Чимало американців люблять ідею правління сильної людини. Чому б не диктатор, який все зробить?
Я жив у Східній Європі, коли спогади про комунізм були свіжими. Я відвідував регіони України, де росія встановила свій окупаційний режим. Я провів десятиліття, читаючи свідчення людей, які жили під нацистським чи сталінським правлінням. Я бачив ями смерті, деякі старі, деякі свіжовикопані. У мене є друзі, які жили в умовах авторитарних режимів, зокрема політичні в'язні та ті, хто пережив тортури. Деякі з людей, яким я найбільше довіряв, були вбиті.
Тому я думаю, що відповідь на це питання є.
Правління диктатора – це фантазія. Суть його полягає в тому, що диктатор буде вашим сильним правителем. Але це не так. У демократії обрані представники прислухаються до своїх виборців. Ми сприймаємо це як належне і уявляємо, що диктатор нам щось винен. Але голос, який ви віддаєте за нього, підтверджує вашу байдужість. Вся справа в тому, що сильна рука нам нічого не винна. Нас ображають, і ми до цього звикаємо.
Ще одна приємна ілюзія – це те, що сильний об'єднає націю. Але диктатор-початківець завжди буде стверджувати, що одні належать до нації, а інші – ні. Він визначатиме одну групу за іншою як ворога. Це може бути добре, доки ви відчуваєте, що перебуваєте на правильному боці. Але тепер страх – це суть життя. Політика "ми і вони", розпочавшись, ніколи не закінчиться.
Ми мріємо, що сильна рука дозволить нам зосередитися на Америці. Але диктатура відкриває нашу країну для найгіршого, що може запропонувати світ. Американський диктатор мірятиме себе багатством і владою з іншими диктаторами. Він дружитиме з ними і змагатиметься з ними. Від них він вчитиметься новим способам гноблення та експлуатації власного народу.
Принаймні, якщо вірити фантазії, сильна рука цього досягне. Але диктаторська влада сьогодні – це не досягнення чогось позитивного. Вона полягає в тому, щоб завадити будь-кому іншому досягти чогось. Сильний насправді є слабким: його секрет у тому, що він робить всіх інших слабшими.
Непідзвітний перед законом і виборцями, диктатор не має жодних підстав зважати на щось, що виходить за межі його особистих інтересів. У двадцять першому столітті вони прості: померти в ліжку мільярдером. Щоб збагатитися і не потрапити до в'язниці, сильний світу цього демонтує систему правосуддя і замінює державних службовців лояльними до себе людьми.
Нові бюрократи не матимуть жодного почуття відповідальності. Базові державні функції будуть зруйновані. Громадяни, які хочуть отримати доступ до влади, навчаться давати хабарі. Бюрократи, які перебувають на посадах завдяки протекції, стануть корумпованими, а громадяни будуть у відчаї. Корупція швидко стане нормальним явищем, навіть таким, що не викликає сумнівів.
Коли фантазії про сильну владу перетворюються на повсякденну диктатуру, люди усвідомлюють, що їм потрібні такі речі, як вода, школа чи чеки на соціальне забезпечення. Оскільки такі блага доступні в умовах диктатури, вони мають як моральну, так і фінансову ціну. Коли ви підете до державної установи, від вас очікують, що ви задекларуєте свою особисту лояльність до сильного світу цього.
Якщо ви маєте скаргу на таку практику – це є дуже погано. Американці люблять справедливість, і багато хто з нас вважає, що можна піти в поліцію або подати до суду. Але коли ви голосуєте за сильну руку, ви голосуєте проти верховенства права. У суді матимуть значення лише лояльність і багатство. Американці, які не бояться поліції, навчаться боятися її. Ті, хто носить форму, повинні будуть або піти у відставку, або стати виконавцями забаганок однієї людини.
Всі (крім диктатора, його сім'ї та друзів) стають біднішими. Ринкова система залежить від конкуренції. За диктатора її не буде. Уряд підтримуватиме клан диктатора. Наша майнова нерівність, і без того досить погана, стане ще гіршою. Кожен, хто сподівається на процвітання, буде змушений шукати заступництва офіційних олігархів. Ведення малого бізнесу стане неможливим. Щойно ви досягнете хоч якогось успіху, хтось, хто захоче ваш бізнес, донесе на вас.
У фантазії про диктатора, політика зникає і все стає чистим і світлим. Насправді ж, похмура політика пронизує все. Неможливо вести бізнес без загрози доносу. Ти не можеш отримати базові послуги без приниження. Ти почуваєшся погано. Ти думаєш про те, що говориш, бо це може бути використано проти тебе пізніше. Те, що ти робиш в інтернеті, записується назавжди і може призвести до в'язниці.
Публічний простір замикається навколо тебе. Ви не можете втекти до бару чи боулінгу, оскільки все, що ви говорите, прослуховується. Людина на сусідньому стільці або в сусідньому ряду може не здати вас, але ви повинні припускати, що вона це зробить. Якщо ви маєте футболку або наклейку на бампер із повідомленням, хтось обов'язково про вас повідомить. Навіть якщо ви просто повторюєте слова диктатора, хтось може збрехати про вас і донести на вас. І тоді, якщо ви голосували за нього, ви будете розгублені. Але ви не повинні цього робити. Це те, за що ви проголосували.
Доноси стануть нормальною поведінкою. За відсутності закону та голосування доноси на інших допомагають людям почуватися в безпеці. За правління диктатора ви не можете довіряти ні колегам, ні друзям, ні навіть своїй родині. Політичний страх не тільки забирає весь публічний простір, він також корумпує всі приватні стосунки. І незабаром поглинає ваші думки. Якщо ти не можеш сказати, що думаєш, ти втрачаєш орієнтир, у що віриш. Ти перестаєш бути собою.
Якщо у вас стався серцевий напад і ви потрапили в лікарню, вам доводиться хвилюватися, що ваше ім'я є в списку. Догляд за літніми батьками раптово опиняється під загрозою. Лікарняне ліжко або місце у будинку для літніх людей більше не гарантоване. Якщо ви привернете до себе увагу, стареньких родичів викинуть на вулицю. Зараз Америка працює не так, але так завжди працюють авторитарні режими.
У фантазіях про сильну руку ніхто не думає про дітей. Але страх навколо нащадків – це суть диктаторської влади. Навіть мужні люди стримують себе, щоб захистити своїх дітей. Батьки знають, що дітей можуть виокремити і побити. Якщо батьки переступають межу, діти втрачають будь-який шанс вступити до університету або втрачають роботу.
Школа зруйнується за будь-яких умов, оскільки диктатору потрібні лише міфи, які виправдовують його владу. У школі діти вчаться доносити один на одного. Кожне наступне покоління має бути більш покірним і неосвіченим, ніж попереднє. Час, проведений з маленькими дітьми, напружує батьків. Або ваші діти повторюють пропаганду і розповідають вам речі, які, як ви знаєте, неправильні, або ви хвилюєтеся, що вони дізнаються, що правильно, і потраплять у халепу.
В умовах диктатури батьки більше не говорять своїм дітям те, що думають, бо бояться, що діти повторять це на людях. А коли батьки перестають говорити те, що думають вдома, вони більше не можуть створити довірливу сім'ю. Навіть батьки, які відмовляються від чесності, змушені боятися, що їхні діти одного дня дізнаються правду, почнуть діяти і потраплять до в'язниці.
Коли цей процес починається, його важко зупинити. На сучасному етапі фантазії про сильну руку люди уявляють собі захоплюючий експеримент. Якщо їм не подобається правління сильної руки, вони думають, що можуть просто обрати когось іншого наступного разу. Але це не відповідає дійсності. Якщо ви допомагаєте диктатору прийти до влади, ви знищуєте демократію. Ви спалюєте за собою міст. Фантазія про сильну руку зникає, а реальна диктатура залишається.
Найімовірніше, вас не вб'ють і не вимагатимуть вбивати. Але на тлі похмурого життя під диктатурою стає тяжчою відповідальність за смерть інших. Коли почнеться вбивство, ви зрозумієте, що йдеться не про єдність, не про націю, не про досягнення мети. Найкращі американці, зраджені вами, коли ви віддали свій голос, будуть вбиті за примхою і заради багатства диктатора. Ваша трагедія житиме досить довго, щоб зрозуміти це.
