграція.
П'яте спостереження, пов'язане з інтеграційною функцією, стосується формування, утримання та використання збройних сил у сучасних умовах. У перший рік війни українці здійснили масове розширення своїх збройних сил, майже вчетверо збільшивши їхній розмір. Усі функції, пов'язані з такою мобілізацією військових, включаючи набір, оснащення, підготовку, керівництво та визначення пріоритетів інвестицій і розподіл сил, пропонують потенційні уроки для керівництва військових інституцій за межами України. В той час як мобілізація, підготовка й утримання збройних сил є звичайною функцією керівників збройних сил у мирний час, у воєнний час темпи і масштаби цих мобілізаційних заходів стають викликом. Розширення ЗСУ під наглядом їхнього стратегічного керівництва має стати корисним прикладом для інших західних військових стратегічних лідерів, якщо їм також доведеться здійснювати нагляд за широкомасштабними мобілізаційними заходами.
Шостим спостереженням щодо стратегічних лідерів у війні в Україні є необхідність навчання й адаптації. Хоча навряд чи це нова вимога до вищого керівництва військової організації, але технології, тактика і стратегічні імперативи війни в Україні, що постійно розвиваються, призвели до необхідності швидко вчитися і адаптуватися, а також до того, що уроки мають бути передані промисловості, навчальним закладам та іншим інституціям. У той час як бойові командири повинні вчитися й адаптуватися, щоб вижити наступного дня, цей імператив навчання для стратегічних лідерів є дещо іншим. Відсутність належних умов для стратегічного навчання і адаптації може мати значний вплив на результат війни. Забезпечення культури навчання у військовій установі до початку конфлікту зробить навчання й адаптацію під час війни менш складним завданням. Стратегічна адаптація не відбувається просто так, її має очолювати найвище керівництво військової установи.
Інтеграція нових технологій потрібного типу і кількості, а також підтримка операційних концепцій є ключовою стратегічною функцією лідерства. Зображення: @DefenceU у Twitter / X
Нарешті, стратегічні лідери повинні прийняти рішення щодо балансу старих і нових технологій у своїх організаціях. Військові організації традиційно консервативно ставляться до нових технологій, особливо якщо це "випробувані та перевірені" технології, які широко застосовуються і добре вивчені. Проте, нові і проривні технології можуть запропонувати тактичні та стратегічні переваги, якщо їх правильно впровадити і засвоїти у військових організаціях. Прикладами цього у війні в Україні є безпілотники, нові цифрові системи командування й управління (C2), а також застосування штучного інтелекту в багатьох функціях розвідки і C2. Значна частина впровадження цих нових технологій була ініційована знизу догори в українських збройних силах, часто за підтримки краудфандингових ініціатив.
Це непогано. Однак необхідно збалансувати ці інновації "знизу-вгору" зі стратегічною адаптацією "зверху-вниз", яка враховує уроки поля бою і поширює їх на всю інституцію. Для цього має відбуватися процес визначення стратегічних пріоритетів – навіть під час війни держава може виділити військовим лише стільки грошей, скільки вона здатна зібрати. Важливо, щоб стратегічні лідери забезпечували максимальну ефективність нових технологій, поєднуючи їх з новими оперативними концепціями і, за необхідності, з новими типами організацій і підрозділів для їхнього застосування. Очолити цей процес можуть лише ті, хто перебуває на найвищому рівні військової установи, тому що на додаток до вищеописаних функцій вони також повинні доносити інформацію про обсяг змін, які пропонуються, і пояснювати, навіщо ті потрібні. Це вимагає відмінних комунікативних навичок від стратегічних лідерів та їхніх підлеглих.
На завершення цього розділу зазначимо, що війна в Україні винесла багато уроків щодо стратегічного лідерства. Західні військові та установи національної безпеки повинні вивчити ці уроки, щоб постійно перевіряти свої припущення про те, що робить хорошим стратегічного лідера, і вдосконалювати процес відбору та розвитку таких лідерів. Зрештою, це дуже складний рівень лідерства, і успіх як бойового лідера не гарантує успіху на вищих керівних посадах. Як зазначається у Посібнику зі стратегічного лідерства Військового коледжу армії США (4-те видання):
Багато лідерів, які досягли успіху на початку і в середині кар'єри, не можуть ефективно здійснити другий перехід на рівень керівництва. Частково це пов'язано з нерозумінням стратегічного конкурентного середовища, де проблеми набагато складніші, а попередній досвід хоч і важливий, але недостатній для вирішення багатопрофільних завдань на рівні спільних бойових дій. Таке середовище часто винагороджує ясність і карає тих, хто чекає на визначеність.
Настав час перейти до останнього рівня лідерства, який ми розглянемо в цій статті. Це форма лідерства, яка є "точкою входу" для більшості військових лідерів, і для більшості з них вона є випробуванням. Погане лідерство має найшвидший зворотній зв'язок серед усіх рівнів, розглянутих у цьому дослідженні уроків лідерства в Україні. Отже, настав час дослідити уроки бойового лідерства, отримані під час війни в Україні.
Бойове лідерство. Якості, необхідні лідеру, який працює в умовах смертельної небезпеки
Необхідно дати визначення бойовому лідерству, якщо ми хочемо забезпечити збір, оцінку і засвоєння правильних уроків західними військовими установами. Бойове лідерство – це лідерство, яке відбувається в тактичних підрозділах під час війни. Ці підрозділи можуть бути розміром зі взвод/відділення, роту, корабель або ескадрилью ВПС, або ж такими великими, як армійська чи морська дивізія або оперативно-тактична група ВМС.
Спільною рисою бойового лідерства є те, що на відміну від двох інших форм лідерства, розглянутих вище, бойові лідери та їхні підлеглі безпосередньо наражаються на смертельну небезпеку. Тому, як я вже згадував вище, це єдина форма лідерства, де існує прямий, швидкий зворотній зв'язок щодо результатів роботи.
Складність військових операцій означає, що військовому лідерству необхідно навчати, практикувати і постійно вдосконалювати. Нехтування розвитком військових лідерів у минулому мало вкрай негативні наслідки для військових організацій, а іноді й для їхніх країн. Виходячи із загальних уроків війни в Україні за останні 26 місяців, тривалості війни і постійних змін у її характері, я пропоную наступні сфери, в яких західні військові інститути можуть повчитися у України та розвивати наступне покоління бойових лідерів.
Тактична майстерність. Ключовим елементом професійного зростання будь-якого військового лідера є розвиток тактичної майстерності в межах своєї служби та спеціалізації. Це може здатися очевидним, але навчальні програми офіцерських академій і навчальних закладів часто піддаються тиску з метою включення в них всіляких надлишкових результатів навчання, які майже не мають відношення до сучасного поля бою. Отже, акцент на тактиці, інтеграції всіх видів озброєнь на найнижчих рівнях, віддачі коротких тактичних наказів і досконалому проведенні тактичних операцій є першочерговим обов'язком кожного бойового командира. Це сфера, яка має бути пріоритетною для бойових командирів над усіма іншими завданнями. Вони повинні бути ефективними бойовими лідерами, здатними виконувати завдання, не наражаючи при цьому особовий склад на неприйнятний ризик.
Тактика – це круто, але багато військових інституцій діють не так. Вище військове керівництво повинно заохочувати хороші тактичні навички, як для існуючих, так і для нових технологій і організацій. І само собою зрозуміло, що якщо ви не можете вигравати битви, ви, ймовірно, не виграєте війни. Запитайте росіян.
Віддавати накази – найважливіша навичка бойового командира. Зображення: @3BrigaeeTSV у Twitter / X
Командування місією. Бойові командири повинні добре знати тактику і мати досвід, щоб здійснювати командування місією. Командування місією, запозичене з німецької концепції auftragstaktik, полягає в тому, що підлеглі командири на різних рівнях виконують децентралізовані операції на основі наказів типу місії. Це дає бойовим командирам гнучкість у виконанні тактичних операцій, ґрунтуючись на їхньому кращому знанні місцевої обстановки. Це також гарантує, що військові організації можуть продовжувати воювати зі спільною метою, коли ворог неминуче застосовує РЕБ або інші методи, щоб вивести з ладу системи С2 з'єднання в бою. Іншим невід'ємним елементом справжнього управління місією, про який часто забувають, є те, що бойові командири повинні забезпечувати постійний зворотний зв'язок по ланцюгу командування для інформування наступних наказів місії.
Інтеграція людини та машини. Війна в Україні призвела до вибуху використання робототехнічних систем у повітряному, наземному і морському просторах. Спостерігається конвергенція у застосуванні роботизованих систем, великих даних, високопродуктивних обчислень і алгоритмів в українських збройних силах, яка пропонує безліч уроків для різних рівнів керівництва. Цифрове командування й управління з вбудованим штучним інтелектом є невід'ємною частиною бойових операцій, особливо під час планування та застосування безпілотників, а також при швидкому обміні даними з вогневими підрозділами. Майбутні лідери повинні мати навички застосування й інтеграції цих систем не лише у бойових діях, а й для логістики, розвідки та місій з ліквідації наслідків стихійних лих. Інтеграція між людиною і машиною, яка також є відповідальністю військових інституцій, залишатиметься функцією бойових командирів, оскільки нові технології швидко впроваджуються в бойові підрозділи у польових умовах. Не завжди є час на інституційну інтеграцію на вищому рівні, тому молодші командири мають бути вправними в питаннях людино-машинної інтеграції.
Комунікація та навички впливу. Вміння спілкуватися – одна з найпростіших і водночас найважливіших функцій лідера на будь-якому рівні. Бойове лідерство вимагає вміння спілкуватися як з підлеглими, так і з керівництвом, швидко передавати завдання та наміри. Здатність ставити мету, працювати з колегами, створювати вплив і вести інформаційну війну завжди була важливою, але в умовах війни в Україні вона знову набула особливого значення.
У більш широкому сенсі, українські бойові командири розвинули здатність до ефективної стратегічної комунікації за допомогою соціальних мереж. Це дало аналітикам і західній громадськості більш поінформовану та детальну картину того, що відбувається на війні. Хоча український підхід до використання соціальних мереж видається більш ліберальним, ніж у багатьох інших західних військових відомствах, можна багато чому навчитися, якщо дозволити солдатам безпосередньо спілкуватися зі своїми громадянами про ведення сучасної війни.
Креативність і допитливість. Українські бойові командири продемонстрували креативність у багатьох починаннях під час цієї війни, включаючи поєднання безпілотників і артилерії, нові цифрові системи командування й управління та проведення заходів впливу. Відбувся вибух інновацій "знизу-вгору", який часто підтримувався краудфандингом нових технологій для підрозділів. Креативність є основою для нової тактики та стратегічних підходів, і вона також повинна впливати на самонавчання бойових лідерів для досягнення та підтримання досконалості у своїй професії. Бойові лідери, які демонструють вищий рівень допитливості, більш схильні розробляти нові тактики й організаційні підходи, коли з'являються нові проблеми або нові технології.
Але для досягнення максимальної ефективності ця креативність має також підтримуватися вищим керівництвом та інституційною культурою. Хоча в Україні це не завжди відбувалося, існує достатньо свідчень з українського та інших конфліктів, що там, де вище керівництво заохочує креативність та інвестує в нові інновації, ці організації мають більше шансів на успіх у швидкозмінному тактичному і технологічному середовищі. Військові установи повинні мати правильні стимули для розвитку допитливості у своїх лідерів. У багатьох західних установах це не завжди було так. Незважаючи на стрімкий розвиток обчислювальних потужностей і штучного інтелекту, креативність і винахідливість будуть критично важливими навичками для майбутніх військових лідерів.
Адаптивні бойові лідери. Як ми бачили протягом 26 місяців, що минули з моменту широкомасштабного вторгнення росії, поле бою може швидко змінюватися. Те, як українці та росіяни воювали в перші тижні війни, кардинально відрізняється від того, як ведуться бойові дії зараз. Це пов'язано з впровадженням нових технологій, появою західного озброєння в українських збройних силах і змінами у російській тактиці. Тактична адаптація, здатність вчитися і пристосовуватися, щоб вигравати битви, є ключовою навичкою для бойових лідерів. Вона повинна практикуватися в мирний час у культурі навчання, яка використовує невдачі як механізм для вдосконалення.
Розвиток бойових лідерів на Заході, враховуючи уроки України, має також наголошувати на робочому розумінні теорії організації, інституційних культур і теорії адаптації. Їм знадобляться когнітивні здібності та розумова спритність, щоб оцінити, коли змінюються вимоги зовнішнього середовища, знати й розуміти здатність військових до адаптації, і, ба більше, вміти керувати цими змінами у вирішальний момент. Це важливі навички як на полі бою, так і на посаді старшого командира.
Стратегічні засади. Як виховати лідерів для сучасних війн
Хоча у цьому дослідженні лідерство в українській війні поділяється на політичну, стратегічну і бойову функції, є кілька загальних вимог, які забезпечують стратегічну основу для сучасних лідерів, що беруть участь у підготовці та веденні війни своїх країн.
По-перше, військові інституції повинні створити професійний фундамент для всіх своїх лідерів. З моменту початкової підготовки майбутні військові лідери повинні закласти фундамент лідерства у військових інституціях. Це критичний етап для прищеплення цінностей, ставлення і поведінки, яких вимагають військові організації. Як демонструє досвід України, ті інституції, які приділяють увагу основам професії, зокрема етичній поведінці, військовій ефективності і належному лідерству – мають більше шансів досягти успіху на полі бою і перемогти у війні.
По-друге, військові установи повинні вдосконалюватись у розвитку широкої технологічної грамотності усіх своїх лідерів. Розглянута вище командна взаємодія "людина-робот-алгоритм" є специфічним набором навичок в рамках більш широкої потреби підтримувати знання про існуючі та нові технології, які використовуються військовими або мають вплив на них. В Україні солдати й офіцери застосовують свою технологічну грамотність для адаптації на полі бою; це важливо на всіх рівнях військової діяльності. Військові лідери повинні усвідомлювати виклики і можливості застосування цих технологій, а також приділяти постійну увагу технологічній освіті, грамотності та етиці. А політичні лідери мають бути добре обізнані з відповідними технологіями, приймаючи політичні рішення щодо інвестування в галузі, які їх розвивають, або ухвалення законодавства, яке регулює їхнє застосування.
По-третє, всі лідери повинні давати мету тим, кого вони ведуть. Незалежно від того, чи це політичні лідери, які ведуть країну в стані війни, чи бойові командири на передовій, надання мети має вирішальне значення. Мета надихає громадян і солдатів і дозволяє повною мірою виражати інновації та різні ідеї у вільних суспільствах. Цю мету необхідно також ефективно доносити до людей, що не завжди притаманно деяким сучасним лідерам.
Нарешті, існує один особливий урок, який є загальною вимогою для всіх лідерів, що беруть участь у війні: вони повинні знати, як перемагати. Війна – це змагання, і ми знову стали свідками того, наскільки жорстоким є це конкурентне середовище в Україні. Як писав Клаузевіц, "перемогти ворога або роззброїти його – називайте це як завгодно – завжди має бути метою війни". Військові інституції повинні виховувати лідерів, які знають, як перемагати, але також як робити це в рамках цінностей та етичних норм своєї інституції та нації, якій вони служать. У військовій професії, як і на війні, немає срібних медалей. Ви або перемагаєте, або втрачаєте все, що вам дорого. Ми не повинні уникати використання терміну "перемога" в сучасному дискурсі про конкуренцію і конфлікти або про стратегічне терпіння, необхідне для перемоги у війні. І наші політичні лідери також не повинні цього робити.
Хороше лідерство має значення. Вчимося в України лідирувати та перемагати
Найбільш фундаментальною людською навичкою у будь-якій організації є ефективне лідерство. Хоча це важливо для цивільних і комерційних організацій, цінність ефективного лідерства у військових справах може буквально означати різницю між життям і смертю. Ті, кого призначають керувати країнами, військовими установами і структурами національної безпеки або безпосередньо командувати військовослужбовцями під час операцій, повинні бути здатними вести за собою і впливати на інших. Щоб бути ефективним лідером, вони мають розвивати навички і міжособистісні підходи, щоб переконувати інших робити дуже складні речі в складних і небезпечних обставинах.
Метою цієї статті є вивчення деяких уроків, отриманих Україною для розвитку ефективних лідерів у воєнний час. Хоча це дослідження проводилося через призму лідерства політичних, стратегічних і бойових лідерів, безсумнівно, існують й інші рамки, які можуть бути використані при вивченні уроків лідерства, отриманих під час війни. І само собою зрозуміло, що кожен урок, викладений у двох статтях цієї короткої серії про уроки лідерства в Україні, може стати темою цілої книги. І, ймовірно, так воно і буде з часом.
Війна в Україні знову продемонструвала, що хороше лідерство має значення. Вона дала багато уроків, хоча майже в кожному випадку це не нові уроки. Але незалежно від того, чи це був український президент, чи командир підрозділу, який керував загальновійськовим штурмом, вміння лідерів забезпечило необхідний фундамент для успіху там, де він був досягнутий. І хоча деякі якості хороших лідерів продовжують розвиватися, як і завжди, виявлення та виховання хороших лідерів залишається основою ефективних сучасних інституцій.
