Перемоги:

Зона вільної торгівлі з ЄС

Першого січня 2016 року почала діяти Зона вільної торгівлі з ЄС. 97% всіх тарифів, які український бізнес мав сплачувати для виходу на європейський ринок, були скасовані. Таким чином, режим експорту-імпорту був лібералізований для багатьох сфер української промисловості. Наприклад, для найбільших експортних позицій були введені нульові митні ставки – виробники промислових, сільськогосподарських, харчових товарів та товарів переробки отримали прямий вихід на ринок ЄС.

У відповідь на це, Російська Федерація, яка була основним опонентом створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, відмінила дію своєї угоди про ЗВТ з Україною. Такого сценарію особливо боялися виробники залізничних вагонів, автомобілів та ядерних реакторів, адже більша частина їхньої продукції продавалася саме на російських ринках. Дійсно, з даних Державної служби статистики видно, що з 2013 року прибуток українських експортерів залізничних локомотивів з ринків РФ зменшився в 17 разів. Щоправда, за словами керівниці Центру економічних досліджень Вероніки Мовчан, ці цифри не означають, що виробництво залізничних товарів перебуває в занепаді:

"Практично всі українські вагони вивозилися до Росії, але втрата російського ринку не знищила галузь. Зараз розвивається внутрішній ринок, росте експорт залізничних запчастин, наприклад, до Канади. Бізнес вчиться і самостійно шукає нові ринки збуту".

Окрім того, в західних областях України активно розвивається виробництво автозапчастин, які потім йдуть на продаж до Німеччини.

Станом на 2013 рік об’єм українського експорту до Росії та ЄС був приблизно однаковим. Проти вступу до ЗВТ з ЄС тоді активно виступали лише ті підприємці, які випускали унікальну продукцію. Наприклад, ПАТ "Турбоатом", основним покупцем продуктів яких були російські бізнеси. Щоправда, прибуток, який отримують виробники ядерних реакторів та котлів з російських ринків, за останні чотири роки зменшився лише в чотири рази, - ця стаття у 2016 році посідала друге місце за об’ємами експорту до Росії.

На думку Мовчан, від ЗВТ з ЄС виграли всі українські бізнеси. Наразі експорт до Євросоюзу займає 40% від усього українського експорту, а до Росії ми вивозимо лише близько 9% товарів та послуг. ЗВТ з ЄС, окрім європейського, відкрила для українських експортерів ще й азійський та африканський ринки, адже з європейськими ліцензіями продавати українські товари там дуже просто. В цьому плані закриття вільного ринку збуту в Росії не так сильно нашкодило українським експортерам, як заборона транзиту через територію Росії. 1 січня 2016 року Президент РФ своїм указом обмежив транзит українських товарів територією Росії, чим порушив одне з основних положень Світової організації торгівлі, членами якої є і Росія, і Україна. Станом на початок 2017 року, заборона перевезення українських товарів територією РФ до Казахстану та Киргизської Республіки коштувала експортерам та перевізникам близько мільярду доларів. За словами заступника міністра інфраструктури з питань євроінтеграції Віктора Довганя, не зважаючи на те, що указ Путіна блокував транзит товарів лише до двох вищезгаданих країн, фактично було обмежено весь український експорт, який йшов автомобільними та залізничними шляхами РФ. 

ЗВТ з ЄС загартувала український бізнес та привчила його до диверсифікації поставок та креативного підходу до пошуку нових ринків збуту. Окрім того, за підрахунками Центру економічних досліджень, ЗВТ призведе до додаткового 1% до щорічного приросту ВВП, а також 12% приросту ВВП після гармонізації українського законодавства з європейським.

Доступність ведення бізнесу

У 2013 році Україна займала 112 місце в рейтингу Doing Business – глобальному індексі, створеному World Bank Group, який вимірює легкість ведення бізнесу в різних країнах. Він враховує різні аспекти контролю державою бізнесів через процеси реєстрації, оподаткування та регуляції їхньої діяльності. Цей рейтинг є точковим, але дуже важливим для економіки, адже від нього залежить не лише бажання громадян розпочинати власну справу в країні, але і ймовірність закордонних інвестицій. У 2013 бізнес-клімат в Україні був не найліпшим – країна була серед 20% держав з найнижчими показниками в цьому рейтингу. Наприклад, середнє підприємство мало сплатити 28 різних податкових платежів та зборів і витратити на це близько 491 години на рік.

У 2017 Україна посідає 76 місце. Найуспішніші реформи, які призвели до такого зросту, були проведені в 2014-2016 роках. Зокрема, такий результат Україні забезпечили зменшення та уніфікація Єдиного соціального внеску (+65 позицій в сфері оподаткування за 4 роки) та спрощення підключення до електромереж (+57 позицій). Податок із заробітної плати знизився в два рази. До того ж, Міністерство економіки протягом цих років активно займалося програмою дерегуляції – кількість дій, які потребували ліцензії зменшилася на 40%, так само як і кількість дій які потребували отримання дозволів від офіційних структур. Окрім того, World Bank Group відмічає, що в Україні значно спростилася та стала дешевшою процедура отримання дозволу на будівництво (+105 позицій) через зниження обов’язкових інвестицій в соціальну та транспортну інфраструктуру.

Щоправда, Україна й досі продовжує пасти задніх в цьому рейтингу серед інших країн регіону. Ми є передостанніми в ньому серед усіх пострадянських держав, випереджуючи на один пункт лише Киргизстан. Обмежений доступ бізнесів до кредитування та недостатній захист прав компаній не дозволяє Україні піднятися ще вище в цьому рейтингу. До порівняння, Грузія, займає в ньому 9-те місце.

Газ

У 2014 році, після Майдану, було прийнято остаточне рішення диверсифікувати поставки газу. Тоді лише 26% імпортованого газу надходило до України від європейських компаній. У 2015 ця частка виросла до 63%, в той час як з Росії було імпортовано лише 37%. Листопад 2015 року став останнім місяцем, коли Україна купувала газ у Росії. Спроби купувати менше російського палива робили всі українські уряди особливо після підписання останнього газового контракту Тимошенко-Путіна в 2009 році. Справа в тому, що його ціна завжди була невиправдано високою. До порівняння, в першому кварталі 2013 року тисяча кубометрів газпромівського газу коштувала 406 долларів, в той час як сьогодні, за такий самий об’єм газу (і навіть за такий самий газ, адже ми споживаємо російський газ, який приходить до нас реверсом з Європи), доправленого до України європейськими газотранспортними компаніями, Нафтогаз платить трохи менше 200 долларів.  

Окрім відмови від газпромівського газу, важливою постмайданівською зміною є підігнання ціни палива до комунальних тарифів, які за його використання сплачують прості громадяни. До 2014 розрив між цими сумами був таким велетенським, що Нафтогаз потребував дотацій в сумі 91 мільярд гривень від держави. Одним з пунктів меморандуму між урядом України та МВФ була вимога скоротити цей розрив за рахунок підняття тарифів на газ для населення. Таким чином, за три роки вони збільшилися майже в 7 разів. Цей крок допоміг Нафтогазу стати прибутковим підприємством. У 2016 році він приніс до українського бюджету близько 40 мільярдів гривень. Щоправда, не варто забувати, що окрім цього, підняття тарифів показало ще й низький рівень платоспроможності українців. За останній рік заборгованість населення за спожитий газ зросла на 337% до майже 26 млрд гривень. 

Це стало однією з причин, чому уряд вирішив не впроваджувати чергового підняття ціни на газ, яке є однією з основних вимог для переведення траншу МВФ. Міністр фінансів Олександр Данилюк ще в жовтні намагався переконати МВФ змінити умови надання кредиту, але Вашингтон, як і раніше, відмовився від будь-яких ретроспективних змін. Уряд відмовився піднімати ціну на газ в поточному опалювальному сезоні, а значить, що новий транш МВФ Україна не побачить як мінімум до весни 2018 року (і то лише в тому випадку, якщо будуть виконані інші умови - антикорупційний суд, реформа земельного ринку, доведення до ладу реформи державного управління та пенсійної реформи). Цей крок прямо негативно вплине на курс гривні в новому 2018 році, а також на подальші стосунки з МВФ, які українському уряду не бажано було б паплюжити. 

Реформа державних закупівель

Однією з найвідоміших реформ останніх кількох років є реформа державних закупівель і утворення системи Прозорро. Онлайн-платформа для розміщення тендерів, публічних та державних закупівель запустилася наприкінці 2015 року. До Майдану ця сфера була однією з найбільш корумпованих та побудованою виключно на “кумівстві” та зв’язках.

Основною фішкою Прозорро є те, що ця реформа була ініційована та розроблена ініціативною групою з бізнесменів та активістів, а вже потім прийнята як закон на державному рівні. Вона передбачає відкриту систему державних та публічних закупівель, в якій будь-який бізнес може запропонувати свої послуги або товари державним органам або компаніям, які їх потребують. Окрім того, що примусове користування Прозорро для проведення закупівель знижує можливості для створення корупційних схем з державними коштами, воно ще й збільшило залученість українських підприємців до боротьби за державні тендери більше, ніж на 70%. Станом на 2016 рік було завершено більше 80 тисяч закупівель вартістю більше, ніж 165 мільярдів гривень. За даними "Економічної правди", за перший рік роботи, ця реформа змогла зберегти українському державному бюджету більше п’яти мільярдів гривень.

Окрім цього, Прозорро була підтримана багатьма впливовими гравцями на політичній арені. Зокрема, ЄБРР назвав її чудовим прикладом менеджменту державних закупівель для інших країн. Таким чином, вона має вплив не тільки на внутрішню економічну картину в країні, а й на імідж України закордоном.

Щоправда, Прозорро, направлене на боротьбу з корупцією, не змогло виконати своєї місії на всі сто відсотків. Державні замовники досить швидко навчилися обходити систему та знаходити в ній шпаринки, крізь які можна було б провертати корупційні схеми. Однією з подібних оборудок була закупівля Київським міським онкоцентром "приладів з тримачем та насадкою" за 2.5 тисячі гривень за кожен. Під цим нікнеймом закупівельники мали на увазі звичайну швабру. Назвали її так не тому, що забули це слово, а для того, щоб добросовісні постачальники просто не знайшли цей тендер та не запропонували нижчу ціну за товар. Така махінація лише один із зафіксованих способів відмивання грошей.

Руслан Редька, юрист компанії Juscutum, зазначає, що чиновники також вдаються до нехтування вказуванням "чітких параметрів замовлення та деталей, що мають істотне значення для учасників, або написання оголошення під конкретного кандидата".

Таким чином, за даними внутрішньої системи моніторингу bi.prozorro, 79 % закупівель мають низьку якість оголошень, 72,5 % – характеризуються низькою конкурентною активністю. Щоправда, за словами ідейного натхненника Прозорро, Максима Нефьодова, такі дії не можна рахувати обходом системи, адже вони все одно стають відомими громадськості через прозорість Прозорро, а це і є головною задумкою ініціативи - максимальне розкриття інформації про закупівлі.

Провали:

Реформа судової системи

За словами Олени Білан, головної економістки інвестиційної компанії Dragon Capital, відсутність верховенства права в українських судах є основною причиною кволості надходження прямих інвестицій до України: “Британські портфельні інвестори готові купувати єврооблігації в Україні, адже вони захищені британським правом. Для стратегічних інвесторів ключовим лишається питання захисту прав власності, яке напряму залежить від ефективності та корумпованості судової системи”

Спроби змінити заскорузлу, наскрізь корумповану судову систему домайданного періоду почалися одразу після Революції Гідності. Навесні 2014-го, Верховна Рада прийняла перший закон, направлений на судову реформу. Закон "Про відновлення довіри до судової влади" мав провести очищення судів від тих, хто був причетний до винесення несправедливих рішень по справах активістів Євро- та Автомайдану а також оновити суддівський склад від некомпетентних суддів. Щоправда, 75% звільнених за цих законом суддів з часом були знову переобрані своїми колегами та повернулися на попередні позиції.  Система зовсім не змінилася.

У 2016 вже нова Верховна Рада прийняла закон "Про судоустрій та статус суддів" і поправку до Конституції, які передбачали ще ефективніші заходи боротьби з корупцією та старою системою в судах - чистку тих самих некомпетентних суддів, створення єдиного Вищого суду, декларування суддями родинних зв’язків та підняття їм зарплатні. Окрім цих нововведень, ще було створено Вищу раду правосуддя - незалежний орган суддівського самоврядування. До його компетенцій входить, зокрема, призначення та звільнення суддів з посади. Щоправда, цей орган досі не розпочав активної чистки корумпованих та нечесних суддів.

Судова реформа продовжилася прийняттям президентського законопроекту на початку жовтня 2017. Олександр Савицький з DW.com називає його "таким, що відкриває можливості до комплексної судової реформи". Метою цього закону Президент зазначив покращення якості розгляду справ. Щоправда, деякі професійні юристи вбачають в деталях закону потенційну небезпеку. Наприклад, Роман Куйбіда, заступник голови правління Центру політико-правових реформ, насторожено ставиться до поправки до закону про скорочення терміну досудового слідства до максимум 6 місяців:

"Це призведе до безкарності, бо в значній кількості випадків органи слідства не встигають за такий час розкрити злочини і будуть змушені закривати кримінальні провадження. Це означає припинення проваджень по таких випадках, як корупційні злочини, злочини проти Майдану, "чорна каса" Партії регіонів, вбивство Павла Шеремета" Тобто цей пункт закону розв’язує руки недобросовісним слідчим, які під впливом власної непрофесійності або під тиском зацікавлених високопосадовців можуть тримати справу без розгляду до шести місяців, а потім закрити її так і не почавши розслідувати злочин"

Таким чином, третя спроба розпочати змістовну судову реформу також має серйозні недоліки та викликає питання в українських правників. Основною проблемою все ще є незалежність судових та правоохоронних органів від зовнішнього впливу чиновників, олігархів та інших сторонніх осіб. Від цього впливу суди не можуть бути чесними, а судовий процес - прозорим.

Одним з позитивних моментів, про які можна згадати в сфері судової системи, є питання антикорупційного суду, яке не давало спати багатьом українським активістам, правозахисникам та економістам протягом останніх років. 22 грудня, в останній день роботи Ради перед зимовими канікулами, Президент нарешті спромігся внести в неї невідкладний законопроект про антикорупційний суд. Цьому передували три спроби відкликання попереднього проекту закону, створеного депутатською групою. Щоправда, великих надій на президентський законопроект вже ніхто не покладає. Наприклад, Анастасія Красносільська з УП впевнена, що новий закон після прийняття обійде одну з основних рекомендацій, наданих Україні Венеційською комісією, щодо створення антикорупційного суду.

"Тимчасово міжнародним організаціям та донорам, які надають Україні допомогу для антикорупційних програм, має бути надано вирішальну роль в органі, який здійснюватиме добір антикорупційних суддів" - зазначено в рекомендації. "Саме це питання буде ключовим каменем спотикання" - впевнена Красносільська, - "Українці спроможні сформувати антикорупційний суд", – сказав президент, обіцяючи створення антикорупційного суду. Цим Порошенко недвозначно вказав, що участь у цьому міжнародників він не вітає" Це лише одна з можливих маніпуляцій влади під час ухвалення та внесення правок до законопроекту про антикорупційнийі суд. Доброю новиною є те, що уряд виконує основні вимоги МВФ, проте чи будуть ці вимоги виконані добросовісно, буде відомо лише наприкінці січня після того, як парламент повернеться з канікул.

Земельна реформа

З 2001 року в Україні діє мораторій на продаж землі – ті, хто нею володіють, не мають права її продати. На той момент введення такої дії мало логічне обгрунтування – це було попередження концентрації права власності на землю в руках невеликої групи олігархів, адже тоді власність всієї землі була в руках держави. Сьогодні ж відкриття ринку землі - це в першу чергу надання простим людям, які володіють землею, шансу вільно розпоряджатися своєю власністю. Але сьогодні Україна, з її понад 40 мільйонами гектарів сільськогосподарських земель, лишається лише однією з двох європейських країн із закритим ринком землі. Наша колега – Білорусь.

Мораторій в першу чергу шкодить малим і середнім фермерам, адже вони не можуть взяти кредит під землю, яка їм не належить, а отже це стримує розвиток їхнього бізнесу. Більша частина землі належить приватним особам, левова доля яких, мешканці сільських регіонів України, не мають права розпоряджатися своєю власністю, а отже здають її в оренду за копійки. Та земля, яка належить державі або перебуває в комунальній власності, зазвичай, теж використовується неефективно, що призводить до втрат державного бюджету. Відкриття ж ринку землі, залежно від того, яким чином воно буде врегульоване, може забезпечити приріст ВВП від 0,2 до 3% впродовж наступних 3-5 років, а також привести до України капітальні та прямі інвестиції, що ще ліпше вплине на ВВП.

Проте, незважаючи на очевидну необхідність проведення земельної реформи, ця тема наразі є лише предметом маніпуляцій та популізму різноманітних політичних сил, як на місцях, так і на рівні органів державної влади. Одним з найчастіше уживаних аргументів проти продажу землі є побоювання, що її всю розкуплять іноземці. Це маніпуляція, адже справа в тому, що продаж землі іноземним громадянам заборонений Земельним кодексом України. Навіть якщо це зміниться, згідно урядового законопроекту, концентрація в одних руках великої кількості землі буде неможливою. Ще одним аргументом проти є підозра, що нові власники землі будуть виснажувати український чорнозем технічними культурами, таку думку, зокрема, висловлює керівник "Радикальної партії" Олег Ляшко. Його слова заперечує директор проекту "Підтримка реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні "Київської школи економіки, Денис Нізалов.

Він запевняє, що "ринок землі навпаки вирішить цю проблему, адже земля буде у власності тих людей, які зацікавлені у збереженні її родючості та довготривалому використанні. Короткострокова оренда навпаки дає фермерові менше мотивації піклуватися про землю, яку він обробляє".

Відкриття ринку землі, до того ж, є однією з основних вимог МВФ для продовження надання кредитів Україні. Щоправда, 7 грудня Верховна Рада підписала законопроект про продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель до 1 січня 2019 року.

"Оскільки 2019 рік — це у нас рік двох великих виборчих кампаній загальнонаціональних — президентської і парламентської — я сумніваюсь, що в 2018 році вони зможуть запустити ринок землі з 2019 року", - запевняє керівник Комітету економістів України, Андрій Новак.

Він впевнений, що "вони [нардепи] цей мораторій продовжать ще до 2020 року, тому що перед виборами навряд чи наші політики візьмуть на себе відповідальність здійснити таку соціально чутливу дію". Якщо вірити Новаку, за таким сценарієм вже до 2019 року Україна буде змушена оголосити дефолт бюджету, адже МВФ не погодиться співпрацювати з Україною без виконання останньою ключових реформ, які Фонд від неї вимагає.

"Якщо не буде траншів МВФ, то не буде траншів і ЄС, а без цих грошей, без цих нових валютних вливань в 2018-2019 році Україна не зможе виплачувати зовнішній борг, який у нас уже накопичився", - зазначає економіст.

У словнику економічних термінів є цитата невідомого авторства: "В економіці все впливає на все, при чому більше, ніж в одному відношенні". Українська політика та майже всі її рішення останніх чотирьох років повністю вибудувані навколо економічних перспектив та змін. Навіть ті самі вимоги МВФ, одного з наших головних закордонних донорів, направлені на те, щоб забезпечити в Україні стабільний та прибутковий державний бюджет, щоб країна мала змогу погасити свій зовнішній борг і не піти в дефолт. Щоправда, не всі з них виглядають як суто економічні рішення. Наприклад, створення антикорупційного суду або зміна пенсійної реформи зі сторони можуть виглядати як суто політичні рішення, хоча вони мають безпосередній вплив на економіку України.

Останні чотири роки якнайточніше показали, що будь-який рух влади вправо чи вліво чітко відображається на ВВП, курсі гривні та загальному економічному добробуті українців. А 2018 та 2019 стануть вирішальними роками для українського політикуму, бо вони муситимуть прийняти кілька неприємних для них самих реформ, щоб стабілізувати стосунки із закордонними донорами, а також забезпечити хоч який-небудь приріст економіки та добробуту громадян, адже #Vybory2019AreComing